Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 464/1509/17
провадження № 61-34669св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня 2017 року у складі судді Борачка М. В. та постанову апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування квартири.
Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2012 року між сторонами було укладено договір дарування квартири. В подальшому, ставши власником цієї квартири, ОСОБА_2 (обдаровуваний) примусово виселив її з подарованої йому квартири. При цьому, 23 червня 2015 року, добиваючись виселення, ОСОБА_2 наніс їй побої, у зв'язку з чим Сихівським ВП ГУНП у Львівській області зареєстровано кримінальне провадження
№ 12015140070001769 від 24 червня 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статі 125 КК України. Ураховуючи те, що син позивача - відповідач у справі вчинив щодо ОСОБА_1 злочин, вона вважає, що має право на розірвання договору дарування квартири від 28 лютого 2012 року.
ОСОБА_1 просила розірвати договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 28 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та її сином -
ОСОБА_2
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Заочним рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Розірвано договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 28 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640,00 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що після укладення договору дарування, згідно з яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру (нерухоме майно), відповідачем було умисно вчинено щодо позивача злочин проти здоров'я, що є підставою для розірвання договору дарування.
Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 17 серпня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня 2017 року залишено без задоволення.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня
2017 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
24 квітня 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про час та дату розгляду справу в суді першої інстанції.
ОСОБА_2 стверджує, що жодного умисного чи необережного злочину проти здоров'я ОСОБА_1 ніколи не вчиняв.
ОСОБА_1 пропущено встановлений статтею 728 ЦК України річний строк позовної давності звернення до суду з позовними вимогами про розірвання договору дарування.
Судами попередніх інстанцій не враховано, що на час звернення до суду ОСОБА_1 з даним позовом, квартира, яка є предметом спірного договору, належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 05 січня 2017 року. Тобто на час звернення до суду майно не є збереженим, що є умовою для визнання договору дарування розірваним.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Сихівського районного суду міста Львова.
Зупинено виконання заочного рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня 2017 року та постанови апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 рокудо закінчення касаційного провадження.
У червні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 28 лютого 2012 року ОСОБА_1 уклала договір дарування квартири, відповідно до якого вона подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_2.
В подальшому ОСОБА_2 відчужив дарунок на користь своєї доньки за договором купівлі-продажу квартири від 05 січня 2017 року.
Під час виконання заочного рішення Сихівського районного суду міста Львова від 23 жовтня 2014 року про визнання ОСОБА_1 (дарувальника) такою, що втратила право користування квартирою, яку вона подарувала, та саме під час проведення виконавчих дій, ОСОБА_2 вчинив щодо ОСОБА_1 злочин.
Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 14 березня 2017 року (справа № 464/388/17), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винним у тому що він 23 червня 2015 року наніс ОСОБА_1 умисні тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2018 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 14 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2017 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що після укладення договору дарування, згідно з яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру (нерухоме майно), відповідачем було умисно вчинено щодо позивача злочин проти здоров'я, що є підставою, в розумінні частини першої статті 727 ЦК України, для розірвання договору дарування.
Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Відповідно до положень частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з частинами першою, четвертою, п'ятою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.
Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Обдаровуваний зобов'язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування у обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору.
Так, згідно частини четвертої статі 727 ЦК України, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.
Таке право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору.
За таких обставин слід дійти висновку, що розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка в натурі, тобто коли дарунок на момент пред'явлення такої вимог є збереженим.
Системний аналіз статті 727 ЦК України, дає підстави дійти висновку про те, що предмет договору дарування повинен бути річчю індивідуально визначеною, неспоживчою, відповідної цінності для дарувальника.
За таких обставин слід дійти висновку про те, що якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред'явлення вимоги є збереженим, тобто знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунку є невід'ємною складовою збереженості дарунку на момент пред'явлення дарувальником вимоги про розірвання договору.
Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі - предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (частина четверта стаття 727 ЦК України).
Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутністю речі (збереженості майна) правові наслідки, для повернення дарунку в натурі на підставі частини першої статті 727 ЦК України не виникають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Для того, щоб можливо було розірвати договір дарування на підставі статті 727 ЦК України, на момент пред'явлення дарувальником вимоги про розірвання договору дарування, обдаровуваний повинен бути власником майна (дарунка).
Розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка у натурі, тобто коли дарунок на момент пред'явлення вимоги є збереженим.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на час звернення до суду з цим позовом, у відповідача було відсутнє право власності на квартиру, яка є предметом спірного договору дарування, тобто відсутня умова застосування статті 727 ЦК України - збереженість майна за обдаровуваним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня 2017 року та постанова апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_2 слід стягнути 1 984,00 грн (704,00 грн (судовий збір за подання апеляційної скарги) + 1 280,00 грн (судовий збір за подання касаційної скарги) судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня
2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування квартири, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) 1 984,00 грн (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири гривні) судового збору сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
З моменту прийняття Верховим Судом цієї постанови, скасовані заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 червня 2017 року та постанова апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2018 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило
