Справа № 346/2673/19
Провадження № 11-кп/4808/367/19
Категорія ст. 81 КК України
Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І.
Суддя-доповідач Повзло
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2019 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів Повзла В.В., Васильєва О.П., Шкрібляка Ю.Д.,
з участю секретаря Гладун-Гук О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора Коломийської місцевої прокуратури Юркевича Романа Михайловича, потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2019 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_2 ,
з участю прокурора Юркевича Р.М.,
засудженого ОСОБА_2 ,
захисника Григорука І.В.,
представника потерпілого Волосенка В.І.,
ВСТАНОВИЛА :
Прокурор в апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та винести нову ухвалу, якою відмовити засудженому ОСОБА_2 в умовно-достроковому звільненні.
Мотивує свої вимоги тим, що вважає ухвалу незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи. Посилається на ст. 81 КК України, п. п. 1, 2, 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким». Зазначає, що за увесь період відбування покарання на засудженого ОСОБА_2 накладено 3 дисциплінарні стягнення за порушення порядку та умов відбування покарання та оголошено 2 заохочення. Згідно з характеристикою засудженого ОСОБА_2 від 16 травня 2017 року останній характеризується нібито позитивно, працевлаштований на виробництві установи, до роботи відноситься добре, до виконання робіт по благоустрою місць позбавлення волі ставиться з розумною ініціативою. Проте, відповідно до довідки про праце використання від 25 квітня 2019 року у 2017 році засуджений ОСОБА_2 працював тільки у серпні та вересні по 2 дні,у 2018 році з лютого по липень по 2 дні, у серпні та вересні взагалі не працював, у жовтні 2018 року один день працював і невідомо з яких підстав 03 жовтня 2018 року отримав заохочення у виді подяки за добросовісне відношення до праці. В подальшому з грудня 2018 року по лютий 2019 року взагалі не працював, у березні 2019 року попрацював всього 3 дні, за що 01 квітня 2019 року отримав заохочення у виді подяки та перестав працювати. За таких обставин, вважає, що відношення до праці ОСОБА_2 не сумлінне, а носить пристосувальницький характер, оскільки протягом більшості строку відбування покарання засуджений не працював або працював по декілька днів з метою отримання заохочень. Вказує, що, крім цього, засуджений свідомо уникав робіт по благоустрою місць позбавлення волі, що відповідно до ч. 3 ст. 107 КВК України є його обов`язком. Зауважує, що ОСОБА_2 взагалі не відшкодовано потерпілому моральної шкоди. Посилається на те, що хоча у поданні установи вказано про участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу «Підготовка до звільнення», яка саме участь засудженого у програмах, не конкретизовано ні ним і представником установи. Звертає увагу на тяжкість вчиненого злочину та обставини його вчинення, те, що ОСОБА_2 вину у вчиненні злочину не визнав. Зазначає, що психічне ставлення і відношення засудженого до вчиненого ним злочину не з`ясовано, що мало б бути предметом дослідження при його виправленні. Вказує, що також судом не надано оцінки скаргам потерпілого ОСОБА_1 стосовно відшкодування шкоди та відносно погроз.
Потерпілий ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у поданні.
Обґрунтовує такі вимоги тим, що вважає ухвалу необ`єктивною та упередженою, прийнятою з порушенням закону. Вважає, що суд незаконно усунув потерпілого від участі у розгляді подання, тим самим порушив його право на доступ до суду та захист. Посилається на порушення ст. 539 КПК України. Зазначає, що розгляд подання без його участі, без участі його представника позбавив суд об`єктивно і повно встановити особу ОСОБА_2 Зазначає, що хоча згідно з долученими до подання документами останній був працевлаштований, за три роки не здійснив жодного відшкодування по виконавчих листах від 19 лютого 2019 року. Стверджує, що без дослідження залишилася та обставина, що ОСОБА_2 початок строку відбування покарання рахується з 14 січня 2016 року, тоді як він був засуджений 08 травня 2013 року, ухилявся від покарання. Вказує, що засуджений ніде не працював і не має трудового стажу. Посилається на те, що суд не взяв до уваги тяжкість злочину, його наслідки для потерпілого. Наголошує, що засуджений вини не визнав, не вибачився за вчинене, до нього є матеріальні претензії і з боку держави, він постійно погрожує йому та його матері. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у психіатра, поводить себе неадекватно. Вважає, що тільки при відбуванні покарання засудженим у нього є реальна можливість отримати відшкодування збитків. Стверджує, що у разі умовно-дострокового звільнення ОСОБА_2 його життя та здоров`я знову будуть під реальною загрозою.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2019 року ОСОБА_2 умовно-достроково звільнено від невідбутої частини покарання – один рік три місяці двадцять один день.
Суд обґрунтував свої позицію тим, що враховуючи відбутий термін покарання, наявність заохочень, позитивну характеристику, сумлінне ставлення засудженого до праці, визнання винуватості, подання адміністрації необхідно задовольнити, оскільки засуджений на думку суду довів своє виправлення.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора;
- представник потерпілого Волосенко В.І. просив задовольнити апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 ;
- засуджений ОСОБА_2 та його захисник Григорук І.В. заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вважають ухвалу суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали подання, обговоривши доводи і мотиви апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_1 необхідно відмовити, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити, з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, в апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 посилається на порушення його права на доступ до правосуддя та те, що суд першої інстанції грубо порушив вимоги ст. 539 КПК України. Останній вважає, що рішення суду про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_2 безпосередньо стосується його інтересів як потерпілого та цивільного позивача по кримінальному провадженню.
В той час, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в цій час частині будь-яких порушень не допустив, обґрунтовано не викликав в судове засідання ОСОБА_1 та його представника, не взяв до уваги їхні заперечення стосовно вирішуваного питання.
Згідно ст. 7 КПК України однією із засад кримінального провадження є доступ до правосуддя.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 537 КПК України питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання відноситься до питань, які вирішуються судом під час виконання вироку.
Порядок вирішання судом питань, пов`язаних із виконанням вироку встановлено ст. 539 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 539 КПК України у судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов`язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
Зі змісту вищевказаної норми закону вбачається, що законодавець не передбачає обов`язку суду повідомляти потерпілого та його представника про розгляд подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, що, в свою чергу свідчить про те, що потерпілий не наділений правом впливати на розгляд вказаного питання і проведення судового засідання без участі потерпілого не порушує його законні інтереси.
Вищевказаний закон не зобов`язує суд повідомляти потерпілого та представника про прийняте судом рішення по вирішуваному питанню, надсилати їм копії судового рішення.
Більш того, враховуючи, що вирішення тих чи інших питань на стадії виконання вироку не охоплюється поняття «кримінальне провадження», а здійснюється в межах окремих судових процедур, обсяг прав потерпілого, його представника - учасника кримінального провадження на стадії виконання вироку суду є відмінним.
Якщо під час судового розгляду кримінального провадження по суті потерпілий має право брати участь у судових засіданнях, то на стадії виконання вироку не передбачено його участі в процедурі розгляду судом питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
Зокрема це зумовлено тим, суд першої інстанції не має в наявності достатніх даних, які дозволяють встановити потерпілих по кримінальному провадженню та перевірити їх процесуальне становище, встановити їх місце проживання на момент набуття вироком законної сили та дізнатись про те, чи не змінилось їх місце проживання протягом тривалого часу виконання вироку суду, не має реальної можливості забезпечити участь потерпілих у судовому засіданні, яке відбувається у суді за місцем відбування покарання засудженим, не може ефективно вирішати низку інших організаційних питань, які значно ускладнюють розгляд подання про подальше відбування засудженим покарання та фактично нівелюють відповідні юридичні гарантії засудженому на виправлення та успішну реінтеграцію у суспільство.
Також, застосування норм ст. 81 КК України не ставиться в залежність від думки потерпілого, оскільки умовно-дострокове звільнення від відбування покарання здійснюється за таких умов, на наявність або відсутність яких він не впливає.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положення ч. 6 ст. 539 КПК України, що передбачають можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про вирішення питань на стадії виконання вироку суду, стосується тих осіб, які беруть чи мають право брати участь у судовому засідання щодо розгляду відповідного питання.
Таким чином, оскільки потерпілий та його представник не є учасниками провадження з питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, не беруть участь у його розгляді та не наділені правом апеляційного оскарження ухваленого за результатами рішення.
Наведене в повній мірі узгоджується з судовою практикою, висновками Верховного Суду, викладеними в судових рішеннях, в тому числі і в постанові від 17 квітня 2019 року по справі № 521/19551/17.
Суд апеляційної інстанції, з метою перевірки забезпечення реалізації права на доступ до суду, призначив апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 до розгляду в судовому засіданні, та, враховуючи, що його доводи в цій частині не знайшли свого підтвердження, він та його представник не є учасниками провадження з питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та, відповідно, не є особами, які можуть брати участь під час апеляційного перегляду рішення за результати розгляду, не бере до уваги доводи апеляційної скарги стосовно законності та обґрунтованості оскарженого рішення по суті, та вважає за необхідне у задоволенні його апеляційної скарги відмовити.
Згідно із приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Неухильне дотримання передбачених законних вимог є неодмінною умовою повного, всебічного й об`єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини в справі й прийняття правильного рішення.
Проте, суд першої інстанції при постановлені судового рішення знехтував вказаними вимогами закону, що призвело до істотного порушення вимог діючого кримінального законодавства.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ст. 539 КПК України питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Відповідно до вимог ч 3 ст. 154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статті 81 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Зі змісту ст. 81 КК України випливає, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за наявності таких обов`язкових умов: 1) особа відбуває основне покарання у відповідному виді; 2) засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення; 3) він фактично відбув встановлену ч. 3 ст. 81 частину призначеного судом покарання.
В даному випадку відповідно до положень ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засудженого, що відбуває покарання у виді позбавлення волі та який сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, а також після фактичного відбуття ним не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.
Перевіряючи доводи прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції в повній мірі не дослідив наявність або відсутність наведених у ст. 81 КК України умов, не перевірив викладених у поданні обставин та не врахував всіх відомостей, які вбачаються з доказів.
Так, одною із обов`язкових умов для умовно-дострокового звільнення засудженого є доведення ним свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, дійти висновку про що можливо лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.
Відомості, які вбачаються з досліджених доказів, які є в матеріалах подання, на думку суду апеляційної інстанції, не є достатніми для переконливого висновку про наявність сумлінної поведінки та ставлення засудженого до праці.
Відповідно до характеристики ОСОБА_2 від 16 травня 2019 року (а.п. 2) засуджений в місцях позбавлення волі перебуває з 14 січня 2016 року. Під час тримання в УВП № 9 міста Ужгород не допускав порушення вимог режиму утримання, дисциплінарні стягнення не накладались, заохочення не оголошувались. З 17 лютого 2016 року відбуває покарання в Коломийській ВК № 41. За час відбування покарання характеризується наступним чином: допускав порушення установленого порядку відбування покарання, за що було накладено три дисциплінарні стягнення, які на даний час погашені у встановленому законом порядку. Працевлаштований на виробництві установи в цеху № 3, до роботи відноситься добре, за що оголошено два заохочення. Залучається до робіт місць позбавлення волі, до роботи відноситься добросовісно. Господарчі роботи виконує, розуміє їх необхідність. До виконання робіт по благоустрою установи виконання покарань відноситься з розумною ініціативою. Виконує роботи із самообслуговування, має достатній рівень навичок. Дотримується правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом. Виконує законні вимоги персоналу установи виконання покарань, приймає участь у реалізації програми диференційованого виховного впливу на засуджених «Підготовка до звільнення». Виконавчі листи на засудженого не поступали. Вину у скоєному визнав. 21 вересня 2017 року засіданням комісії відмовлено у застосуванні ст. 101 КВК України, 19 липня 2018 року відмовлено у застосуванні ст. 82 КК України.
Згідно з довідкою установи від 16 травня 2019 року (а.п. 3) на засудженого було накладено три дисциплінарні стягнення у 2016 року , які погашені, та оголошено два заохочення: 03 жовтня 2018 року у виді подяки за добросовісне відношення до праці та 01 квітня 2019 року у виді подяки за добросовісне відношення до праці (усно).
Відповідно до довідки про працевикористання від 25 квітня 2019 року (а.п 6) у 2017 році засуджений ОСОБА_2 працював у серпні та вересні по 2 дні, у 2018 році з лютого по липень по 1, 2, 3 дні на місяць, у жовтні та листопаді по одному дню, у березні 2019 року - 3 дні. Невиконання норм виробітку, зумовлене недостатнім забезпеченням сировиною, матеріалом і відсутністю належного обсягу робіт мало місце у серпні та вересні 2017 року, у лютому, березні, червні та жовтні 2018 року.
За змістом довідки про працевикористання від 20 серпня 2019 року (а.п. 89) засуджений у 2019 році частково залучався до роботи у зв`язку з відсутністю сировини.
Під час апеляційного розгляду не знайшло свого підтвердження те, що ОСОБА_2 систематично та ініціативно бере участь у суспільно корисній праці, займається трудовою діяльністю.
Суд апеляційної інстанції враховує, що періодами засуджений не мав можливості працювати в зв`язку з відсутністю належного обсягу робіт, відсутністю сировини – у серпні та вересні 2017 року, у лютому, березні, червні та жовтні 2018 року, у 2019 році.
В той час, засудженим та його захисником не наведено поважних причин, які унеможливлювали працювати ОСОБА_2 в інші періоди.
Суд апеляційної інстанції аналізуючи докази, вважає, що короткострокові періоди роботи засудженого під час відбування покарання, небажання працювати при наявності умов, лише два заохочення (одне з яких усно) протягом тривалого часу відбування покарання та після прийняття рішення 19 липня 2018 року засіданням комісії про відмову у застосуванні ст. 82 КК України, не дають підстав висновку про таке ставлення засудженого до праці, яке свідчить про виправлення.
Щодо сумлінної поведінки, яка визначається активною участю у суспільному житті, сумлінним виконанням громадських доручень у процесі відбування покарання, гарною поведінкою в побуті, прагненням засудженого своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин, а також полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни, то, на думку суду апеляційної інстанції, ця підстава також залишилася без належної правової оцінки.
Відомості, які вбачаються з долучених до подання доказів, не характеризують поведінку засудженого ОСОБА_2 ні негативно, ні краще, у порівнянні з іншими засудженими.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що отримані засудженим стягнення у 2016 році погашені у встановленому законом порядку, однак, відомості про них, у сукупності з відсутністю заохочень за поведінку, інформації про особливі прагнення, участь та досягнення, не визначають його поведінку як сумлінну, що давала б підстави для умовно-дострокового звільнення.
Щодо інформації стосовно погашення цивільного позову, суд апеляційної інстанції вважає, що відомості про погашення стягнення за цивільним позовом не можуть так чи інакше характеризувати поведінку і ставлення до праці засудженого, в той час, саме бажання та намір отримати дохід з метою погашення завданих збитків є елементом такого ставлення до праці, що доводить виправлення засудженого.
Засуджений ОСОБА_2 не заперечує, що вироком суду стягнуто з нього відшкодування заподіяних збитків, в той час не наводить жодних обставин, які б вказували на його бажання отримати дохід саме з метою їх погашення.
Суд апеляційної інстанції враховує, що при вирішенні питання про застосування до засудженого ст. 81 КК України, необхідно брати до уваги дані щодо його особи саме протягом відбування покарання.
Прийняття рішення про умовно дострокове звільнення не є обов`язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.
Процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним на протязі всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Саме по собі рішення державної установи про можливість внесення подання про застосування до засудженого ст. 81 КК України, не може бути безумовною підставою для його задоволення.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги та відсутність переконливих даних про те, що засуджений за час відбування покарання сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, перестав бути суспільно небезпечним, і враховуючи, що відбутий засудженим строк ув`язнення не виконав повною мірою своє призначення, вважає, що відсутні правові підстави для задоволення подання про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в разі задоволення подання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_2 не буде досягнута мета покарання.
Враховуючи, що умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до дискреційних повноважень суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що для досягнення цілей покарання умовно-дострокове звільнення, в даному випадку, є передчасним.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати з постановленням нової про відмову у задоволенні подання.
Колегія суддів, зазначаючи строк і порядок набрання законної сили даної ухвали та її оскарження, враховує правову позицію Верховного Суду України про те, що ухвали суду, постановлені щодо умовно-дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, оскарженню в касаційному порядку не підлягають (постанова від 01 грудня 2016 року справа № 317/1520/16-к).
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, ст. 81 КК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Коломийської місцевої прокуратури Юркевича Романа Михайловича задовольнити.
Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2019 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_2 скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання ДУ «Коломийська виправна колонія» № 41 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді В.В. Повзло
О.П. Васильєв
Ю.Д. Шкрібляк
