Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2023 року справа №360/2199/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 р. у справі №360/2199/21 (головуючий І інстанції В.С. Шембелян) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 18 березня 2021 №121630002698 про перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% від суддівської винагороди;
- зобов`язати управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області провести ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 82% від суддівської винагороди згідно з довідкою ТУ ДСА України в Луганській області за №590/20-Вих. від 05 березня 2020 року та виплатити заборгованість з урахуванням фактично сплачених сум.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 18 березня 2021 року № 121630002698 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 50% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56% від суддівської винагороди згідно з довідкою ТУ ДСА України в Луганській області за №590/20-Вих. від 05 березня 2020 року та виплатити заборгованість з урахуванням фактично сплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів зазначає, що ч. 3 ст. 142 Закону №1402 визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді. Для застосування розміру 82 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, немає ніякої підстави, оскільки зазначений розмір був передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010. Але, з 18.02.2020 з моменту проголошення Рішення Конституційного Суду України № 2- р/2020 від 18.02.2020, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 в частині регулювання щомісячного грошового утримання, остаточно втратив чинність. Також зазначає, що період навчання та стаж роботи на прокурорській посаді неможливо врахувати до відсоткового обчислення понаднормових років на посаді судді. Тобто, у позивача 0 понаднормових років понад 20 років роботи на посаді судді, тому в силу вимог ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VІІІ відсутні підстави для збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання на додаткові відсотки. Крім того, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст.2 КАС України.
Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 360/2411/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області задоволені частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 21 лютого 2020 року № 121630002698 про призначення пенсії ОСОБА_1 в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання на рівні 80 % від суддівської винагороди.
Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області визначити ОСОБА_1 щомісячне довічне утримання судді у відставці в розмірі 82 % від суддівської винагороди згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 11 лютого 2020 року № 374/20-вих, здійснити перерахунок та виплату недоотриманих ОСОБА_1 сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 11 лютого 2020 року.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 30 квітня 2020 року № 2581/2020 про відмову в перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .
Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 05 березня 2020 року № 590/20-вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням раніше проведених виплат, з 19 лютого 2020 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Це рішення набрало законної сили 22.02.2021. Судом у вказаному рішенні відносно позивача встановлені такі обставини, що мають значення для справи, що розглядається.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус судді у відставці, посвідчення № НОМЕР_1 .
Відповідно до Указу Президента України від 04 листопада 2004 року №1367/2004 наказом ТУ ДСА в Луганській області ОСОБА_1 як суддя зарахований до штату Лисичанського міського суду Луганської області.
Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 28 січня 2020 року №215/0/15-20 позивач звільнений з посади судді Лисичанського міського суду Луганської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
На підставі наказу Лисичанського міського суду Луганської області від 10 лютого 2020 року № 3 позивач відрахований зі штату Лисичанського міського суду Луганської області у зв`язку з звільненням у відставку.
Позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою від 14 лютого 2020 року про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідачем прийнято рішення від 21 лютого 2020 року №121630002698 про призначення позивачу щомісячного довічного утримання судді у відставці у розмірі 80 % грошового забезпечення. У рішенні вказано, що стаж на посаді судді складає 15 років 2 місяці 18 днів.
Позивач 03 березня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА в Луганській області від 27 лютого 2020 року № 512/20-вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
За заявою від 05 березня 2020 року позивач відкликав заяву про перерахунок пенсії від 03 березня 2020 року.
Також, 05 березня 2020 року позивачем подано заяву про перерахунок пенсії, до якої додано лист ТУ ДСА України в Луганській області від 05 березня 2020 року № 591/20-вих та довідку ТУ ДСА України в Луганській області від 05 березня 2020 року № 590/20-вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою станом на 18 лютого 2020 року його суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 104049,00 грн, в тому числі: посадовий оклад 69366,00 грн, доплата за вислугу років (50%) 34683,00 грн.
Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30 квітня 2020 року № 2581/2020 ( ОСОБА_1 ) позивачу відмовлено у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці відповідно до Закону України Про судоустрій та статус суддів у зв`язку з тим, що після 18 лютого 2020 року підвищення суддівської винагороди відповідно до статті 142 Закону № 1402-VI, яке б було підставою для перерахунку, не здійснювалося, тому підстав для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці немає.
Судом у рішенні від 12.10.2020 у справі №360/2411/20 також встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці позивача, він у період:
з 01 вересня 1992 року по 29 травня 1996 року навчався на денній формі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого;
з 18 червня 1996 року по 22 квітня 1998 року працював помічником прокурора стажистом м. Сєвєродонецька;
з 23 квітня 1998 року по 05 липня 2002 року працював помічником прокурора м. Сєвєродонецька.
Під час розгляду справи №360/2411/20 суд також встановив необхідність зарахування до стажу роботи на посаді судді позивачу половину строку навчання 1 рік 10 місяців 14 днів на підставі вимог абзацу другого пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року 584/95 Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів, та роботу помічником прокурора м. Сєвєродонецька 4 роки 2 місяці 12 днів на підставі вимог абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII. Що, в свою чергу, з урахуванням стажу роботи суддею з 23.11.2004 по 10.02.2020 дає позивачу право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82 % (15 років 2 місяці 18 днів + 1 рік 10 місяців 14 днів + 4 роки 2 місяці 12 днів = 21 рік 02 місяці 13 днів) від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.
Отже, суд відмовив позивачу в зарахуванні до його стажу роботи на посаді судді періоду його роботи стажистом помічника прокурора з 18 червня 1996 року по 22 квітня 1998 року, оскільки така посада відсутня в роз`ясненні поняття прокурор, яке міститься в статті 56 Закону України Про прокуратуру, в редакції чинній на час роботи позивача в прокуратурі Луганської області. Тому, на думку суду, такий стаж не підлягає зарахуванню на підставі вимог статті 43 Закону № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді, та відповідно вимог абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII. Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 308/5911/17 та від 12 грудня 2019 року у справі № 692/290/17.
Однак, на підставі вказаного висновку суд прийняв рішення про зобов`язання пенсійного органу визначити ОСОБА_1 щомісячне довічне утримання судді у відставці в розмірі 82 % від суддівської винагороди згідно з довідкою ТУ ДСАУ в Луганській області від 11.02.2020, здійснити перерахунок та виплату недоотриманих ним сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 11.02.2020 (з моменту призначення).
Також рішенням суду у справі №360/2411/20 встановлено, що саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII, у зв`язку з чим визнано протиправним та скасовано рішення пенсійного органу від 30 квітня 2020 року № 2581/2020 про відмову в здійсненні відповідного перерахунку та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача на підставі довідки ТУ ДСАУ в Луганській області від 05 березня 2020 року № 590/20-вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020. При цьому суд відмовив в задоволенні вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити такий перерахунок з визначенням певного розміру відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді, оскільки такий спір між сторонами на час розгляду цієї справи був відсутній.
Таким чином, суд при вирішенні справи №360/2411/20 в межах заявлених позовних вимог, визнавши за позивачем право на перерахунок з 19.02.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII, на підставі відповідної довідки ТУ ДСА, не вирішував питання щодо розміру відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді для такого перерахунку та стажу позивача, який має бути враховано до стажу роботи на посаді судді для його здійснення. Так само, суд в межах позовних вимог не вирішував питання щодо наявності підстав для зарахування до вказаного стажу періоду роботи позивача стажистом помічника прокурора з 18 червня 1996 року по 22 квітня 1998 року, саме на підставі вимог ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-VIII, а відмовив у зарахуванні такого стажу для обчислення розміру щомісячного довічного утримання судді з 11.02.2020 на підставі вимог іншої норми - абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII.
Відповідно до розрахунку Лисичанського міського суду Луганської області стажу роботи судді ОСОБА_1 , що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання:
з 01.09.1992 по 29.05.1996 навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого 1 років 10 місяць 14 днів,
з 18.06.1996 по 22.04.1998 працював помічником прокурора стажист м. Сєвєродонецька Луганської області 01 років 10 місяць 04 днів,
з 23.04.1998 по 05.07.2002 працював помічником прокурора м. Сєвєродонецька Луганської області 04 років 02 місяць 12 днів,
з 23.11.2004 по 10.02.2020 працював суддею Лисичанського міського суду Луганської області 15 років 02 місяць 17 днів.
Усього стаж роботи на посаді судді становить 23 роки 1 місяць 28 днів (ар.спр.100).
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 02.08.1991 містить наступні записи щодо періодів його роботи в сфері права:
01.09.1990 30.03.1995 навчався в Українській державній юридичній академії за денною формою навчання;
18.06.1996 22.04.1998 помічник прокурора-стажера м. Сєвєродонецька;
23.04.1998 05.07.2002 помічник прокурора м. Сєвєродонецька;
01.09.2002 31.08.2004 старший викладач Сєвєродонецької філії Міжрегіональної академії управління персоналом;
01.09.2004 17.11.2004 старший викладач Сєвєродонецької філії Міжрегіональної академії управління персоналом;
23.11.2004 21.06.2010 виконував обов`язки судді Лисичанського міського суду Луганської області;
22.06.2010 обраний безстроково суддею Лисичанського міського суду Луганської області;
10.02.2020 відрахована зі штату апеляційного суду Луганської області відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.01.2020 №215/05/15-20 (а.с. 87 зв.-91).
Судом також встановлено, що позивач 11.04.2021 звернувся на веб-портал відповідача з вимогою, в якій зазначив, що відповідач 18.03.2021 прийняв рішення про перерахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року в справі №360/2411/20 в розмірі 50% від суддівської винагороди згідно з довідкою ТУ ДСАУ в Луганській області від 05 березня 2020 року № 590/20-вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020. З таким рішенням позивач не згоден, тому просить відповідача перерахувати розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням встановлених у рішенні суду обставин та виплачувати йому довічне утримання в розмірі 82% (а.с.32).
На звернення позивача від 11.04.2021, листом від 21 квітня 2021 року № 240-231/Ф-02/8-1216/21 повідомлено позивача, що на виконання рішення суду в березні 2021 року управлінням було проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 19.02.2020 складає 50% від 104049,00 грн, тобто 52024,50 грн. Заборгованість з перерахунку за період з 11.02.2020 по 18.02.2020 в сумі 5642,79 грн та за період з 19.02.2020 по 31.03.2021 в сумі 184450,50 грн внесено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (арк. спр. 32,33-34).
Отже спірним питанням цієї справи є саме правомірність дій відповідача щодо зменшення позивачу відсоткового значення розміру довічного грошового утримання судді у відставці від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за наслідками здійсненого на виконання рішення суду в справі № 360/2411/20 перерахунку.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016.
За приписами ч. 1 ст. 142 Закону №1402-VI, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина 2 статті 142 Закону №1402-VI).
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011р. №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013р. №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Крім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016, у абзаці 2 пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Частиною 4 та 5 статті 142 Закону №1402-VI передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
За пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16.10.2019р. №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, виключено пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.
Відповідно до п.24 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлений розмір посадового окладу судді, який з 1 січня 2020 року становить: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, визнано таким, що не відповідає Конституції України.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено наступне.
Так, у пунктах 16, 17 вказаного Рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п.4 ч.6 ст.126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року №10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013).
Також Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 окреслено, що Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі№160/9739/20.
Таким чином перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.
Отже, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до статті 135 та підпункту 4 пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, які визначають розмір суддівської винагороди працюючого судді.
Аналогічний правовий висновок міститься у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 р. у справі № 620/1116/20, в якому суд зазначив, що з дня ухвалення КСУ цього Рішення Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Колегія суддів зазначила, що у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді саме з 19 лютого 2020 року, на наступний день після ухвалення КСУ Рішення № 2-р/2020.
Тобто, у даному випадку, при перерахунку довічного грошового утримання судді слід застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на час виникнення спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 липня 2021 року у справі №200/9113/20-а.
Крім того, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 360/2411/20 відносно позивача встановлений факт, що з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 у справі №2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону №1402-VІІІ.
Відповідно до вимог ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що позивач при зверненні до відповідача з відповідною заявою та у своєму позові просив здійснити перерахунок грошового утримання судді у відставці на підставі частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII.
Як зазначалось, відповідно до частини 4 статті 142 Закону № 1402-VІІI, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VІІI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Вищевказана норма неконституційною не визнавалась.
Суд зазначає, що даною нормою визначені іншій підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку ніж ті з яких виходив позивач.
З урахуванням права позивача на перерахунок грошового утримання та відповідного його волевиявлення щодо перерахунку на підставі статті 142 Закону № 1402-VІІI, до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми цього Закону, а не вибірково з різних законів.
Отже, на переконання колегії суддів до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми частини 3 статті 142 Закону №1402- VIII.
Крім того, встановлення рівня суддівської винагороди має бути обумовлене єдиним статусом суддів. Наведений висновок підтверджується також позиціями Конституційного Суду України щодо розуміння суддівської винагороди (утримання) як гарантії незалежності суддів, що викладені у рішеннях від 03.06.2013 р. №3-рп/2013, від 18.02.2020 р. №2-р/2020.
Отже, перерахунок грошового утримання судді у відставці у відсотковому розмірі від заробітної плати працюючого судді на підставі раніше діючого законодавства, ставить діючих суддів у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку за Законом № 2453-VI, або Закону України «Про статус суддів» № 2868.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у справах, що виникли у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 24.09.2021 у справі № 620/5437/20 та від 11.10.2021 у справі № 160/10640/20.
Як встановлено з рішення суду у справі №360/2411/20, позивач має стаж роботи в галузі права понад трьох років, до якого також відноситься і період його роботи з 18 червня 1996 року по 22 квітня 1998 року помічником прокурора стажистом м. Сєвєродонецька, який має бути зарахований для обчислення його стажу роботи на посаді судді, що надає право на визначення розміру довічного грошового утримання, відповідно до вимог ч. 2 ст. 137 Закону №1402-VІІІ в кількості 01 рік 10 місяців 04 дні.
Крім того, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
На час призначення позивача на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Законом України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ Про статус суддів та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів.
Абзацом 2 частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ, в редакції Закону № 4015-12 від 24.02.1994, визначено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року 584/95 Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Тому необхідним є зарахування до стажу роботи на посаді судді позивачу половини строку навчання 1 рік 10 місяців 14 днів на підставі вимог абзацу другого пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року 584/95 Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів, та роботу помічником прокурора м. Сєвєродонецька 4 роки 2 місяці 12 днів на підставі вимог абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII.
Таким чином, з урахуванням стажу роботи суддею з 23.11.2004 по 10.02.2020 позивач має право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 56 % (15 років 2 місяці 18 днів + 1 рік 10 місяців 14 днів + 01 рік 10 місяців 04 дні + 4 роки 2 місяці 12 днів = 23 роки 01 місяць 18 днів) від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За унормуванням статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Суд зазначає, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Оскільки позивач має право отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення пенсійного органу є протиправними, а тому підлягає скасуванню.
Тому позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі на підставі зазначеної довідки від суддівської винагороди для обчислення щомісячного грошового утримання є такою, що підлягає задоволенню.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Згідно із загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги.
За унормуванням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56% від суддівської винагороди згідно з довідкою ТУ ДСА України в Луганській області за №590/20-Вих. від 05 березня 2020 року та виплатити заборгованість з урахуванням фактично сплачених сум.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 р. у справі №360/2199/21 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 р. у справі №360/2199/21 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 23 березня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко
