Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 жовтня 2022 року

у справі «ANGERJÄRV AND GREINOMAN v. ESTONIA»

за заявами № 16358/18 і 34964/18

Щодо оцінки факту усунення адвокатів від участі у судовому провадженні в цивільній справі у кримінально-правовому аспекті

Фабула справи: заявники, два адвокати, скаржилися за пунктом 1 статті 6 і статтею 8 Конвенції на неможливість оскаржити рішення про їх усунення від справ, у яких вони представляли своїх клієнтів. Заявники висловили сумніви в неупередженості суддів, які ухвалили рішення про їх усунення, а також відзначили, що не були заслухані до свого усунення. Вони також стверджували, що внаслідок усунення втратили заробіток та зазнали репутаційної шкоди.

Правове обґрунтування: усталена практика Суду встановлює три критерії, широко відомі як "критерії Енгеля" (див. рішення у справі Engel and Others v. the Netherlands від 8 червня 1976 року, § 82, Series A № 22), які слід враховувати при визначенні того, чи мало місце "кримінальне обвинувачення". Першим критерієм є юридична класифікація правопорушення за національним законодавством; другим - сам характер правопорушення; і третім - ступінь суворості покарання, яке ризикує понести відповідна особа. Щодо останнього критерію Суд також розглянув характер покарання (див. рішення у справі Gestur Jónsson and Ragnar Halldór Hall v. Iceland [GC], №№ 68273/14 і 68271/14, § 75, від 22 грудня 2020 року, з подальшими посиланнями). Другий і третій критерії є альтернативними і не обов'язково кумулятивними. Це, однак, не виключає кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дає змоги дійти чіткого висновку щодо наявності кримінального обвинувачення (там само, § 78; див. також Sergey Zolotukhin v. Russia [GC], № 14939/03, § 53, ECHR 2009).

Висновки: застосовуючи три критерії Енгеля, Суд дійшов висновку, що усунення заявників від участі в провадженні не становило визначення кримінального обвинувачення щодо них. Поведінка, через яку заявників було усунуто, за своїм характером не становила кримінального правопорушення і не вважалася такою відповідно до національного законодавства. Їх усунення було обґрунтоване статтею Цивільного процесуального кодексу, яка не передбачала кримінального покарання, проте впроваджувала різні заходи, спрямовані на забезпечення розгляду провадження. Норми, що дають суду змогу реагувати на порушення порядку під час розгляду ним справи, є загальною рисою правових систем Договірних Держав і випливають із незамінних (обов’язкових) повноважень суду забезпечувати належне та упорядковане функціонування власного провадження. В цій справі усунення заявників слугувало конкретній меті забезпечення належного та швидкого здійснення правосуддя. Стаття Цивільного процесуального кодексу, на підставі якої заявників було усунуто від участі в провадженні, стосувалася представників чи радників учасника процесу, тобто конкретної категорії осіб, які мають певний статус, а не населення загалом. Зрештою, ураховуючи те, що усунення заявників стосувалося лише конкретного провадження (і на практиці обмежувалося лише першим рівнем юрисдикції у справі другого заявника), не можна стверджувати, що цей захід був особливо суворим. Інші заходи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом, а саме штраф і ув’язнення, могли бути застосовані лише після попередження, а рішення про застосування будь-якого з перелічених заходів підлягали оскарженню.

Констатовані порушення: п. 1 ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд) до цієї справи не застосовується.

Ключові слова: право на участь у судовому засіданні, професійні права адвоката, процедура судового розгляду, відповідальність учасників процесу, принципи здійснення судочинства, право на справедливий судовий розгляд