Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 466/8799/22 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.
Провадження № 22-ц/811/1643/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І.
з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді2022року ОСОБА_2 звернулась досуду зпозовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу
В обґрунтування позовних вимог зазначала, 14 лютого 2015 р. у Галицькому відділі РАЦС було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 , однак подружнє життя із відповідачем не склалось.
Вказувала, що вона зрозуміла, що вони з ОСОБА_1 мають протилежні погляди на життя, відсутність взаєморозуміння та взаємоповаги між ними вплинуло на їх сімейні стосунки.
Зазначала, що тривалий час вони проживають окремо, не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільне домашнє господарство.
Просила розірвати шлюб, що був зареєстрований між нею та ОСОБА_1 14 лютого 2015р., у Галицькому відділі РАЦСу реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 56.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2024 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14.02.2015р. у Галицькому відділі РАЦСу реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 56.
Повернуто на користь ОСОБА_2 за рахунок державного бюджету України суму судового збору у розмірі 992,40 грн за квитанцією № 3981-1373-2732-0412 від 02.11.2022р.
Після розірвання шлюбу, залишено позивачці прізвище « ОСОБА_6 ».
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 ОСОБА_4
В апеляційній скарзі покликається на те, що місце реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та спільного сина ОСОБА_5 - однакове - за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважає, що те, що ОСОБА_1 проходить службу в лавах ЗСУ та фактично проживає окремо за місцем знаходження особового складу не може свідчити про те, що подружжя не веде спільного господарства.
Стверджує, що, висновок суду про те, що позов підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено, що сторони тривалий час не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільне домашнє господарство, проживають окремо є помилковим та не відповідає дійсним обставинам справи.
Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2024 року скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача,пояснення ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом таматеріалами справивстановлено,що сторони перебувають у шлюбі з 14 лютого 2015 р., зареєстрованому у Галицькому відділі РАЦСу реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 56, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 , виданим повторно 18 листопада 2020 року ( Т. 1, а.с. 7).
За час подружнього життя у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , виданим 25 серпня 2017 року (Т. 1, а.с. 12).
Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Статтею 5 Протоколу № 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17.07.1997) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
ОСОБА_7 мотивував позов тим, що між ним та ОСОБА_8 відсутня довіра та взаєморозуміння, почуття поваги і любові, а тому збереження шлюбу і примирення між неможливе та суперечить їх інтересам.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, що суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу в судовому порядку, а також те, що з моменту звернення ОСОБА_2 до суду із вказаним позовом пройшло майже 2 роки і за час розгляду справи було достатньо часу для можливості примирення подружжя, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2024 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.
