Обвинувачення (приватне, публічне) та особливості його висування
В який спосіб вирішуються справи публічного та приватного обвинувачення осіб, та які особливості вони мають? Що потрібно знати для побудови ефективного захисту? Читайте про все детальніше на ✩ZakonOnline✩!
Особливості приватного обвинувачення
Згідно Конституції України, КПК, ряду міжнародних договорів та окремих законодавчих актів, судочинство здійснюється на засадах об’єктивності та законності. Особі може бути пред’явлена офіційна підозра, за якою слідує певна форма обвинувачення. Слідчі органи при цьому повинні мати достатньо фактів доказу вини.
Справи приватного обвинувачення займають чималу питому вагу у системі сучасного судочинства. Зокрема, це провадження, висунуті одними особами (фізичними чи юридичними) проти інших. Сторону, що обвинувачує, на судових процесах зазвичай представляють прокурор чи слідчий. Обвинувачення вважається публічним, коли походить з боку держави. За необхідності таку роль можуть брати на себе:
- Керівник органу, що проводив розслідування в досудовому порядку
- Безпосередньо сам постраждалий (потерпіла особа) чи його уповноважений представник.
Протилежною стороною виступає захист. До нього відносяться обвинувачена особа та/або її уповноважені представники, включаючи адвокатів.
На відміну від приватного, публічне обвинувачення дещо ширше. За відсутністю складу злочину або кримінального правопорушення суд здатний закривати таку справу.
Тонкощі ведення проваджень
Приймаючи участь у кримінальному провадженні, що має форму приватного обвинувачення, кожна сторона має певні права. Зокрема, прокурор спроможний:
- Затверджувати за допомогою особистого підпису обвинувальний акт або відмовляти в ньому, аргументувавши свою відмову.
- Звертатися до суду, подаючи обвинувальний акт.
- Підтримувати сторону держави чи відмовитися від такої підтримки.
- Висувати додаткові обвинувачення особі у порядку, визначеному чинними законами, та ін.
Детально розбираючи чергове провадження у формі приватного обвинувачення, представники судових органів можуть:
- Встановлювати пряму чи непряму вину.
- Констатувати невинність конкретної особи.
Адже в нашій країні діє презумпція невинності, доки не буде доведено за допомогою зібраних доказів зворотнє. Якщо висунуте пред’явлення не підтверджується фактами, прокурор повинен надати офіційну відмову від підтримки державного обвинувачення за усталеним зразком. Коли вину у скоєнні певного злочину доведено, обираються ступінь та міра відповідальності винних осіб.
Місце прокурора, що відмовився, за бажанням може зайняти потерпіла особа, що представлятиме сторону обвинувачення у суді. За законодавством, така особа матиме певний час на проведення необхідної підготовки (збір доказової бази, потрібних свідчень, матеріалів тощо). Тоді провадження перекваліфікується з одної категорії до іншої.
Формування та кваліфікація справ приватного чи публічного обвинувачення є невід’ємною складовою процесу досудового розслідування. Незалежно від обставин справи та інших факторів, ніхто не може позбавити права на законний захист обвинувачувану в здійснені конкретного злочину особу.
Судові постанови, винесені в ході розгляду певних обвинувачень, можна оскаржити у судових органах вищих інстанцій (зокрема, в Верховному Суді України). Це здійснюється шляхом подання відповідного позову (апеляції, касації).
