Ухвала
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 390/850/21
провадження № 61-15916ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області
від 15 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду
від 09 вересня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Опрі Юлії Олександрівни,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суд із скаргою на неправомірну бездіяльність державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Дніпро) (далі - Кропивницький ВДВС КРКО ПСМУМЮ (м. Дніпро))
Опрі Ю. О.
Скарга мотивована тим, що в провадженні державного виконавця Кропивницького ВДВС КРКО ПСМУМЮ (м. Дніпро) Опрі Ю. О., провадження
№ 53790847, знаходиться виконавчий лист № 2/390/544/16, виданий 10 квітня 2017 року на виконання рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором
№ KGNOKGOGK01580436 від 03 квітня 2007 року в розмірі 789 621,91 грн та судового збору в розмірі 6 958,90 грн. У 2018 році Кіровоградським районним відділом державної виконавчої служби на виконання виконавчого листа
№ 2-390/544/16 від 10 квітня 2017 року було вилучене та передане ОСОБА_2 за ціною відкритих торгів заставне майно. У зв`язку з тим, що кредит був іпотечний (під заставу житлового будинку), провадження за вказаним виконавчим листом повинно було бути закінчено на підставі пункту 15 частини першої статті 39 та частини 2 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», а продовження державним виконавцем провадження порушує вказані норми закону. На підставі вищевказаного ОСОБА_1 просив визнати бездіяльність державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Опрі Ю. О. неправомірною та зобов`язати державного виконавця Кропивницького ВДВС КРКО ПСМУМЮ
(м. Дніпро) Опрю Ю. О. закінчити виконавче провадження № 53790847 по виконавчому листу № 2/390/544/16, виданому 10 квітня 2017 року, на підставі пункту 15 частини першої статті 39 та частини 2 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області
від 15 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що старшим державним виконавцем Кропивницького ВДВС КРКО ПСМУМЮ
(м. Дніпро) Опрею Ю. О. вчиняються виконавчі дії по виконавчому провадженню № 53790847, що свідчить про відсутність неправомірної бездіяльності державного виконавця, а не винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження не може бути визнано неправомірною бездіяльністю.
24 вересня 2021 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року вказану касаційну скаргу було залишено без руху та надано заявнику строку на усунення недоліків.
У листопаді 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій допущено ряд порушень, які стали підставою для залишення скарги без задоволення, зокрема, не розглянули скаргу по суті та не надали оцінку предмету скарги.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 1291 Конституції України).
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування судом норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судами встановлено, що рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2016 року в справі № 390/1218/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № KGN0GK01580436 від 03 квітня 2007 року в розмірі
789 621,91 грн та 6 958,90 грн судового збору.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області
від 26 грудня 2016 року - залишено без змін.
10 квітня 2017 року на виконання вищевказаного рішення Кіровоградським районним судом Кіровоградської області видано виконавчий лист
№ 2/390/544/16 (390/1218/16-ц).
19 квітня 2017 року заступником начальника Кіровоградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Когадько Ю. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 53790847 та проведено ряд виконавчих дій.
25 вересня 2017 року заступником начальника Кіровоградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Когадько Ю. М. винесено постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1
23 травня 2018 року заступником начальника Кіровоградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Когадько Ю. М. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.
20 липня 2018 року старшим державним виконавцем Кіровоградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Макарою О. В. винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
Відповідно до вказаної постанови - передати стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням
№ 50366605 наступне майно: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою:
АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею
0,1025 га, кадастровий номер 3522581200:57:000:0263, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, за ціною третіх електронних торгів у розмірі 79 1543,20 грн, складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
25 березня 2021 року старшим державним виконавцем Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Опрею Ю. О. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження.
03 квітня 2007 між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KGN0GK01580436, згідно з умовами якого останньому надано грошові кошти у сумі 40 000 доларів США на строк до 02 квітня
2020 року зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. В якості забезпечення зобов`язання по вказаному кредитному договору сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 03 квітня 2007 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав ЗАТ КБ «ПриватБанк» в іпотеку житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначені обов`язки і права виконавців.
Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт перший частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом шостим частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно (майнові права) боржника.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
Зокрема, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (частина друга статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом частини п`ятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).
Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження».
У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно -
50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» (частина п`ята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини шостої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові (частина восьма статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Правильними є висновки судів про те, що оскільки виконавче провадження
№ 47859702 було відкрите на підставі рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не на підставі рішення суду про звернення стягнення на майно, а передача нерухомого майна стягувачу відбулась в порядку, визначеному статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», а не у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку», у державного виконавця, в якого перебував на виконанні виконавчий лист
№ 2/390/544/16, були відсутні підстави виносити постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 39 та частини другої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, при здійсненні виконавчого провадження, права чи свободи боржника ОСОБА_1 не було порушено, так як державний виконавець діяла в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», а тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Кропивницького ВДВС КРКО ПСМУМЮ (м. Дніпро) Опрі Ю. О. та зобов`язання останньої закінчити виконавче провадження № 53790847 по виконавчому листу № 2/390/544/16, виданого 10 квітня 2017 року.
Крім того, правильними є висновки про те, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Зокрема, зобов`язуючи державного виконавця закінчити виконавче провадження, суд фактично б перебрав на себе повноваження останнього, які передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження», що є неприпустимим (схожий за змістом висновок Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 344/10083/17 (провадження № 61-29586св18).
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Встановивши, що державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», суди дійшли правильного висновку про залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Опрі Юлії Олександрівни.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук
