Постанова
Іменем України
18 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 461/2444/16-ц
провадження № 61-30425св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Львівський національний університет імені Івана Франка,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2016 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 грудня 2016 року у складі судді Мисько Х. М. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівського національного університету імені Івана Франка (далі - Університет), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача невиплачену соціальну стипендію у розмірі 17 156, 60 грн та 10 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що з вересня 2014 року ОСОБА_1 є студентом денної форми навчання Університету, за станом здоров`я ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи, яка пов`язана із невиліковною хворобою очей. У вересні 2014 року позивач подав до стипендіальної комісії Університету заяву про призначення соціальної стипендії та копії документів, які підтверджують право на отримання пільг. З вересня 2014 року до січня 2015 року відповідачем на користь позивача здійснено нарахування та виплату академічної стипендії, а також соціальної стипендії у розмірі, встановленому у пунктах 3 пункту 34 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення», якою затверджено Порядок призначення і виплати стипендій (у редакції, чинній станом на момент виникнення між сторонами правовідносин, далі - Порядок). За результатами семестрового контролю після завершення 1 семестру 2014 - 2015 навчального року позивач отримав незадовільну оцінку з предмета «Основи фізичної географії», однак у січні 2015 року академічна заборгованість була ліквідована. Середній бал успішності за результатами семестрового контролю за 1 семестр склав 3, 1 балів за п`ятибальною шкалою оцінювання, за 2 семестр - 3, 2 балів, за 3 семестр - 3, 2 бали. Таким чином, за результатами семестрового контролю, позивач втратив право на призначення академічної стипендії, однак у зв`язку з втратою права на отримання академічної стипендії відповідач з лютого 2015 року зобов`язаний виплачувати позивачу соціальну стипендію у розмірі 109 відсотків мінімальної (звичайної) академічної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи. В обґрунтування моральної шкоди позивач посилається на незадовільний стан здоров`я, його соціальний статус, а також душевні хвилювання у зв`язку із протиправним позбавленням соціальної стипендії.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав з підстав його необґрунтованості. Зазначив, що позивач не дотримався процедури звернення до відповідача для отримання соціальної стипендії, у зв`язку із чим у нього не виникало право на неї.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що позивач не дотримався встановленої законодавством процедури отримання соціальної стипендії, а саме абзацу 2 пункту 18 Порядку та не звернувся у стипендіальну комісію із заявою та відповідними документами про призначення йому соціальної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи. Окрім цього, враховуючи те, що за результатами семестрового контролю з предмету «Основи фізичної географії» ОСОБА_1 отримав оцінку незадовільно, яка не може визнаватися балом успішності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для призначення соціальної стипендії позивачу у період з лютого до березня 2015 року.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, додатково зазначивши, що враховуючи те, що підставою для невиплати ОСОБА_1 соціальної стипендії є дві самостійні причини: неповідомлення відповідача про наявність у нього підстав для призначення та виплати соціальної стипендії - наявності інвалідності ІІІ групи, а також існування у нього академічних заборгованостей за підсумками всіх семестрових контролів впродовж навчання на географічному факультеті, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 17 156, 60 грн невиплаченої соціальної стипендії та 10 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у липні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що позивач не дотримався процедури отримання соціальної стипендії, оскільки надав відповідачу усі необхідні документи, про що свідчать наявні у матеріалах справи докази. Також зазначив, що втрата права на академічну стипендію є підставою для призначення соціальної стипендії у обов`язковому порядку відповідно до чинного законодавства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про її безпідставність та просить залишити її без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Університету про призначення йому додаткової соціальної стипендії як студенту, який є дитиною-інвалідом. До зазначеної заяви додав копію посвідчення про інвалідність.
На підставі зазначених документів та рапорту декана географічного факультету, наказом Університету від 15 жовтня 2014 року № 4-2242 позивачу призначено додаткову соціальну стипендію у розмірі 50 % мінімальної академічної стипендії з 01 вересня 2014 року до закінчення семестру, як студенту, який є дитиною-інвалідом.
01 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримав статус особи з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія АВ № 0458920, однак не повідомив відповідача про отримання ним статусу особи з інвалідністю ІІІ групи та не підтвердив своє право на призначання соціальної стипендії.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про вищу освіту»
(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з частинами другою, п`ятою статті 62 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання стипендій у встановленому законодавством порядку. Розмір академічної та соціальної стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Питання порядку призначення і виплати стипендії врегульовано Порядком.
У абзаці 4 пункту шостого Порядку визначено, що соціальні стипендії призначаються студентам, які є дітьми-інвалідами та інвалідами I-III групи.
Згідно з абзацом 2 пункту 18 Порядку особи, зазначені у пункті шостому, підпунктах 1-4 і 6 пункту 10 цього Порядку, які вперше претендують або поновлюють право на призначення соціальної стипендії, подають стипендіальній комісії документи, що підтверджують їх право на отримання пільг та гарантій на стипендіальне забезпечення згідно з нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 29 Порядку студентам і курсантам вищого навчального закладу, зазначеним у підпунктах 2-6 пункту 6 цього Порядку, які за результатами семестрового контролю втратили право на призначення академічної стипендії, обов`язково призначається соціальна стипендія у розмірі 109 % мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації особам, зазначеним у підпунктах 3 і 4, які за результатами семестрового контролю мають середній бал успішності нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що позивач не заперечує, що з лютого 2015 року ним втрачено право на отримання академічної стипендії внаслідок отримання незадовільної оцінки з навчального предмета; предметом позову є стягнення соціальної стипендії, не виплаченої відповідачем відповідно до положень пункту 29 Порядку.
Відповідно до наведеного Порядку можна дійти висновку, що для виникнення обов`язкового права на соціальну стипендію необхідно, щоб студент втратив право на академічну стипендію, а також щоб його середній бал успішності був нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання. Тобто, у будь-якому випадку, студент має бути успішним і саме це є головним критерієм отримання права на призначення соціальної стипендії.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за результатами семестрового контролю за І семестр 2014-2015 навчального року позивач отримав оцінку «2» - «незадовільно» з предмету «Основи фізичної географії». Зазначену заборгованість він ліквідував 02 лютого 2015 року на підставі талону № 2 на додатковій сесії поза строками семестрового контролю.
Тобто, за результатами семестрового контролю за І семестр
2014-2015 навчального року ОСОБА_1 мав академічну заборгованість, у зв`язку з чим втратив право на призначення йому академічної стипендії та не набув права на соціальну стипендію.
За результатами підсумкового контролю за ІІ семестр
2014 - 2015 навчального року позивач отримав оцінку «незадовільно» з предмету «Фізика з основами геофізики» та не з`явився на три іспити та один залік. Зазначену заборгованість позивач ліквідував поза межами семестрового контролю, а саме у серпні 2015 року на додатковій сесії.
За результатами підсумкового контролю за ІІІ семестр
2015 - 2016 навчального року позивач отримав оцінку «незадовільно» із двох предметів та не з`явився на два заліки. Заборгованість із зазначених предметів ліквідована позивачем у лютому 2016 року, що підтверджується копіями талонів на перездачу.
Згідно із пунктом 10.28 статуту Університету, затвердженого Міністерством освіти і науки України 15 вересня 2015 року, нескладення іспитів та заліків впродовж однієї сесії визнається академічною неуспішністю та невиконанням навчального плану, що, у свою чергу, є підставою для відрахування з Університету. Перездача іспиту на додатковій сесії свідчить про неуспішність позивача та формування його підсумкового балу поза межами семестрового контролю.
Отже, судами встановлено, що бал успішності позивача із предмета «Основи фізичної географії» сформувався поза межами семестрового контролю, що не відповідає умовам призначення соціальної стипендії, оскільки студент у розумінні положення пункту 29 Порядку не є успішним.
Доводи касаційної скарги про те, що для призначення соціальної стипендії необхідна єдина умова - втрата права на академічну стипендію є необґрунтованими, такими, що засновані на невірному тлумаченні положень законодавства. Протилежне розуміння пункту 29 Порядку, за яким студент має безумовне право на отримання соціальної стипендії без урахування критерію успішності, створювало би ситуацію, за якою студент отримує негативні оцінки, не з`являється на іспити та заліки та отримує стипендію, що суперечить заохочувальному та стимулюючому її характеру.
Стосовно доводів заявника про те, що суди дійшли необґрунтованого висновку, що позивач не дотримався процедури призначення та не надав усіх необхідних документів Верховний Суд визнає їх такими, що зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Стосовно доводів про незаконність додаткового рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 грудня 2016 року, оскільки позивачу не було відомо про його проведення, Верховним Судом враховано, що відповідно до вимог частини третьої статті 220 ЦПК України 2004 року присутність сторін під час вирішення питання про ухвалення додаткового рішення не є обов`язковою. Окрім того, заявник не зазначає, у чому полягає незаконність додаткового рішення по суті та яким чином порушені його права.
Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2016 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко
