Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 жовтня 2022 року

у справі «ÇÖÇELLİ AND OTHERS v. TÜRKİYE»

за заявою № 81415/12

Щодо дотримання процесуальних гарантій забезпечення неупередженості експертів під час судового провадження

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявники скаржилися на несправедливість адміністративного провадження через те, що: (1) суди не надали їм достатньо часу, аби оскаржити склад групи експертів; (2) якість та нейтральність висновку групи експертів, який відіграв вирішальну роль у рішеннях адміністративних судів, викликали сумніви, оскільки експерти висловили низку упереджених коментарів на адресу заявників (наприклад, звинувативши заявників у нагнітанні страху, їхній прихильності до вузького погляду на технології та розвиток і навмисному введенні суду в оману); (3) скарги заявників щодо цього не були розглянуті; суди відмовили в отриманні альтернативного експертного висновку й не мотивували свої рішення.

В межах двох адміністративних проваджень заявники оскаржували рішення Міністерства навколишнього середовища та лісів про схвалення звітів з оцінки впливу на навколишнє середовище будівництва та експлуатації двох потужних цементних заводів у місті Кахраманмараш. Заявники стверджували, що будівництво й експлуатація заводів поставить під загрозу їхні засоби до існування через вплив заводів на сільськогосподарські та водні ресурси регіону. Крім того, вони вказували, що вибухові речовини, використані на будівельних майданчиках заводів, вже спричинили тріщини та пошкодження фундаменту їхніх будинків. 29 травня 2009 року адміністративний суд міста Газіантеп відхилив позов, спираючись на експертні висновки, підготовлені в межах цього провадження, а саме, що цементний завод не завдасть шкоди водним ресурсам чи сільському господарству в регіоні; забруднення повітря буде унеможливлено або зменшено завдяки пиловим фільтрам; місце, обране для заводу, було підходящим. Далі суд зазначив, що заперечення заявників проти експертного висновку не робить його недостовірним. Насамкінець суд указав, що спорудження цементного заводу принесе користь економіці та створить можливості для працевлаштування місцевого населення. Відповідні скарги заявників до Вищого адміністративного суду були відхилені його остаточними рішеннями 20 березня 2012 року.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує право на справедливий розгляд незалежним і безстороннім «судом» і безпосередньо не вимагає, щоб експерт, заслуханий цим судом, відповідав тим самим вимогам (див. Sara Lind Eggertsdóttir v. Iceland, no. 31930/04, § 47, 5 липня 2007 року, та Letinčić v. Croatia, no. 7183/11, § 51, 3 травня 2016 року). Проте висновок експерта, який був призначений компетентним судом для вирішення питань, що виникають у справі, ймовірно, матиме значну вагу в оцінці судом цих питань. Наприклад, Суд вже зазначав, що висновок медичного експерта, оскільки він виходить за межі можливої сфери компетенції суддів, може мати переважний вплив на оцінку фактів і вважатиметься істотним доказом (див. Feldbrugge v. the Netherlands, 29 травня 1986 року, § 44, Series A no. 99; Mantovanelli v. France, 18 березня 1997 року, § 36, Reports of Judgments and Decisions 1997-II; та Augusto v. France, no. 71665/01, § 51, 11 січня 2007 року). У зв’язку із цим Суд визнає, що відсутність нейтральності з боку призначеного судом експерта за певних обставин може призвести до порушення принципу рівності сторін, властивого концепції справедливого суду (див. Bönisch v. Austria, 6 травня 1985 року, §§ 30–35, Series A no. 92, та Brandstetter v. Austria, 28 серпня 1991 року, § 33, Series A no. 211). Суд нагадує, що позиція, яку займають експерти під час провадження, спосіб, у який вони здійснюють свої функції, і те, як судді оцінюють їхні висновки, є важливими факторами, які варто враховувати при оцінці того, чи було дотримано принцип рівності сторін (див. Sara Lind Eggertsdóttir, § 47; Letinčić, § 51; та Devinar, § 47, цит. в цій справі). З огляду на це Суд встановив, що Конвенція не забороняє національним судам покладатися на експертні висновки, складені спеціалізованими органами, при вирішенні спорів, які вони розглядають, якщо цього вимагає характер спірних питань, що розглядаються. Однак це передбачає дотримання вимоги нейтральності з боку призначеного експерта, аби судовий розгляд був змагальним, і щоб заявник був прирівняний до свого опонента, зокрема держави, згідно з принципом рівності сторін (див. Letinčić, згадане вище, § 61). Загальні принципи стосовно відсутності неупередженості коротко викладені в рішеннях у справах Morice v. France ([GC], no. 29369/10, §§ 73–78, ECHR 2015) та Denisov v. Ukraine ([GC], no. 76639/11, §§ 60–65, 25 вересня 2018 року).

Висновки: найімовірніше, у цій справі питання полягає в тому, чи була можлива особиста упередженість, яку відчули заявники у висновках експертів, такою, щоб викликати обґрунтоване побоювання щодо їхньої нейтральності. У цій справі експерти мали переважний вплив на результат спору, оскільки їхні висновки щодо оцінки впливу на довкілля, хоч і не були офіційно обов’язковими для суду, мали пряме вирішальне значення у вирішенні спору.

Стосовно того, як експерти виконували свої функції та чи були дотримані процесуальні гарантії, що забезпечують їхню нейтральність протягом усього провадження, Суд зауважує таке. Він зазначає, що експерти-вчені не мали професійних, функціональних або ієрархічних зв’язків з державними органами, які виступали в ролі опонента, чи із залученими до справи підприємствами. Крім того, перед виконанням своїх обов’язків вони були належним чином приведені до присяги й не було припущень про те, що вони отримали докази чи допитували одну сторону за відсутності іншої або що сторонам перешкоджали поставити запитання експертам. Звіти експертів, що були доволі об’ємними, стосувалися технічних питань, які їм доручив розглянути суд. Справді, деякі формулювання, використані у звіті, як-от «нечесний та недбалий підхід заявників» або порівняння їхнього занепокоєння з приводу впливу заводів на навколишнє середовище з «нагнітанням приреченості» («doom-mongering») чи «фантастикою / фантазією», може викликати сумніви в нейтральності експертів. Однак, на думку Суду, ці твердження, хай якими прикрими вони є, недостатні, аби вказати на те, що експерти були упереджені до заявників з суб’єктивної точки зору, особливо враховуючи те, що експерти – вчені в галузі інженерії – не можуть дотримуватися тих самих стандартів, які очікуються від суддів, коли йдеться про формулювання висновків з максимальною стриманістю та обережністю.

У цій справі Суд звертає увагу на відсутність доказів будь-якого функціонального чи ієрархічного зв’язку між експертами, з одного боку, та опонентом і сторонами, які долучилися до справи, з іншого. Суд також зазначає, що справа була остаточно вирішена адміністративним судом у складі колегії з трьох суддів, незалежність і неупередженість якого не була поставлена під сумнів. Крім того, важливо, щоб національне законодавство надавало суддям, які розглядали справу, достатні процесуальні засоби та гарантії для відводу експертів, якщо вони вважатимуть їхній висновок небезстороннім або іншим чином упередженим. Наявність таких гарантій, як необов’язковість висновку експерта, повноваження суддів вільно оцінювати докази та їхня свобода призначати за необхідності повторну (іншу) експертизу, є гарантіями, які розвіяли б будь-які побоювання об’єктивного спостерігача щодо того, що сумніви заявників стосовно нейтральності експертів можуть бути виправданими.

Отже, сумніви заявників у нейтральності експертів не були об’єктивно виправданими в цій справі.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: захист екологічних прав, оцінка доказів, процедура судового розгляду, принципи здійснення правосуддя, процесуальний статус експертів