Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 березня 2023 року

у справі «RIGOLIO v. ITALY»

за заявою № 20148/09

Щодо необхідності належного обґрунтування судового рішення у цивільній справі, винесеного після закриття кримінального провадження

Фабула справи: заявник вважає, що процедура в Рахунковій палаті (адміністративному суді) була несправедливою та порушувала принцип презумпції невинуватості.

Заявника, який мав статус державного службовця (члена муніципалітету), було засуджено за вчинення корупційного правопорушення. У зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності кримінальна справа щодо заявника була закрита. За межами цього кримінального провадження прокуратура в інтересах муніципалітету звернулась до регіональної палати Рахункової палати з позовом до заявника про відшкодування шкоди, завданої репутації цього органу влади. Рішенням регіональна палата Рахункової палати відмовила у задоволенні цього позову у зв'язку із закінченням строку позовної давності. За результатами апеляційного оскарження, позов прокуратури до заявника було задоволено. Щодо суті справи, центральна палата Рахункової палати зауважила, що коли, як у цій справі, одна і та ж поведінка становить як кримінальне правопорушення, так і адміністративну відповідальність, встановлення та кваліфікація поведінки суддею у кримінальній справі може вплинути на рішення адміністративного судді щодо протиправного характеру поведінки, про яку йде мова, та її схильності викликати занепокоєння громадської думки, лише в межах, передбачених статтею 651 Кримінально-процесуального кодексу (КПК). Згідно з цим положенням, "остаточний обвинувальний вирок у кримінальній справі (...) має силу res judicata щодо існування діяння, яке інкримінується, його протиправності відповідно до кримінального законодавства та вчинення його обвинуваченим у будь-якому цивільному або адміністративному провадженні щодо реституції та компенсації, порушеному проти засудженої особи (...)".

З огляду на зазначене, ця справа стосується питання про те, чи не притягнула Рахункова палата заявника до кримінальної відповідальності у рішенні, яке він виніс проти заявника щодо діянь, за які останній раніше був звільнений від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давністю, і чи не проігнорувала, як він стверджував, принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що при оцінці сумісності з пунктом 2 статті 6 Конвенції рішення судового органу та аргументації, використаної при його прийнятті, вирішальне значення мають терміни, використані у відповідному рішенні. Суд вважає, що "після закриття кримінального провадження презумпція невинуватості вимагає, щоб у будь-якому подальшому провадженні будь-якого виду враховувався той факт, що відповідна особа не була засуджена" (Allen, § 102).

З огляду на обставини справи, Суд зазначає, що, розглядаючи справу по суті, центральна Рахункова палата погодилася з прокуратурою в тому, що вимоги Адміністрації повинні ґрунтуватися на встановленні незаконності поведінки, про яку йдеться, тобто на "факті хабарництва, встановленому в кримінальному провадженні суддею щодо [відповідної особи]". Суд також зазначає, що, оцінюючи шкоду, центральна палата Рахункової палати вважала, що, з огляду на конкретні обставини справи, зокрема, серйозність "корупційного діяння" (fatto corruttivo), про яке йдеться, було обґрунтованим зобов'язати заявника сплатити подвійну суму, сплачену в якості хабара. Щодо згаданих вище виразів Суд зазначає, що вони не обмежуються сферою кримінального права і можуть також використовуватися в цивільному праві у контексті цивільної відповідальності (див. N.A. c. Norvège, № 27473/11, § 48, 18 грудня 2014 року; Ilias Papageorgiou, згадане вище, § 54), оскільки певні елементи кримінальної норми можуть бути підставою як для кримінальної, так і для цивільної відповідальності (див. Fleischner, згадане вище, § 63). Тому Суд вважає, що в тому вигляді, в якому вони були використані Рахунковою палатою в контексті рішення в цілому, ці вирази не можуть бути розумно витлумачені як такі, що передбачають кримінальну відповідальність заявника.

Суд також зазначає, що навіть якщо наведені вище вирази тлумачити як твердження про те, що дії заявника становили склад одного або кількох злочинів, ці вирази, використані в контексті провадження щодо визначення відповідальності заявника за шкоду, завдану у зв'язку з кримінальними правопорушеннями, за які його тим часом було звільнено, не повинні розумітися як твердження про кримінальну вину заявника, а скоріше як юридичні та технічні поняття, що відповідають елементам кримінальної норми, на які судді спиралися для встановлення кримінальної та цивільної відповідальності заявника (див. Fleischner, згадане вище, § 63, де Суд обговорює німецьке слово "Tatbestand", яке можна порівняти зі словом "факт", використаним у висловлюваннях, що є предметом розгляду у цій справі); a contrario, Lagardère, цитоване вище, §§ 85-87).

Висновки: Суд нагадує, що при викладенні мотивів судового рішення слід бути особливо уважним і що суддя повинен уникати висловлювань, які хоча б через їхню двозначність можуть бути витлумачені як визнання кримінальної відповідальності.

Однак Суд зазначає, що в цій справі така двозначність може бути виключена: з контексту зрозуміло, що вираз, про який йде мова, включений в obiter dictum щодо міркувань тлумачення, мав на меті роз'яснити зв'язок між кримінальним і цивільним провадженням при визначенні цивільної відповідальності, і що він не був пов'язаний з конкретною ситуацією заявника. Включення справи, про яку йдеться, до числа тих, у яких було визнано кримінальну провину, було функціональним для встановлення початку перебігу строку позовної давності, а не цивільної відповідальності; отже, вислів не стосувався конкретної ситуації заявника, за винятком встановлення правових наслідків в абстрактній формі. Суд вважає, що центральна частина аргументації Рахункової палати також не містить жодного фрагмента, який би прямо чи по суті вказував на те, що були дотримані всі умови для притягнення заявника до кримінальної відповідальності за обвинуваченнями, які згодом були зняті за давністю.

У світлі вищевикладеного Суд, зазначаючи, що слід з особливою ретельністю підходити до обґрунтування цивільного рішення, винесеного після закриття кримінального провадження, вважає, що з огляду на характер і контекст цивільного провадження у цій справі, висновок про цивільну відповідальність, виражений у формулюваннях, які не можуть бути обґрунтовано витлумачені як притягнення заявника до кримінальної відповідальності, не порушував принципу презумпції невинуватості.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 2 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: відповідальність державних службовців, вимоги до судового рішення, завдана злочином шкода, засади судочинства, корупційні злочини