Ухвала
17 вересня 2021 року
місто Київ
справа № 329/984/20
провадження № 61-15386ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу Комунальної установи «Чернігівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Чернігівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради про визнання звільнення незаконним, таким, що здійснене з порушенням встановленого порядку, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду з позовом про визнання її звільнення незаконним, таким, що здійснене з порушенням встановленого порядку, просить поновити її на роботі та про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 60 099, 70 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року позов задоволено.
Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Комунальній установі «Чернігівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради
(далі - КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат»).
Стягнуто з КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 60 099, 70 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року змінено, доповнено резолютивну частину цього рішення зазначенням про поновлення ОСОБА_1 на посаді медичної сестри.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» 13 вересня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначив:
- (1) оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;
- (2) судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено матеріали справи, не здійснено допит свідків.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу, додані матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд констатує, що наведені заявником підстави касаційного оскарження за змістом та обґрунтуванням не відповідають вимогам частини другої статті 389 та частинам першій і третій статті 411 ЦПК України.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (перша підстава), не навів передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених
у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Наведена заявником друга підстава касаційного оскарження судових рішень не може бути визнана Верховним Судом такою, що відповідає вимогам пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки зміст наведеної норми свідчить про те, що зазначений пункт підлягає застосуванню у випадку, якщо особа обґрунтовує касаційне оскарження судових рішень підставами, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього закону.
Зміст касаційної скарги не містить посилання на підстави касаційного оскарження рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд наголошує, що касаційному оскарженню підлягає не будь-яке судове рішення та не з будь-яких підстав, які заявник вважає за доцільне навести, а лише з тих підстав, що імперативно викладені у процесуальному законі. Інакше, касаційна скарга з описаними недоліками не може слугувати підставою відкриття касаційного провадження з перегляду відповідних, оскаржуваних заявником рішень.
Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Комунальної установи «Чернігівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Чернігівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради про визнання звільнення незаконним, таким, що здійснене з порушенням встановленого порядку, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, не прийняти до розгляду та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний
