ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
21 жовтня 2019 року
Справа № 280/2290/19 ПР/280/29/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши в порядку ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому проваджені адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69068, м.Запоріжжя, вул.Брюллова, буд.5; код ЄДРПОУ 35037228)
про скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) через представника, адвоката Попову Олену Володимирівну, з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі – відповідач, Шевченківський ВДВС), в якому представник позивача просить суд скасувати постанову Головного державного виконавця Шевченківського ВДВС Ілюшкіної А.Є. від 05.11.2018 про накладення штрафу (в тому числі постанову про виправлення помилки у процесуальному документі від 05.11.2018).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при винесенні оскаржуваних постанов державний виконавець керувався статтями 11 та 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII) у редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості за сплати аліментів» від 07.12.2017 №2234-VIII (далі – Закон №2234-VIII), який набрав чинності з 06.02.2018. Представник позивача вважає, що вказані норми не мають зворотної дії у часі, а тому санкції на підставі даних норм можуть бути застосовані лише у випадку, якщо заборгованість виникла після набрання чинності даними нормами. Однак, згідно наданого розрахунку заборгованість позивача зі сплати аліментів виникла за період з 20.10.2000 по 08.10.2016, а тому вважає, що застосування положень Закону №1404-VIII в редакції Закону №2234-VIII при винесенні оскаржуваних постанов суперечить вимогам Конституції України та Цивільного кодексу України. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2019 позовну заяву повернуто позивачеві.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.08.2019 ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2019 в адміністративній справі №280/2290/19 - скасовано та справу направлено для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 12.09.2019 позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 09.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст.ст.12, 257, 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Призначено судове засідання на 15.10.2019.
Ухвалою суду від 15.10.2019 відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 21.10.2019.
18.10.2019 відповідачем подано відзив на адміністративний позов (вх.№43268 від 18.10.2019), в якому відповідач зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII (далі – Закон №2475-VIII) статтю 71 Закону №1404-VIII доповнено частиною 14, згідно з положеннями якої, зокрема, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів. У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 3 роки, відповідачем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу. Звертає увагу, що під час застосування державним виконавцем заходів, визначених статтею 71 Закону №1404-VIII, визначальним чинником є сам факт наявності заборгованості у встановленому розмірі, а період, за який вона виникла, не має юридичного значення. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.
18.10.2019 відповідач звернувся до суду з клопотанням в якому просить суд розглянути справу без участі представника відповідача.
21.10.2019 представник позивача звернувся до суду із заявою, в якій просить розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.
На підставі матеріалів справи судом встановлені такі обставини.
На виконанні у Шевченківському ВДВС перебуває виконавче провадження №9807432 з примусового виконання виконавчого листа №9-53 від 20.10.2000 Куйбишевського районного суду Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 20.10.2000 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 1/2 НМДГ.
02.10.2018 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС Ілюшкіною А.Є. складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якого заборгованість позивача станом на 08.10.2016 становить 59 151,90 грн.
05.11.2018 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС Ілюшкіною А.Є. на підставі пункту 3 частини 14 статті 71 Закону №1404-VIII прийнято постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 29575,95 грн., підставою для застосування таких заходів стала наявність у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три роки.
Постановою про виправлення помилки у процесуальному документі від 05.11.2018 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС Ілюшкіною А.Є встановлено, що відповідно до виправленого розрахунку про стягнення заборгованості з аліментів сума боргу складає – 35733,60 грн. та відповідно виправлено суму штрафу за несплату аліментів відповідно до розрахунку на 17 866,80 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу (у тому числі постанови про виправлення помилки у процесуальному документі) позивач звернувся з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частини 3 статті 71 Закону №1404 (тут й надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Статтею 195 Сімейного кодексу України встановлено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Пунктами 9, 10 розділу XVI «Особливості виконання рішень про стягнення аліментів» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, визначено, що виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.
У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.
Тобто, у разі відсутності спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону №1404-VIII.
28.08.2018 набрав чинності Закон №2475-VIII, відповідно до норм якого частина 4 статті 11 Закону №1404-VIII викладена в такій редакції «Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини 9, частиною 14 статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання».
Крім того, вищевказаним Законом стаття 71 Закону №1404-VIII доповнена частиною 14 наступного змісту:
«За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».
Отже, з 28.08.2018 Законом №1404-VIII установлено, що строк обчислення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених частиною 14 статті 71 Закону №1404-VIII, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Таким чином, з 28.08.2018 державний виконавець має право прийняти рішення про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів, якщо встановить такі юридичні факти: по-перше, станом на 28.08.2018 (та у подальшому на день прийняття рішення про накладення штрафу) боржник має заборгованість зі сплати аліментів, по-друге, розмір заборгованості із сплати аліментів учасником виконавчого провадження не оскаржений у судовому порядку, по-третє, розмір заборгованості за сплати аліментів перевищує суму відповідних платежів за один (два або три) рік (роки).
Судом встановлено, що станом на день прийняття спірної постанови заборгованість позивача зі сплати аліментів за виконавчим листом №9-53 від 20.10.2000 Куйбишевського районного суду Запорізької області у розмірі 35733,60 грн.
Докази зменшення заборгованості зі сплати аліментів або оскарження розміру заборгованості в судовому порядку до суду не надані. Спір щодо перевищення сукупного розміру заборгованості зі сплати аліментів суми відповідних платежів за три роки не заявлений.
На час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, норми Закону №1404-VIII в редакції Закону України №2475-VIII є чинними та у встановленому порядку не визнавались такими, що не відповідають Конституції України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова від 05.11.2018 про накладення штрафу на позивача у зв`язку з наявністю заборгованості за сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, прийнята головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, отже є правомірною.
Посилання представника позивача на норми Закону №2234-VIII є помилковими, оскільки на момент набрання чинності даним правовим актом стаття 71 Закону №1404-VIII мала лише 13 частин та не передбачала відповідальності боржника за тривалу несплату аліментів, отже вказаний правовий акт не може бути застосований до спірних правовідносин з огляду на встановлені обставини справи.
Крім того, хибними є доводи представника позивача про те, що частина 14 статті 71 Закону №1404-VIII в редакції з 28.08.2018 не поширює свою дію на випадки утворення заборгованості зі сплати аліментів до вказаної дати, з огляду на таке.
У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, початок дії нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням ним чинності і завершується моментом втрати ним юридичної сили.
Отже, від часу набрання чинності змінами до Закону №1404-VIII, внесеними Законом України №2234-VIII, така редакція норми права поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на усіх осіб.
Таким чином, при вирішенні справи слід керуватись положеннями Закону №1404-VIII, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме – на дату прийняття оскаржуваної постанови.
Крім того, суд звертає увагу, що не застосування наслідків тривалої несплати аліментів, передбачених частиною 14 статті 71 Закону №1404-VІІІ до випадків, коли заборгованості виникла до 28.08.2018, поставить у нерівне становище платників аліментів, оскільки фактично одні з них зазнаватимуть негативних наслідків своєї протиправної поведінки, а інші уникнуть відповідальності за те саме правопорушення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи встановлені обставини справи та надані на їх підтвердження докази, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом №1404-VIII, відтак, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
У зв`язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, підстави для стягнення понесених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні, отже розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 143, 243-246, 255, 287, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про скасування постанови - відмовити.
У зв`язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених, зокрема статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, місцезнаходження: 69068, м.Запоріжжя, вул.Брюллова, буд.5; код ЄДРПОУ 35037228.
Повне судове рішення складено 21.10.2019.
Суддя М.О. Семененко
