Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 серпня 2022 року

у справі «TUSĂ c. ROUMANIE»

за заявою № 21854/18

Щодо неефективності національних засобів юридичного захисту пацієнта у справі про медичну недбалість

Фабула справи: посилаючись на статті 2, 6 та 8 Конвенції, заявниця скаржилася на неефективність розслідування скарг заявниці щодо неправильного діагнозу, поставленого онкологом, та непроведення хірургом перевірки цього діагнозу перед операцією.

Заявниця перенесла операцію з видалення молочної залози на підставі діагнозу онколога про рак, який пізніше виявився помилковим. Вважаючи себе жертвою медичної недбалості, заявниця використала всі процесуальні можливості, передбачені румунським законодавством, щоб притягнути до індивідуальної відповідальності онколога і хірурга, а також вжити заходів проти юридичних осіб, які їх найняли. На підставі її заяви було порушено кримінальну справу, вона подала позов про медичну недбалість відповідно до Закону № 95/2006, а також позов за загальним деліктним правом, який все ще перебував на розгляді на момент винесення рішення Суду, а також подала дисциплінарну скаргу. Зрештою проти обох лікарів було порушено провадження перед Дисциплінарною комісією, яка встановила, що лікування раку здійснювалося неправильно і що онколог не дотримувався відповідних стандартів професійної поведінки. Крім того, Дисциплінарна комісія взяла до відома смерть хірурга та припинила проти нього дисциплінарне провадження.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що згідно з його усталеною практикою, навіть якщо право на здоров'я як таке не входить до переліку прав, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, Високі Договірні Сторони мають, на додаток до своїх позитивних зобов'язань за статтею 2 Конвенції, позитивне зобов'язання за статтею 8, яке полягає, з одного боку, у тому, щоб запровадити правила, що вимагають від державних і приватних лікарень вживати належних заходів для захисту фізичної недоторканності своїх пацієнтів і надавати жертвам медичної недбалості процедуру, що дозволяє їм отримати, у разі необхідності, компенсацію за завдану їм шкоду (див. згадане вище рішення у справі Jurica, § 84, і наведені в ньому справи).

Якщо порушення права на життя або фізичну недоторканність не є добровільним, іншими словами, якщо передбачувана вина не виходить за рамки простої лікарської помилки або недбалості, процесуальне зобов'язання не обов'язково вимагає кримінально-правового захисту; Крім того, таке зобов'язання вважається виконаним, якщо правова система надає жертвам цивільний засіб правового захисту, окремо або в поєднанні з кримінальним, для встановлення відповідальності відповідних лікарів та отримання відповідної цивільної компенсації (див. щодо статті 2 Конвенції: Lopes de Sousa Fernandes, згадане вище, §§ 137 і 215; і щодо статті 8 Конвенції: Mehmet Ulusoy and Others v. Turkey, № 54969/09, § 91, 25 червня 2019 року, та згадані в ньому справи).

Суд повторює, що у випадках простої медичної недбалості перевага надається використанню цивільного засобу правового захисту, але що кримінально-правовий шлях, якщо він зрештою буде визнаний ефективним, може бути достатнім для виконання процесуального зобов'язання, про яке йдеться (див. Scripnic, згадане вище, § 31, і справи, наведені в ньому). Потерпіла сторона може скористатися одним або кількома доступними засобами правового захисту, включаючи кримінальне провадження, з тією різницею, що органи влади не обов'язково зобов'язані відкривати розслідування ex officio. Саме тоді, коли зацікавлені особи ініціюють таке кримінальне провадження, процесуальні зобов'язання можуть вступати в дію.

Саме за критерієм ефективності розслідування має оцінюватися будь-яке питання в цій сфері, включаючи питання оперативності та належної ретельності (Nicolae Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania [GC], № 41720/13, § 171, від 25 червня 2019 року).

Висновки: Суд зауважує, що нормативно-правова база, встановлена законодавством Румунії, разом із низкою процесуальних засобів правового захисту на вибір може здатися корисною для потенційних сторін у судовому процесі. Однак у справі заявниці різні провадження, які вона порушила, мали різні результати. Наприклад, як у кримінальних, так і в дисциплінарних справах (незалежно від їхніх відповідних результатів) було встановлено неналежність виконання лікарем-онкологом своїх професійних обов’язків, тоді як провадження відповідно до Спеціального закону № 95/2006 виключило таке встановлення відповідальності. Крім того, правовий механізм, який діяв згідно з румунським законодавством, виявився слабким і громіздким у справі заявниці. Суди вирішили призупинити розгляд інших проваджень (можлива причина того, чому закінчився час для притягнення до відповідальності онколога, а дисциплінарну справу довелося припинити після смерті відповідача-хірурга).

Справді, заявниця вирішила використати всі засоби правового захисту, доступні їй відповідно до закону, але Суд не може звинувачувати її в цьому. На думку Суду, було зрозуміло, що вона хотіла отримати роз’яснення фактів щодо її ситуації та компенсацію за завдану, на її думку, шкоду. Однак справа про деліктне правопорушення – єдине провадження, в якому така компенсація, в принципі, може бути передбачена, залишалася незавершеною впродовж 9 років після того, як заявниця подала її до суду, і через 14 років після того, як вона проконсультувалася з лікарем і перенесла операцію. Суд дійшов висновку, що у справі заявниці правовий механізм, який діяв згідно з румунським законодавством, не забезпечив ефективності, яка вимагається відповідно до його усталеної практики.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: право на належні медичні послуги, право на ефективний засіб юридичного захисту, недосконалість законодавчого механізму, право на відшкодування шкоди, відповідальність лікарів