ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 25/7
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б. Ю. (головуючий), Булгакової І. В. і Селіваненка В. П.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - Компанія)
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 [колегія суддів: Фоміна В. О. (головуючий), Білоусова Я. О., Тарасова І. В.]
за скаргою приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» (далі - Концерн) на постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (далі - приватний виконавець Щербаков І. М.)
зі справи № 25/7
за позовом Компанії
до Концерну
про стягнення 732 998 147,45 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст вимог та рух справи
1.1. Рішенням господарського суду Донецької області від 22.04.2013 позовні вимоги Компанії до Концерну задоволено частково. Зменшено розмір пені на 20 % - до 16 472 301,36 грн. Стягнуто з Концерну на користь Компанії 74 840 452,99 грн. основного боргу, 16 472 301,36 грн. пені, 25 500 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (далі - ІТЗ). В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Додатковим рішенням від 30.04.2013 стягнуто з Концерну на користь Компанії 3 % річних у розмірі 2 240 477,91 грн. та інфляційні у розмірі 5 529 903,32 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 рішення господарського суду Донецької області від 22.04.2013 скасовано в частині зменшення пені і прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Концерну на користь Компанії 20 590 376,71 грн. пені, в іншій частині рішення залишено без змін.
1.2. Господарським судом Запорізької області 26.02.2015 видано наказ на примусове виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 про стягнення з Концерну на користь Компанії 74 840 452,99 грн. основного боргу, 20 590 376,71 грн. пені, 2 240 477,91 грн. 3 % річних, 5 529 903,32 грн. інфляційних, 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на ІТЗ.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.10.2015 затверджено мирову угоду від 16.09.2015, укладену Концерном і Компанією.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.10.2015 наказ господарського суду Запорізької області від 26.02.2015 зі справи визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Концерну на користь Компанії 74 840 452,99 грн. основного боргу, 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на ІТЗ.
1.3. Концерн звернувся до господарського суду Донецької області зі скаргою на постанову приватного виконавця Щербакова І. М. про відкриття виконавчого провадження від 13.08.2020 ВП № 62819368, у якій просив визнати незаконною і скасувати зазначену постанову з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 26.02.2015 зі справи № 25/7 (далі - Постанова ВП № 62819368).
Скарга обґрунтована тим, що Постанова ВП № 62819368 порушує вимоги статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і суперечить ухвалі господарського суду Донецької області від 22.10.2015 про визнання наказу від 26.02.2015 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Концерну на користь Компанії 74 840 452,99 грн. основного боргу, 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на ІТЗ.
Також скарга мотивована відсутністю у приватного виконавця Щербакова І. М., який відповідно до даних з Єдиного реєстру приватних виконавців України діє в межах виконавчого округу в місті Києві, повноважень щодо прийняття оскаржуваної постанови, оскільки місцезнаходженням боржника - Концерну, а також його майна є місто Горлівка Донецької області, а тому приватний виконавець діяв всупереч положенням частин першої і другої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.10.2020 (суддя Харакоз К.С.) у задоволенні скарги Концерну на Постанову ВП № 62819368 відмовлено повністю.
У постановленні ухвали суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та з урахуванням глави 13 Цивільного кодексу України, яка визначає, що грошові кошти є майном, виконавець може приймати до виконання виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, які знаходяться на його рахунках в банківських та фінансових установах, зареєстрованих на території виконавчого округу виконавця. Наявність відкритих на ім`я боржника рахунків у банківських установах, розташованих в місті Києві, підтверджується матеріалами справи.
Крім того, оцінюючи доводи Концерну про те, що виконавче провадження було відкрито на неналежну суму, місцевий господарський суд врахував той факт, що до Постанови ВП № 62819368 були внесені зміни самим виконавцем, а тому права скаржника були відновлені та їх порушення припинилося.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 ухвалу господарського суду Донецької області від 13.10.2020 скасовано; прийнято нове рішення, яким скаргу Концерну на Постанову ВП № 62819368 задоволено, визнано цю постанову незаконною та скасовано.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцезнаходженням Концерну є місто Горлівка Донецької області і приватний виконавець, не переконавшись у наявності грошових коштів на рахунках відповідача, станом на момент відкриття виконавчого провадження, які знаходяться у місті Києві, чи іншого майна, не мав підстав відкривати виконавче провадження ВП № 62819368.
Щодо відкриття виконавчого провадження на суму стягнення, яка не відповідає судовим рішенням зі справи № 25/7, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що такі дії виконавця не свідчать про допущення технічних описок або помилки, і не погодився з доводами суду першої інстанції про те, що постановою про внесення змін до автоматизованої системи виконавчого провадження від 12.10.2020 припинено порушення прав боржника.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Компанія, не погоджуючись з прийнятою постановою, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу господарського суду Донецької області від 13.10.2020 - залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У касаційній скарзі Компанія посилається на неповне з`ясування апеляційним судом фактичних обставин справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального права, а саме: статті 19 Конституції України, частини першої статті 60, частини шостої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертої статті 4, пункту 3 частини третьої статті 18, частини другої статті 24, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»; порушення статей 11, 86, 210, 236, 343 ГПК України.
4.2. Суд апеляційної інстанцій застосував положення частини шостої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» без урахування приписів пункту 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо можливості отримання виконавцем інформації про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника лише після відкриття виконавчого провадження), викладених у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 зі справи № 905/584/19.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Концерн у відзиві на касаційну скаргу зазначив про безпідставність її доводів та просив скаргу залишити без задоволення.
5.2. Від приватного виконавця Щербакова І. М. відзив на касаційну скаргу не надходив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. За інформацією з Єдиного реєстру приватних виконавців України виконавчим округом приватного виконавця Щербакова І. М. є місто Київ.
6.2. Компанія 13.08.2020 звернулась до приватного виконавця Щербакова І. М. із заявою про примусове виконання рішення господарського суду міста Києва зі справи № 25/7, посилаючись на те, що боржник (Концерн) має рахунки в банківських установах, які знаходяться у місті Києві, а саме: в АБ «Кліринговий дім» (місто Київ, вул. Бориспільська, 5-а) - UA, USA, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , UA, USA, EUR, НОМЕР_3 , UA, НОМЕР_4 ; в АТ «Ощадбанк» (місто Київ, вул. Госпітальна, 12-г) - UA, USA, EUR, НОМЕР_5 .
Наявність відкритих рахунків у зазначених банківських установах підтверджується доданою до матеріалів справи відповіддю Державної фіскальної служби України на запит приватного виконавця.
6.3. Приватний виконавець Щербаков І. М. 13.08.2020 прийняв оскаржувану Постанову ВП № 62819368 та постанову про об`єднання виконавчих проваджень, зокрема № 62819368, у зведене виконавче провадження за № 62819448.
6.4. 17.08.2020 банк «Кліринговий дім» надіслав приватному виконавцю інформацію щодо наявності на рахунках боржника грошових коштів у розмірі 15 501,13 грн.
6.5. Після отримання від стягувача інформації щодо суми стягнення за наказом № 25/7, з урахуванням ухвали суду від 07.10.2015 про затвердження мирової угоди та ухвали від 22.10.2015 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Концерну 74 840 452,99 грн. основного боргу, 25 500 грн. державного мита та 236 грн. витрат на ІТЗ, приватним виконавцем Щербаковим І.М. прийнято постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 12.10.2020 за зведеним виконавчим провадженням № 62819448, до складу якого входить, зокрема ВП № 62819368, а саме: внесено зміни (доповнення) до автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 12.10.2020 та загальну суму до стягнення за виконавчим провадженням № 62819368 зазначено 28 360 757,94 грн., замість 103 226 946,93 грн.
6.6. У зв`язку з винесенням приватним виконавцем Щербаковим І. М. Постанови ВП № 62819368 Концерн звернувся до господарського суду зі скаргою про визнання цієї Постанови незаконною та її скасування.
7. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
7.1. Закон України «Про виконавче провадження»:
стаття 1:
- виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню;
частина перша статті 5:
- примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»;
частина перша статті 13:
- під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
пункт 21 частини третьої статті 18:
- виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
частина друга статті 24:
- приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України;
пункт 1 частини першої статті 26:
- виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
7.2. Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»:
частина перша статті 1:
- примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців;
пункт 4 частини другої статті 23:
- у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність;
частини перша і друга статті 25:
- виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя;
- приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ;
частина перша статті 27:
- фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».
7.3. ГПК України:
частини перша та друга статті 300:
- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;
- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;
частини перша і четверта статті 311:
- суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права;
- зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини;
стаття 339:
- сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права;
стаття 343:
- за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів
8.1. Аналіз наведених у пунктах 7.1 і 7.2 цієї постанови норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документа визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», до яких законодавець відносить: (1) місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, (2) місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника.
8.2. Отже, зі змісту наведених норм закону, зокрема частин першої і другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», вбачається, що виконавець (державний/приватний) має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване: для державного виконавця - у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби; для приватного виконавця - у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та, відповідно, на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця.
8.3. За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.
8.4. Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у частинах другій - четвертій статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).
8.5. Зокрема, в абзаці дванадцятому пункту 3 розділу ІІІ Інструкції (у редакції, чинній станом на дату подання заяви про примусове виконання рішення) визначені вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення, що подається до приватного виконавця за таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника.
Так, цією нормою передбачено, що у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ / копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
8.6. Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію, як місцезнаходження майна боржника, та лише в ракурсі того, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
Зазначена норма Інструкції (у разі якщо стягувач як майно боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини першої статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, які мають доступ до інформації, що становить банківську таємницю. Аналіз наведених норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» свідчить про те, що стягувач, який не входить до кола осіб, які мають доступ до інформації, що становить банківську таємницю, та не є особою, якій відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обмежений у можливостях надати органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника у банках. Таке тлумачення цієї норми Інструкції також суперечить частині першій статті 19 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
З огляду на викладене стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення, має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділове листування, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).
Подібна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 зі справи № 905/64/15.
8.7. Крім того, з аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема статей 13, 18, 26, 36, 48, вбачається, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документа до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.
8.8. Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка передбачала б повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна.
З огляду на викладене до прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти дії, направлені на перевірку майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у виконавця відсутній будь-який механізм, передбачений чинним законодавством, спрямований на перевірку відомостей щодо стану банківських рахунків боржника.
8.9. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 зі справи № 905/64/15 дійшла висновку про те, що у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника, лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема, відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення наявності у боржника певних рахунків у банківських та/або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника.
8.10. За результатом розгляду скарги боржника суд апеляційної інстанції встановив, що додані до заяви стягувача витяги із сайтів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Міністерства фінансів України щодо розміщення банків «Кліринговий дім» і «Ощадбанк» не містять жодної інформації, яка б стосувалася наявності у зазначених фінансових установах рахунків боржника, а також щодо залишку грошових коштів на них. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, приватний виконавець Щербаков І. М. відкрив виконавче провадження в межах свого територіального округу за відсутності доказів наявності майна боржника у місті Києві.
8.11. З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що у разі відсутності у приватного виконавця доказів місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця у останнього відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документа до виконання за таким критерієм, як місцезнаходження майна боржника.
Водночас посилання суду апеляційної інстанції на відсутність інформації в доданих до заяви стягувача документах про залишок грошових коштів на рахунках боржника в банках або інших фінансових установах є безпідставним, позаяк суперечить положенням статей 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо банківської таємниці, враховуючи викладене у пункті 8.6 цієї постанови.
8.12. Відповідно до положень статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги господарський суд постановляє ухвалу, в якій або визнає доводи заявника обґрунтованими і залежно від їх змісту визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність виконавця неправомірними, або визнає доводи скаржника необґрунтованими і скаргу відхиляє.
Отже, норми процесуального права не передбачають повноважень суду на скасування рішень органів державної виконавчої служби/приватних виконавців, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності скасування Постанови приватного виконавця ВП № 62819368.
Разом з цим висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення скарги Концерну в частині визнання неправомірною (незаконною) Постанови ВП № 62819368 є обґрунтованим.
8.13. Доводи касаційної скарги Компанії про неправильне застосування апеляційним господарським судом частини першої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є обґрунтованими. Проте неправильне застосування зазначеної норми, як і неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.12.2019 зі справи № 905/584/19 (пункт 4.2 цієї постанови), не призвели до ухвалення судом апеляційної інстанції неправильного рішення за результатом розгляду скарги боржника в частині визнання неправомірною (незаконною) Постанови ВП № 62819368, а тому підстави для зміни чи скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 в цій частині відсутні.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Компанії задовольнити частково: оскаржуване судове рішення змінити, виключивши з його резолютивної частини посилання на скасування згаданої Постанови ВП № 62819368. У решті постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін як така, у якій за результатом розгляду скарги Концерну ухвалене правильне рішення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір за подання касаційної скарги, враховуючи фактичний результат касаційного перегляду, покладається на Компанію.
10.2. Виключення з резолютивної частини постанови апеляційного господарського суду посилання на скасування Постанови ВП № 62819368 не впливає на розподіл судових витрат в апеляційній інстанції, оскільки спір виник у зв`язку з прийняттям приватним виконавцем Щербаковим І. М. неправомірної Постанови ВП № 62819368.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 зі справи № 25/7 змінити: абзац третій її резолютивної частини після слова «Задовольнити» доповнити словом «частково»; в абзаці четвертому - слова «та скасувати» виключити.
3. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 зі справи № 25/7 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Б. Львов
Суддя І. Булгакова
Суддя В. Селіваненко
