ПОСТАНОВА
Іменем України
21 серпня 2018 року
Київ
справа №295/13892/16-а
адміністративне провадження №К/9901/34437/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити дію за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Богунського районного суду м. Житомира у складі судді Зосименко О.М. від 27 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Мацького Є.М., Капустинського М.М., Шидловського В.Б. від 16 серпня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України від 16 вересня 2016 року про повернення документів на доопрацювання та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби під час участі в бойових діях у складі миротворчих сил ООН, в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 28 вересня 2015 року в сумі 275600 грн, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі Порядок № 975), зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Позовна заява обґрунтована тим, що оскаржуване рішення та дії відповідача є протиправними, оскільки не відповідають вимогам № 975 та частини другої статті 19 Конституції України, відповідач діяв не у спосіб передбачений законом. Вважає, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, однак відповідач заяву позивача про виплату такої допомоги не розглянув, а документи повернув на доопрацювання, чим порушив його право на соціальний захист, передбачений статтею 46 Конституції України.
Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Не погоджуючись з постановою Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2017 року та ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивачем не було надано на адресу Міноборони необхідних та обов`язкових документів, зокрема, документа, який свідчить про причини та обставини поранення, а також те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/13892/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 11 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , в період з 07 лютого 1995 року по 27 вересня 1995 року приймав участь у бойових діях в миротворчій місії в Югославії.
Під час участі в бойових діях у складі миротворчих сил ООН позивач отримав поранення, контузію, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 29 травня 2012 року № 1057.
У зв`язку із зазначеним, позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 17 липня 2012 року, та повторним оглядом - ІІ групу інвалідності з 28 вересня 2015 року, що підтверджується довідкою до акта МСЕК від 07 жовтня 2015 року № 206865.
22 грудня 2015 року позивач звернувся до Житомирського об`єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Департаментом фінансів Міністерства оборони України на № 248/3/6/1087 від 29 лютого 2016 року до Житомирського обласного військового комісаріату повернуто без реалізації документи позивачу, оскільки інвалідність заявнику встановлено у 2012 році, тобто до набрання чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої прийнято Порядок № 975.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року по справі № 806/448/16 визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 28 вересня 2015 року внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби під час участі в бойових діях у складі миротворчих сил ООН; зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу, як інваліду 2 групи, одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку № 975.
На виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року позивач 21 липня 2016 року повторно звернувся до Житомирського об`єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 69 від 16 вересня 2016 року позивачу повернуто документи на доопрацювання через відсутність документа про причини та обставини поранення.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено 07 жовтня 2016 року.
На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (22 грудня 2015 року), діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Судами в цій справі встановлено, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід ІІ групи, інвалідність якого пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що також було встановлено постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у довідці до акта МСЕК від 07 жовтня 2015 року № 206865 засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17.
Стосовно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб?єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
