Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 серпня 2022 року

у справі «C. v. ROMANIA»

за заявою № 47358/20

Щодо суттєвих недоліків кримінального розслідування факту ймовірного сексуального домагання на робочому місці

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявниця скаржилася, на те, як органи влади, зокрема прокуратура та суди, відреагували й розглянули принизливу та незручну ситуацію, у якій вона опинилася, що позбавило справедливого вирішення її скарг і мало негативні наслідки для її приватного життя, стосунків з колегами та здоров’я загалом.

Справа стосувалася звинувачень у сексуальних домаганнях на робочому місці, що призвело до подання заявницею, прибиральницею на залізничній станції, кримінальної скарги проти начальника залізничної станції зі звинуваченнями його в неодноразових спробах домагатися до неї, і стверджуваної неспроможності держави розібратися в цьому питанні.

Правове обґрунтування: відповідні принципи, що стосуються захисту права на повагу до приватного життя, описані, наприклад, у справі Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania ([GC], № 41720/13, §§ 125-28, 25 червня 2019 року). Зокрема, хоча основною метою статті 8 є захист особи від свавільного втручання з боку органів державної влади, додатково можуть існувати позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного життя, що може передбачати вжиття заходів у сфері відносин осіб між собою (там само, § 125; див. також рішення у справі Söderman v. Sweden [GC], no. 5786/08, § 78, ECHR 2013, і Špadijer, згадане вище, § 85).

У контексті посягань на фізичну недоторканність особи такий захист має забезпечуватися за допомогою ефективних кримінально-правових механізмів (див. рішення у справі Remetin v. Croatia (no. 2), № 7446/12, § 70 in fine, від 24 липня 2014 року, та наведені у ньому рішення).

Суд повторює, що на міжнародній арені сексуальні домагання однозначно засуджуються, а держави закликаються ефективно карати винних і таким чином покласти край безкарності. Водночас міжнародні документи, зокрема Європейська соціальна хартія та Стамбульська конвенція, вимагають від держав-учасниць вжити необхідних законодавчих та інших заходів для захисту прав та інтересів жертв. Такі заходи передбачають, серед іншого, захист від вторинної віктимізації (докладніше див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Y. v. Slovenia, § 104).

Висновки: у цій справі Суд досліджує, чи достатньою мірою держава захистила право заявниці на повагу до її приватного життя, зокрема до особистої недоторканності, під час кримінального провадження за її звинуваченнями. Водночас Суд зазначає, що заявниця подала кримінальну скаргу проти C.P. за сексуальні домагання, що розслідування розпочалося негайно і що як прокуратура, так і окружний суд визнали, що C.P. поводився так, як стверджувала заявниця, але вважали, що це не було таким кримінальним правопорушенням, як «сексуальне домагання». Рішення, ухвалені у справі, показали, що C.P. не притягувався до кримінальної відповідальності за передбачуване кримінальне правопорушення або що заявниця не відчувала себе приниженою через його поведінку – елемент, якого вимагає національне законодавство для того, щоб така поведінка кваліфікувалася як сексуальне домагання. Проте ніщо в національних рішеннях не вказувало, яким чином органи влади дійшли свого висновку. Прокуратура просто детально описала надані докази й не намагалася оцінити послідовність і достовірність слів заявниці або розглянути їх у контексті. Наприклад, не було проведено оцінювання відносин влади та підпорядкування між заявницею та C.P. або погроз, які він нібито висловлював їй. Тим паче, вони не досліджували, чи дії C.P. мали будь-які можливі психологічні наслідки для заявниці або чи були якісь причини для того, щоб заявниця висунула неправдиві звинувачення проти C.P., як про це натякали деякі свідчення свідків.

Крім того, Суд із занепокоєнням зазначає, що рішення прокуратури містило детальний опис інсинуацій, зроблених C.P. у своїх заявах щодо приватного життя заявниці, а також передбачуваних мотивів її дій та звинувачення, що, на думку Суду, становить вторинну віктимізацію, тоді як вони могли бути не більше ніж димовою завісою. Так само під час кримінального розслідування заявниці довелося пройти очну ставку з керівником служби безпеки пасажирів. Прокурор не надав жодних пояснень щодо необхідності цієї очної ставки та її впливу на заявницю. Урешті-решт, заявниця була змушена залишити своє місце роботи, тоді як цей елемент не був узятий до уваги при оцінюванні владою її скарг. Отже, не висловлюючи висновку щодо того, чи був С.Р. винним у сексуальних домаганнях, Суд визнає, що розслідування справи містило значні недоліки, які становлять порушення обов’язку держави за статтею 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: заборона сексуального насильства, право на гідність, захист прав працівника, ефективність кримінального розслідування, право на особисту недоторканність, позитивні зобов'язання держави