Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/14633/23Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.
Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого:Градовського Ю.М.
суддів:Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2023р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо припинення виплати пенсії позивачці;
- зобов`язати відповідача поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 1 листопаду 2022р..
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримує пенсію відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осі».
Позивачка зазначила, що на теперішній час вона перебуває у слідчому ізоляторі, де утримується під вартою у зв`язку із звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
З листопада 2022р. їй було припинено виплату пенсії. Про причини їй невідомо. Але, відповідно до вимог Закону, навіть засудженні мають право на отримання пенсії, але позивачка досі навіть не засуджена, а лише є підозрюваною у злочині.
Посилаючись на вказане просила позов задовольнити.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №1057/0404 від 18.11.2022р. про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ..
Зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 1.12.2022р..
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 073,6грн..
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Миколаївській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган приймаючи оскаржуване рішення діяв протиправно та з порушенням прав позивачки на належний рівень пенсійного забезпечення, оскільки в даному випадку відсутні будь-які законні підстави для припинення виплати пенсії позивачки.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що з 21.09.2018р. ОСОБА_1 перебувала на обліку у ГУ ПФУ в Миколаївській області як пенсіонерка та отримувала пенсію відповідно до вимог ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
18.05.2022р. відносно ОСОБА_1 Центральним районним судом м.Миколаєва обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, у зв`язку із підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.111 КК України (державна зрада).
9.11.2022р. Пенсійний фонд України своїм листом за №2800-030202-9/47166 надіслав повідомлення до ГУ ПФУ в Миколаївській області про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за державну зраду.
18.11.2022р. ГУ ПФУ в Миколаївській області прийнято Рішення про припинення виплати пенсії за №1057/0404, яким вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 1.12.2022р..
Вказане рішення вмотивовано посилання на п.5 ст.49 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з метою запобігання нецільовому використанню коштів.
Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст.49 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За правилами ст.48-1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.
Із пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, не менш як 50 відсотків пенсії зараховуються установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.
У відповідності до ст.59 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в разі позбавлення волі особи, якій призначена пенсія відповідно до цього Закону виплата йому призначеної пенсії здійснюється на загальних підставах.
Аналізуючи вказане, судова колегія зазначає, що ані ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ані ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачає підстав припинення пенсії саме перебування під вартою у зв`язку підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Лише після засудження до позбавлення волі, ст.48-1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає відшкодування певних витрат, але знов таки не повне припинення виплати пенсії.
При цьому, судова колегія зазначає, що п.5 ст.49 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на яку послався відповідач у Рішенні від 18.11.2022р., сам по собі не є достатньою підставою для припинення виплати пенсії, а лише припускає можливість, що підстави для припинення виплати можуть бути передбачені в інших законах. За таких обставин, пенсійний орган повинен був обґрунтувати припинення виплати пенсії позивачки посилання на інші закони. Але, ані у спірному рішенні, ані у відзиві на позов, ані в апеляційній скарзі, ГУ ПФУ не наводить правових та законних підстав передбачених законами, які надають повноваження на припинення виплати пенсії позивачці.
При цьому, судова колегія зазначає, що стосується обмеження виплати пенсії для осіб, підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних з державною зрадою, то на час розгляду цієї справи таких особливостей жодним законодавчим актом не передбачено.
Лише 18.12.2023р. КМУ зареєстровано у Верховній Раді України проект Закону №3562-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо особливостей виплати пенсій особам, які вчинили кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки, громадської безпеки, миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку», яким такі особливості та обмеження планується передбачити.
Враховуючи відсутність будь-яких законних підстав для припинення виплати пенсії позивачки, то судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.Що стосується посилань апелянта на те, що позивачка пропустила строк звернення до суду, то судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими, виходячи з наступного.
У відповідності до ч.1 ст.118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Приписами ч.1 ст.120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За правилами ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, згідно ч.2 цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення за №1057/0404 прийнято 18.11.2022р., а адміністративний позов подано - 1.12.2023р., однак судова колегія зазначає наступне.
Судова колегія вважає, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкоджали їй виконати процесуальні дії в межах встановленого проміжку часу.
Як зазначено позивачкою, що з травня 2022р. вона перебуває під вартою та не отримувала ніяких листів чи рішень від пенсійного органу. При цьому, вказала, що дізналась про те, що їй припинили виплату пенсії та причини припинення виплат тільки коли отримала відповідь пенсійного органу на запит її адвоката.
Окрім того, позивачка вказала на те, що пенсійним органом не надано жодних належних та відповідних документів чи доказів направлення спірного рішення на її адресу.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем було вжито усіх заходів щодо ознайомлення позивачки із оскаржуваним рішенням або направлення оскаржуваного рішення позивачці.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст.8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також в ст.2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.97 №475/97-ВР (далі - Конвенція).
За змістом п.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає передусім те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що «ст.6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995р. у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), Series А № 333-В, сгор.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Тобто, Україна, як учасниця конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави і однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторони органами влади про прийняті рішення в їхній справі.
З аналізу з вищезазначених норм вбачається, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Враховуючи вищевикладене та з метою уникнення надмірного формалізму, що може вплинути на справедливість провадження, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не порушено норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий:Ю.М. Градовський
Судді:І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко
