РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
30 вересня 2019 року
м. Рівне
№460/2238/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним і скасування рішення.
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі іменується - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі іменується - третя особа), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 02.09.2019 по ВП №26408189 про накладення штрафу в розмірі 25395 грн. 16 коп.
Заяви по суті справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем винесено Постанову про накладення штрафу від 02.09.2019, якою на позивача накладено штраф через наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три роки. Позивач вказує, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася починаючи з березня 2011 року, тобто до набрання чинності норми закону (28.08.2018), яка передбачає застосування штрафу у розмірі 50% суми заборгованості. Крім того, згідно з розрахунком заборгованості по аліментах від 28.08.2019 №71162, заборгованість становила 48241,95 грн. Відповідно до квитанції від 02.09.2019 №6, позивачем о 8:50 год. здійснено сплату боргу за виконавчим провадженням №26408189 на суму 48242,00 грн, а відтак, станом на 02.09.2019 та до винесення оспорюваної постанови вказана сума заборгованості є повністю погашеною. Викладене виключає можливість застосування до позивача штрафу, визначеного оспорюваною постановою. Вважає, що оспорювана постанова винесена з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Просив позов задовольнити повністю.
Відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
Третьою особою до суду письмових пояснень також не подано.
Розгляд справи здійснюється в порядку, визначеному для розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ параграфом 2 глави 11 КАС України.
Ухвалою суду від 16.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.09.2019.
Ухвалою суду від 23.09.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 23.09.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, усне клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 23.09.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2019.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибули.
За змістом частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки потреба заслухати свідка чи експерта відсутня.
За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження №26408189 з примусового виконання виконавчого листа №2-3241, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 20.04.2011, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 500 грн. 00 коп. з усіх видів доходів, до досягнення дитиною повноліття.
02 вересня 2019 року заступником начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Вакульчук О.В. в межах виконавчого провадження №26408189 прийнято постанову про накладення на боржника штрафу (а.с.10), згідно з якою, з дня пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання (04.05.2011) у боржника - ОСОБА_1 , утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком заборгованості від 14.03.2011 за період з 31.08.2018 по 31.08.2019 становить 50790,31 грн., що перевищує суми відповідних платежів за три роки. А тому постановлено за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суми відповідних платежів за три роки, накласти на боржника, ОСОБА_1 , штраф у розмірі 50% від суми заборгованості 50790,31 грн., що складає 25395,16 грн.
Разом з тим, згідно з квитанцією від 02.09.2019 №6, позивачем о 8:50 год. здійснено сплату боргу за виконавчим провадженням №26408189 на суму 48242,00 грн. (а.с.13).
Вважаючи оскаржувану постанову виконавчого органу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі іменується - Закон України №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини першої статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України №1404-VIII, вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Особливості порядку стягнення аліментів під час здійснення виконавчого провадження врегульовано положеннями статті 71 Закону України №1404-VIII.
В силу вимог частин першої та восьмої статті 71 Закону України №1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом.
Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України №1404-VIII, строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Так, частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України №1404-VIII передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Вказану частину статті 71 Закону України №1404-VIII доповнено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII (далі іменується - Закон України №2475-VIII), який набрав чинності з 28.08.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася починаючи з березня 2011 року, тобто до набрання чинності зазначеної норми закону (28.08.2018), що виключає можливість застосування до позивача штрафу, визначеного оспорюваною постановою. Крім того, згідно з розрахунком заборгованості по аліментах від 28.08.2019 №71162 (а.с.11-12), заборгованість становила 48241,95 грн., яка станом на 02.09.2019 та до винесення оспорюваної постанови є повністю погашеною, що підтверджується відповідним платіжним документом (а.с.13).
З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється на всі закони та інші нормативно-правові акти. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.
Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.
Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
В силу положень пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, тому Закон України «Про виконавче провадження», а саме норма щодо відповідальності за наявність заборгованості зі сплати аліментів не має зворотної дії в часі.
Таким чином, новий нормативно-правовий акт - Закон України №2475-VIII змінює закріплені у попередніх нормах (стаття 71 Закону України №1404-VIII в редакції до 28.08.2018) правила поведінки, тобто попередній та новий нормативно-правові акти не однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів правовідносин.
Оскільки Закон України №2475-VIII, у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», не містить чіткого положення про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України №1404-VIII) щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу по сплаті аліментів до 28.08.2018, суд вважає, що новий вид відповідальності підлягає застосуванню до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинності Законом України №2475-VIII.
Тобто, приписи частини чотирнадцятої статті 71 Закону України №1404-VIII застосовуються у разі наявності відповідної заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла саме з 28.08.2018, оскільки відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів виходячи із заборгованості, яка виникла до 28.08.2018, не передбачена законодавством, яке діяло на час утворення такої заборгованості.
Відтак, саме з моменту набрання чинності вказаною нормою (28.08.2018) у відповідача виникло право на накладення штрафу на боржників у розмірі суми заборгованості зі сплати аліментів, у порядку визначеному цією статтею.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є постанова державного виконавця від 02.09.2019 у виконавчому провадженні №26408189, прийнята на підставі частини чотирнадцятої статті 71 Закону України №1404-VIII, якою на ОСОБА_1 накладено штраф в сумі 25395,16 грн., що складає 50% суми заборгованості 50790,31 грн.
Водночас, згідно з розрахунком заборгованості по аліментах від 28.08.2019 №71162 (а.с.11-12), заборгованість позивача становить 48241,95 грн. за період з 14.03.2011 по 28.08.2019.
Тобто, вказана заборгованість щодо сплати аліментів утворилась з 2011 року, в той час як відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України №1404-VIII, введена лише з 28.08.2018, а тому позивач не міг передбачити настання такої відповідальності, у зв`язку із несвоєчасністю такої сплати.
Та обставина, що заборгованість у позивача зі сплати аліментів, у сумі платежів, що перевищує суму відповідних платежів за три роки, утворилась починаючи з 2011 року (до набрання чинності зазначеної норми Закону України №1404-VIII (28.08.2018)) та станом на 02.09.2019 повністю погашена, виключає можливість для застосування штрафу у розмірі 50% суми заборгованості під час прийняття оскаржуваної постанови.
Частиною другою статті 74 Закону України №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для винесення постанови про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, виходячи із суми заборгованості.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної постанови в порядку статті 77 КАС України, а відтак заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (вулиця Замкова, 22 а, місто Рівне, 33000; код ЄДРПОУ 35007146), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 02 вересня 2019 року ВП №26408189 про накладення штрафу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 30 вересня 2019 року.
Суддя Недашківська К.М.
