Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 вересня 2022 року

у справі «MCCALLUM v. ITALY»

за заявою № 20863/21

Щодо пред’явлення обвинувачення, зазначеного у дипломатичні ноті у справі про екстрадицію

Фабула справи: заявниця скаржилася на те, що видача її державою-відповідачем до Сполучених Штатів наражає її на ризик бути засудженою до довічного ув'язнення без права на умовно-дострокове звільнення, що є порушенням статті 3 Конвенції.

Заявниця є громадянкою США. Вона переховувалась упродовж кількох років, оскільки її розшукували Сполучені Штати Америки у зв’язку з вбивством її чоловіка (штат Мічиган). У 2020 році вона була заарештована в Італії, органи влади США звернулись із запитом про її екстрадицію. Італійські суди запит задовольнили, відхиливши аргумент заявниці про те, що її екстрадиція суперечитиме статті 3 Конвенції, оскільки в разі засудження вона може отримати покарання, передбачене законами штату Мічиган за вбивство першого ступеня у вигляді довічного позбавлення волі без можливості дострокового звільнення. Вона також стверджувала, що повноваження губернатора штату щодо надання їй дострокового звільнення не було достатнім для того, аби усунути ризик, тому що таке повноваження є виключно дискреційним. Потім заявниця звернулась із скаргою до Суду, пославшись на статтю 3 Конвенції та навівши ті самі аргументи. Згідно з правилом 39 Регламенту Суду Суд вказав Уряду Італії, що на період розгляду ним справи заявниця не має бути видана. Згодом посольство США в місті Рим поінформувало органи влади Італії, що прокурор штату Мічиган пообіцяв висунути проти заявниці більш м’які обвинувачення, а саме обвинувачення у вчиненні вбивства другого ступеня. У дипломатичній ноті уточнювалося, що в разі засудження за цим обвинуваченням до заявниці було б застосовано довічне позбавлення волі або будь-який строк на розсуд суду і що в обох випадках заявниця матиме право на дострокове звільнення. Потім Суд скасував тимчасовий захід, запроваджений на підставі правила 39, і заявницю було видано.

Правове обґрунтування: хоча заявник поставив під сумнів достовірність дипломатичної ноти, Суд посилається на те, що він сказав з цього приводу у справі Harkins and Edwards v. the United Kingdom, №№ 9146/07 та 32650/07, від 17 січня 2012 року:

"85. ... Дипломатичні ноти є стандартним засобом надання запитуючою державою будь-яких запевнень, які запитувана держава вважає необхідними для своєї згоди на екстрадицію. ... [Суд також визнав, що в міжнародних відносинах дипломатичні ноти містять презумпцію добросовісності і що у справах щодо екстрадиції було б доцільно застосовувати цю презумпцію до запитуючої держави, яка має тривалу історію поваги до демократії, прав людини та верховенства права й багаторічну історію домовленостей про екстрадицію з іншими Договірними Державами ..."

Наведені вище міркування повністю застосовні до цієї справи, оскільки запитуюча держава тут є такою ж, як і у справі Harkins and Edwards v. the United Kingdom.

Висновки: Суд вважає виправданим послатися на те, що тепер заявниці буде пред’явлено обвинувачення, зазначені в дипломатичній ноті та конкретизовані в новому декреті про екстрадицію, ухваленому Міністром юстиції Італії. Надалі, посилаючись на статтю 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, Суд зауважує, що якщо початкове обвинувачення проти заявниці буде відновлено після її екстрадиції, то це не відповідатиме обов’язку добросовісного виконання договірних зобов’язань.

Констатовані порушення: скарга визнана явно необґрунтованою та відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

Ключові слова: процедура екстрадиції, міжнародні відносини, правова природа дипломатичних нот