Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 жовтня 2022 року

у справі «DOLENC v. SLOVENIA»

за заявою № 20256/20

Щодо невиконання судом обов’язку з перевірки рішень іноземних судів на предмет дотримання вимог справедливого суду перед зверненням їх до виконання

Фабула справи: посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявник стверджував, що словенські суди мали б відмовити у визнанні ізраїльських судових рішень, оскільки вони були ухвалені в межах несправедливого провадження. Зокрема, заявник не зміг ефективно брати участь у судовому розгляді в Ізраїлі; єдиним значущим способом допитати його та свідків була процедура згідно з Гаазькою конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, але Ізраїльський окружний суд відхилив таку процедуру; не було докладено достатньо зусиль для того, щоб повідомити заявнику про рішення Ізраїльського окружного суду після того, як він скасував довіреність свого ізраїльського представника, що призвело до того, що він не був здатний захистити себе.

Пацієнт в Ізраїлі подав позов проти заявника, вимагаючи відшкодування шкоди, завданої внаслідок медичної недбалості. Заявника було повідомлено про позов під час його візиту до Ізраїлю в 1995 році. Зрештою у 2005 році заявника було визнано відповідальним за шкоду, завдану колишньому пацієнту. Окружний суд міста Тель-Авів, зокрема, встановив, що заявник проявив недбалість, бо не призначив комп’ютерну томографію на ранніх етапах після операції, коли в пацієнта були ознаки ускладненого дихання та паралічу. Рішенням суду заявника було зобов’язано сплатити близько 2,3 мільйона євро відшкодування шкоди. Заявник відмовився бути присутнім під час судового розгляду в Ізраїлі або бути допитаним через відеозв’язок, від самого початку наполягаючи на тому, що у справі має застосовуватися словенське законодавство і що його та свідків з його боку мають допитувати словенські суди в межах процедури за Гаазькою конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах. У 2003 році Ізраїльський окружний суд звернувся до органів влади Словенії із запитом про допит свідків відповідно до цієї процедури. Проте через рік він скасував цей запит, посилаючись на відсутність прогресу в провадженні та права позивача на судовий розгляд упродовж розумного строку. Паралельно, у квітні 2004 року, заявник скасував довіреність свого ізраїльського адвоката. Ізраїльський окружний суд ухвалив своє рішення на основі показань братів позивача та експертних висновків, наданих двома нейрохірургами, одного з яких замовив позивач, а іншого – заявник. Показання заявника були виключені, як і показання свідків захисту, зокрема медичного персоналу, який доглядав за позивачем у лікарні міста Любляна, та словенського експерта з правових питань. Окружний суд вважав, що така ситуація виникла внаслідок поведінки заявника, який зробив усе можливе, аби уникнути судового розгляду в Ізраїлі. У 2011 році пацієнт звернувся до судів Словенії з проханням про визнання рішення ізраїльського суду, і у 2018 році Верховний суд ухвалив рішення на його користь. Згодом у 2019 році було відхилено конституційну скаргу заявника. У цьому провадженні суди Словенії розглянули скарги заявника на те, що ізраїльські суди не дотримали гарантій справедливого суду. Фактично вони відхилили їх, оскільки вважали, з одного боку, що заявнику було надано достатньо можливостей представити (надати) докази та захистити себе в Ізраїлі, а з іншого боку, він фактично відмовився від свого права захищати себе після того, як скасував довіреність на представництво адвокатом, не призначивши при цьому нового. Суди також погодилися з міркуванням ізраїльського окружного суду щодо рішення припинити процедуру за Гаазькою конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах.

Правове обґрунтування: Суд розглядав скарги, що стосуються визнання або виконання рішень, винесених іноземними судами, кілька разів. Зокрема, це справи Drozd and Janousek v. France and Spain (26 червня 1992 року, Series A № 240), Pellegrini v. Italy (no. 30882/96, ECHR 2001‑VIII), Saccoccia v. Austria ((dec.), no. 69917/01, 5 July 2007), Avotiņš v. Latvia ([GC], no. 17502/07, 23 May 2016). Зазначена судова практика вказує на те, що перед виконанням іноземного рішення національні суди зобов'язані провести певну перевірку.

Висновки: Суд відзначає, що ізраїльські судові рішення були надзвичайно важливими для заявника з огляду на наслідки для його репутації та завдану шкоду в розмірі понад 2 мільйони євро. Тому перед тим як звернути таке рішення іноземного суду до виконання, влада Словенії була зобов’язана здійснити певну процедуру перегляду й у цьому випадку, зокрема, переконатися, що таке провадження відповідало гарантіям справедливого суду згідно з вимогами Конвенції. Стосовно права заявника представити свою справу в Ізраїльському окружному суді Суд погодився з висновком судів Словенії, що заявник був повідомлений про судовий розгляд в Ізраїлі, але він не надав достатніх причин для відмови бути особисто присутнім. Тому рішення ізраїльських судів не заслуховувати заявника за процедурою Гаазької конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах було виправданим. Щодо допиту свідків Суд визнає розумним за конкретних обставин справи, що докази мають збиратися в Словенії з використанням процедури, передбаченої Гаазькою конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах. Крім того, підстави, на які посилалися словенські суди, не виправдовували припинення ізраїльським окружним судом цієї процедури. Незважаючи на те, що право пацієнта на судовий розгляд упродовж розумного строку було важливим міркуванням, не було жодних підстав вважати, що процедура за Гаазькою конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах per se спричинила б значні затримки, а відсутність прогресу, про що йдеться у справі, здебільшого була результатом недостатніх зусиль Ізраїльського окружного суду з роз’яснення органам влади Словенії питань, пов’язаних із збором доказів. Зокрема, щодо можливості допиту свідків за допомогою відеозв’язку, яка була запропонована заявнику до запиту відповідно до Гаазької конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, Суд зазначає, що словенські суди не згадували про практичні та технічні міркування або правову основу допиту свідків у такий спосіб.

Зрештою, Суд посилається на зауваження словенських судів про те, що відхилення запиту про використання процедури за Гаазькою конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах можна вважати «рівноцінним відхиленню пропонованих доказів», однак рішення про допит свідків в Ізраїлі все ж було виправданим, оскільки заявник відмовився від свого права продовжувати участь у справі після того, як скасував довіреність на представництво ізраїльським адвокатом. Всупереч цьому Суд встановив, що заявник ніколи прямо не відмовлявся від свого права брати участь у судовому розгляді в Ізраїлі. Так само в матеріалах справи не було нічого, що підтверджувало б висновок про поінформованість заявника про будь-яку з подій у провадженні в Ізраїлі після скасування довіреності його ізраїльського адвоката. Той факт, що заявник не призначив нового адвоката, не означає, що не було необхідності здійснювати розгляд відповідно до основоположних принципів справедливого суду.

Тому загалом словенські суди не надали достатньої ваги наслідкам, так як непроведення допиту свідків (зокрема, експерта зі словенського права) за процедурою згідно з Гаазькою конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах та подальше виключення їхніх показань мали для права заявника представляти (подавати) докази. Це право є фундаментальною складовою частиною принципу справедливого суду, і словенські суди, перш ніж визнавати рішення ізраїльського суду, мали переконатися в тому, що цього права дотрималися під час розгляду справи в Ізраїлі.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: провадження з іноземним елементом, порядок виконання рішень іноземних судів, процедура судового розгляду, презумпція еквівалентного захисту, засади судочинства, право на гарантії справедливого судового розгляду