Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 березня 2023 року

у справі «ROGALSKI v. POLAND»

за заявою № 5420/16

Щодо необґрунтованого притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за неетичну поведінку у зв'язку з повідомленням про вчинення прокурором кримінального правопорушення

Фабула справи: заявник скаржився за статтею 10 Конвенції на те, що його право на свободу вираження поглядів було обмежено у зв'язку з тим, що національні суди визнали його винним у поданні, на їхню думку, необґрунтованої заяви про вчинення прокурором кримінального правопорушення (отримання хабара).

Заявника, який є адвокатом, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді штрафу, а також заборонено здійснювати діяльність репетитора протягом одного року, за неетичну поведінку у зв'язку з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення прокурором без належної фактичної підстави, поміркованості, пропорційності та обачності, що є вимогами Кодексу професійної етики адвоката. Подаючи таку заяву, заявник, діяв від імені свого клієнта.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією вимагає, щоб держави-учасниці забезпечували ефективний і належний захист тим, хто повідомляє про кримінальний злочин корупції (стаття 22 (а)). Аналогічно, відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції (див. пункт 25 вище), держави-учасниці повинні забезпечити захист від будь-якого необґрунтованого поводження з будь-якою особою, яка добросовісно і на обґрунтованих підставах повідомляє компетентні органи про будь-які факти, що стосуються корупції (стаття 33).

Суд зазначає, що, хоча свобода вираження поглядів поширюється і на адвокатів, звичайні правила поведінки, встановлені для членів колегії адвокатів - як посередників між громадськістю та судами - зокрема, щодо "гідності, честі та недоторканності" або "поваги до справедливого здійснення правосуддя", сприяють захисту судової влади від безпідставних та необґрунтованих нападів (див. рішення у справі Bono v. France, № 29024/11, § 45, від 15 грудня 2015 року). У світлі цього Суд вважає, що оскаржуване втручання мало на меті сприяти належному здійсненню правосуддя (див., mutatis mutandis, Morice v. France [GC], № 29369/10, §§ 128-31 та 143, ЄСПЛ 2015; Bagirov v. Azerbaijan, №№ 81024/12 та 28198/15, п. 75, 25 червня 2020 року; та контрастне рішення Raichinov v. Bulgaria, №. 47579/99, § 45, 20 квітня 2006 року). У цьому контексті слід зазначити, що Кодекс професійної етики адвоката, на який посилалися в оскаржуваному дисциплінарному провадженні проти заявника, передбачає, що адвокати, маючи гарантовану свободу вираження поглядів при здійсненні своєї професійної діяльності, повинні діяти помірковано та обачно, роблячи свої заяви щодо органів державної влади, щоб захистити гідність професії.

Суд зазначає, що межі допустимої критики можуть, за певних обставин, бути ширшими щодо державних службовців, які здійснюють свої повноваження, ніж щодо приватних осіб (див. згадане вище рішення у справі Nikula, § 48). У цій справі критика мала форму офіційного кримінального обвинувачення прокурора M.P. в отриманні хабара, що є серйозним службовим злочином.

Висновки: у своїй заяві про кримінальне правопорушення заявник не робив жодних особистих нападів на M.P. і не посилався на будь-які його особисті якості. Він також не робив своїх тверджень публічно. Натомість заявник дотримувався процедури повідомлення про злочин. Суд зазначає, що коли, як у цій справі, обвинувачення містяться в офіційній заяві, адресованій компетентній вищій посадовій особі, лише за виняткових обставин застосування кримінального або дисциплінарного провадження проти особи, яка подала таку заяву, може бути виправданим у розумінні статті 10 Конвенції. У цій справі, на думку органів влади, заявник порушив принцип належного відправлення правосуддя, подавши кримінальну скаргу без обґрунтованої підозри. Однак Суду не було надано жодних доказів, які б вказували на злий умисел з боку заявника, або будь-яких інших елементів, які можна було б розглядати як виняткові обставини, що виправдовують звернення до дисциплінарного провадження.

У цій справі дисциплінарні органи вважали, що заявник не вказав жодних обставин на підтвердження висунутого ним обвинувачення. Однак, на думку Суду, правопорушення, в якому заявник звинувачував прокурора, не було повністю позбавлене будь-яких аргументів на підтримку його версії подій. Суд приймає аргумент заявника про те, що за характером заяв про пасивне хабарництво особи, які повідомляють про такі дії, не мають доступу до доказів про злочин, якщо тільки вони не намагалися запропонувати хабар або не були свідками такої події. При цьому повідомлення заявника про корупцію розглядалося органами влади лише протягом восьми днів, після чого було прийнято рішення не розслідувати справу. Це залишає певний простір для сумнівів щодо того, чи ретельно органи влади перевірили непрямі докази, надані заявником. З огляду на це, не можна стверджувати, що заявник не зміг довести, наскільки це дозволяють обставини, що інформація, яку він розкрив, була точною і достовірною.

У світлі наведених вище міркувань Суд вважає, що дисциплінарні органи не навели відповідних і достатніх підстав для свого рішення та вийшли за межі своєї свободи розсуду, визнавши заявника винним і наклавши на нього штраф за неетичну поведінку.

Констатовані порушення: право на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: дисциплінарна відповідальність адвокатів, професійні обов'язки адвоката, професійна відповідальність юристів