Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 жовтня 2022 року

у справі «S.F.K. v. RUSSIA»

за заявою № 5578/12

Щодо невжиття державою належних заходів реагування у зв'язку зі скаргою особи про проведення примусового аборту

Фабула справи: заявниця скаржилася на те, що її аборт і спосіб, у який він був проведений, у тому числі із застосуванням примусу, а також відсутність медичної допомоги необхідного рівня до і після аборту, становили нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, що порушує статтю 3 Конвенції.

Заявницю, 20-річну майбутню матір на час подій у справі, батьки змусили перервати вагітність після того, як її партнера – потенційного батька дитини – було затримано за підозрою у вчиненні насильницького злочину. Медичне втручання провів черговий лікар державної лікарні, незважаючи на те, що заявниця чітко дала зрозуміти як своїм батькам, які змусили її до аборту, так і медичному персоналу, що вона бажає зберегти вагітність. Розпочате у зв’язку із цим інцидентом кримінальне розслідування завершилося рішеннями про відсутність у діях як батьків заявниці, так і лікаря елементів складу злочину. Органи влади вважали, що батьки заявниці «не мали злих намірів» і «думали, що діють у найкращих інтересах своєї дитини». За відсутності будь-яких висновків, зроблених у межах кримінально-правових механізмів, лікарня відмовила в притягненні лікаря до дисциплінарної відповідальності. Цивільний позов заявниці до лікарні про відшкодування шкоди апеляційний суд задовольнив та присудив їй відшкодування моральної шкоди в розмірі, еквівалентному 500 євро, зазначивши, що вона не зазнала жодної серйозної шкоди своєму здоров’ю.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що стаття 3 закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона в абсолютній формі забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання (див. нещодавнє рішення у справі X and Others v. Bulgaria [GC], № 22457/16, § 176, від 2 лютого 2021 року). За загальним правилом, дії, що суперечать статті 3, не тягнуть за собою відповідальності держави, якщо вони не були вчинені її агентами (див., наприклад, рішення у справі Vasil Hristov v. Bulgaria, № 81260/12, § 37, від 16 червня 2015 року). Водночас Суд послідовно встановлює, що зобов'язання держав за статтею 1 Конвенції забезпечувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в ній, вимагає від них не лише утримуватися від активного порушення їхніми представниками відповідних прав, але й вживати належних заходів для забезпечення захисту від втручання в ці права (див. короткий виклад зобов'язань держав за статтею 1 щодо забезпечення прав, викладених у різних положеннях Конвенції, у рішенні у справі Storck v. Germany, № 61603/00, п. 101, ECHR 2005-V). Якщо розглядати це зобов'язання разом зі статтею 3, то воно вимагає від держав вжиття заходів, спрямованих на забезпечення того, щоб особи не піддавалися катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню, в тому числі в руках приватних осіб (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Vasil Hristov, § 37).

Висновки: вагітність заявниці була перервана медичним персоналом державної лікарні. Така процедура здійснювалася з порушенням відповідних (чинних) медичних стандартів, а також норм і гарантій, передбачених національним законодавством. Зокрема, ця процедура залишилася незафіксованою і була проведена за відсутності прямої, вільної та інформованої згоди заявниці; крім того, заявниця не була забезпечена необхідним медичним наглядом і доглядом ані до, ані після медичного втручання, що створило загрозу для її здоров’я. Заявниця скаржилася до різних національних органів влади на те, що її вагітність була перервана проти її волі, що батьки змусили її пройти цю процедуру і що вона інформувала відповідний медичний персонал про ситуацію. Версію подій заявниці підтверджував її брат, а батьки підтвердили, що відвезли її в пологове відділення лікарні для проведення аборту. Останній факт визнали правоохоронні органи, а також національні суди. Навіть більше, суд першої інстанції погодився з тим, що заявниця дозволила (фактично погодилася) зробити аборт, оскільки вона боялася погроз свого батька – ситуація, яку суд разюче визнав такою, що демонструвала надання заявницею вільної згоди на відповідне медичне втручання. Отже, ураховуючи обставини справи загалом, примусовий аборт заявниці в поєднанні з її почуттям страху та безпорадності був достатньо серйозним, аби досягти рівня суворості, необхідного для того, щоб охоплюватися сферою дії статті 3 Конвенції, і тому це положення в цій справі є застосовним.

Аборт заявниці було проведено проти її волі та з порушенням усіх відповідних медичних правил. Такий примусовий аборт, проведений за вказаних обставин, суперечить людській гідності заявниці. Це була кричуща форма нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження, яке не лише призвело до серйозної миттєвої шкоди її здоров’ю – втрати ненародженої дитини, але і до тривалих негативних фізичних та психологічних наслідків.

Навіть якби заявниця отримала відшкодування в межах цивільної справи за позовом проти лікарні, його не можна вважати достатнім для виконання позитивних зобов’язань держави за статтею 3 Конвенції, оскільки такий цивільний засіб правового захисту був спрямований на відшкодування шкоди, а не на встановлення і покарання винних осіб. Тому заявниця зберегла свій статус жертви для цілей статті 3 Конвенції. Кримінально-правові механізми виявилися явно неефективними. З огляду на те, як органи влади розглядали цю справу, зокрема враховуючи небажання органів влади розпочати кримінальне розслідування за достовірними твердженнями заявниці про примусовий аборт, невжиття ними ефективних заходів щодо батьків заявниці та відповідних медичних працівників, незабезпечення їх покарання відповідно до застосовних правових положень, Суд установив, що держава не виконала свого зобов’язання з розслідування жорстокого поводження, якому була піддана заявниця.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: порушення правил надання медичних послуг, захист життя пацієнтів, домашнє насильство, право на ефективний засіб юридичного захисту, відповідальність держави, право на гідність, заборонене поводження