Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 125/424/21
Провадження № 22-ц/801/1633/2021
Категорія: 60
Головуючий у суді 1-ї інстанції Салдан Ю. О.
Доповідач:Береговий О. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2021 рокуСправа № 125/424/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання: Михайленко А.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,Барської міськоїради провстановлення юридичногофакту тавизнання прававласності нанерухоме майноза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішенняБарського районногосуду Вінницькоїобласті від25травня 2021року, постановлене в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Салдан Ю.О., дата виготовлення повного тексту рішення 04 червня 2021 року,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Барської міської ради про встановлення юридичного факту та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Семенки Барського району Вінницької області помер її батько, ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось спадкове майно: житловий будинок, загальною площею 58,1 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Батько заповіту не склав. Спадкоємцями майна є його діти: позивач ОСОБА_1 та її рідна сестра - відповідач ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ). Мати, ОСОБА_5 , померла раніше батька.
Позивач вказувала, що є єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину шляхом фактичного управління і володіння спадковим майном. Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через недоведення факту родинних зв`язків із ОСОБА_3 .
На підставі наведеного позивач просила: встановити факт родинних стосунків, а саме, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_1 ; визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 58,1 кв. м, житловою площею 42,1 кв. м., який складається з: житлового будинку літера «А», прибудова літера «а», ганок літера «а1», літня кухня літера «Б», прибудова літера «б», хлів літера «В», хлів прибудова літера «В1», погріб літера «Г», хвіртка літера «1», ворота літера «2», паркан літера «3», колодязь літера «4», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 25 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Барської міської ради про встановлення юридичного факту та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено повністю.
Рішення Барського районного суду Вінницької області мотивоване тим, що під час судового розгляду з достовірністю не підтвердилися належними і допустимими доказами обставина перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 і обставина визнання ОСОБА_3 себе батьком ОСОБА_1 до дня смерті. Між тим, ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у цій справі.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання позивача суд першої інстанції при вирішенні спору помилково не прийняв до уваги докази, зокрема покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також акт обстеження і довідки виконавчого комітету Терешківської сільської ради, які підтверджують що ОСОБА_3 є її батьком. Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги посилається на ті ж самі обставини, що викладені нею у позовній заяві.
Відповідач не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що 15 вересня 2020 року приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Мельником О. М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ОСОБА_1 не доведено факт родинних зв`язків із спадкодавцем, що підтверджується постановою нотаріуса №76/02-31 від 15 вересня 2020 року (а.с. 30).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27 березня 1967 року, позивач ОСОБА_8 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матір`ю зазначена ОСОБА_5 . Відомості про батька відсутні. (а.с. 10).
ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_9 » після реєстрації шлюбу 21 вересня 1985 з ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (видано повторно) серія НОМЕР_2 від 15 вересня 2020, виданого Барським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а.с. 11).
Згідно копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , дата народження позивача ОСОБА_1 зазначена « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». (а.с. 6).
З копії виписки з погосподарської книги на гр. ОСОБА_1 , яка засвідчена підписом виконуючого обов`язки голови сільської ради і печаткою Терешківської сільської ради, вбачається, що датою народження останньої вказано ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_5 , яка зазначена головою сім`ї вказано 09 лютого 1933 року. Адреса проживання зазначених у виписці осіб не вказана. (а.с. 19-20).
Водночас, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 17 вересня 2020 року, яке видане повторно Барським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) ОСОБА_5 зазначено, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , та померла померла ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 68 років в селі Семенки Барського району Вінницької області (а.с. 14).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років в селі Семенки Барського району Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , яке видано Терешківською сільською радою Барського району Вінницької області 09 березня 1994 року (а.с. 13).
За правилами дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2004 року.
Оскільки, ОСОБА_1 народилася у 1967 році, тому необхідно керуватися нормами сімейного законодавства, які були чинними на момент народження позивача.
Кодекс про шлюб та сім`ю України був затверджений Законом Української РСР №2006-VII від 20 червня 1969 року. Між тим, ст. 1 цього Закону Кодексу надано чинності з 01 січня 1970 року, а ст. 2 цього Закону зазначалося: «Доручити Президії Верховної Ради Української РСР встановити порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР і затвердити перелік законодавчих актів Української РСР, які втрачають чинність у зв`язку з введенням Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР в дію».
Так, на виконання статті 2 Закону Української РСР №2006-VII від 20 червня 1969 року був прийнятий Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29 грудня 1969 року №2476-VII «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР».
Пунктом 2 цього Указу було передбачено, що Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР застосовується до шлюбно-сімейних правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 січня 1970 року.
Пунктом 6 названого Указу передбачалося, що правила частин другої та третьої статті 53 Кодексу про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім`ю, тобто після 1 жовтня 1968 року.
Пункт 7 Указу в первинній редакції передбачав, що у відношенні дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства провадиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.
Наведений у ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених у ЦПК умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, наприклад, факти визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 року (Пункт 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Отже, встановлення факту батьківства можливе стосовно дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 року від осіб, котрі не перебували в зареєстрованому шлюбі, у разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина, і якщо остання визнавала себе її батьком до цієї дати (Роз`яснення, надані в листі Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Аналіз вищенаведених норм законодавства, які діяли на момент народження позивача, дає підстави для висновку, що для встановлення факту батьківства стосовно дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_7 , необхідним є доведення існування одночасно двох таких юридично значимих обставин: 1) дитина перебувала на утриманні особи, факт батьківства якої встановлюється; 2) ця особа визнавала себе батьком дитини до дня смерті.
Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Тобто при вирішені спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 201/3963/16-ц.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладені обставини, вірними є висновки суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення родинних стосунків, а саме те, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її батьком, оскільки надані позивачем докази, зокрема довідка виконавчого комітету Терешківської сільської ради № 410 від 10 вересня 2020 року, № 430 від 21 вересня 2020 року та № 429 від 21 вересня 2020 року, акт обстеження факту встановлення батьківства від 21 вересня 2020 року, свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_2 від 19 листопада 2003 року № 673, технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами № 466 від 14 вересня 2020 року, виписка з погосподарської книги не є належними, допустимими і достатніми в силу ст.ст. 76, 77, 78, 80 ЦПК України, так як беззаперечно не підтверджують викладені ОСОБА_1 обставини.
Доводи апеляційної скарги про те що суд попередньої інстанції помилково не прийняв до уваги вищезазначені докази не є слушними, оскільки спростовуються викладеними висновками в оскаржуваному рішенні суду з наданням належної оцінки кожному наявному доказу в матеріалах справи.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 була розпочата 15 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_1 . Проте, матеріали спадкової справи також не містять доказів на підтвердження факту батьківства ОСОБА_3 стосовно позивача. Відомості про наявність інших спадкоємців, зокрема відповідача ОСОБА_2 відсутні.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки остання не приймала спадщину після померлого ОСОБА_3 .
Відтак, у вказаній справі належним відповідачем є орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, зокрема Барська міська рада Вінницької області, яка була залучена до участі у справі в якості співвідповідача ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2021 року, оскільки останні не позбавлені права визнання спадщини відумерлою в порядку, визначеному законом.
Між тим, з урахуванням викладеного, не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині визнання права власності на нерухоме майно за позивачем в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 , оскільки такі є похідними від основних вимог про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 стосовно позивача, в задоволенні яких було відмовлено.
Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 25 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді О.В. Ковальчук
Т.М. Шемета
