Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 вересня 2022 року

у справі «J.I. v. CROATIA»

за заявою № 35898/16

Щодо непроведення ефективного розслідування ймовірних погроз вбивством вразливій жертві зґвалтування з боку її кривдника

Фабула справи: заявниця скаржилася за статтями 3, 8 та 14 Конвенції на неспроможність національних органів влади захистити її від залякування та повторної віктимізації з боку її батька – колишнього кривдника, а також на їхню неспроможність ефективно розслідувати серйозні погрози життю на її адресу

Правове обґрунтування: Суд раніше постановляв, що органи влади мають позитивні зобов’язання – у деяких випадках відповідно до статей 2 або 3 Конвенції та в інших випадках відповідно до статті 8, взятої окремо або в поєднанні зі статтею 3, - щодо: (a) встановлення та застосування на практиці адекватної правової бази, що забезпечує захист від насильства з боку приватних осіб; (b) вжиття розумних заходів для того, щоб запобігти реальному та негайному ризику повторного насильства, про який органи влади знали або повинні були знати, і (c) проведення ефективного розслідування актів насильства (див., нещодавно, X and Others v. Bulgaria [GC], № 22457/16, § 178, 2 лютого 2021 р.; Kurt v. Austria [GC], № 62903/15, § 164, 15 червня 2021 р.; а також Volodina v. Russia (№ 2), №. 40419/19, § 49, 14 вересня 2021 р., і справи, наведені в ньому).

Суд повторює, що обов’язок проводити ефективне розслідування всіх актів домашнього насильства є істотним елементом зобов’язань держави за статтею 3 Конвенції (див., як нещодавнє джерело, Tunikova and Others v. Russia, пп. 55974/16 та 3 інших, § 114, 14 грудня 2021 р.). Щоб бути ефективним, таке розслідування має бути оперативним і ретельним; ці вимоги застосовуються до провадження в цілому, включаючи стадію судового розгляду (див. M.A. v. Slovenia, № 3400/07, § 48, 15 січня 2015 року, та Kosteckas v. Lithuania, № 960/13, § 41, 13 червень 2017 р.). Органи влади повинні вжити всіх розумних заходів для отримання доказів щодо інциденту, включно з доказами судової експертизи. Розгляд справ про домашнє насильство вимагає особливої ​​ретельності. Зобов'язання держави проводити розслідування не буде виконано, якщо захист, передбачений національним законодавством, існує лише в теорії; перш за все, він повинен також ефективно діяти на практиці, а це вимагає швидкого розгляду справи без зайвих затримок (див. Opuz, цитоване вище, §§ 145-51 і 168; T.M. and C.M. v. the Republic of Moldova, № 26608/11, § 46, 28 січня 2014 р. та Talpis v. Italy. 41237/14, §§ 106 і 129, 2 березня 2017 р.). Принцип ефективності означає, що національні судові органи ні в якому разі не повинні бути готові до того, щоб заподіяні фізичні чи психологічні страждання залишилися безкарними. Це має важливе значення для підтримки довіри громадськості до верховенства права та його підтримки, а також для запобігання будь-якій видимості терпимості чи змови влади щодо актів насильства (див. Okkalı v. Turkey, № 52067/99, § 65, ECHR 2006 – XII (витяги)).

Висновки: заявниця в цій справі була сильно травмованою молодою жінкою ромського походження, яка в дуже ранньому віці стала жертвою жахливого сексуального насильства з боку близького родича. З огляду на попередні фізичні страждання та надмірну психологічну травму заявниці, Суд не сумнівався, що її страх був справжнім та сильним. У поєднанні з тривогою та почуттям безсилля, які заявниця відчувала за цих обставин, зазначене, на думку Суду, становило нелюдське поводження у значенні статті 3 Конвенції.

У цій справі Суд мав перевірити адекватність захисту фізичної та психологічної цілісності заявниці після ймовірних серйозних погроз, які вона отримувала від Б. С. під час його тюремної відпустки. У зв’язку із цим Суд зазначив, що заявниця тричі зверталася до поліції, повідомляючи про серйозну погрозу з боку Б. С. Враховуючи обставини цієї справи та те, що заборона жорстокого поводження згідно зі статтею 3 Конвенції охоплює всі форми насильства в сім’ї, включно з погрозами вбивством, і що кожна така дія тягне за собою зобов’язання провести розслідування, органи влади мали обов’язок розслідувати твердження про серйозну загрозу життю заявниці. Однак у жодному із цих випадків поліція не розпочала належного кримінального розслідування, хоча вона була зобов’язана це зробити відповідно до національного законодавства. Суд зазначає, що відповідно до законодавства Хорватії жодна особлива форма не вимагається для кримінальної скарги; вона може бути подана в усній або письмовій формі. Згідно з відповідним законодавством поліція зобов’язана проводити кримінальне розслідування щоразу, коли вона дізнається про підозри в тому, що могло бути вчинене кримінальне правопорушення, яке вимагає з її боку кримінального переслідування. Серйозна погроза з боку члена сім’ї є кримінальним діянням, яке переслідується ex officio, поліція повинна була принаймні на той момент розпочати кримінальне розслідування щодо тверджень заявниці, зокрема шляхом проведення бесіди з родичами, зазначеними заявницею.

Окрім того, не відбулося належного реагування і на лист заявниці до поліції, написаний її адвокатом, який містив скаргу на неспроможність поліції відреагувати на її занепокоєння та вимогу вжити належних заходів для захисту її фізичної недоторканності. Цей лист сприйняли просто як скаргу на роботу поліції, що призвело до внутрішнього розслідування в Міністерстві внутрішніх справ. Вважали, що це не є достатньою підставою для того, щоб поліція розпочала кримінальне розслідування з метою встановлення того, чи були твердження заявниці щодо серйозної загрози її життю обґрунтованими. Загалом, незважаючи на те, що тюремну відпустку Б. С. було остаточно припинено та що його було видворено з Хорватії одразу після звільнення з в’язниці, Суд не міг ігнорувати той факт, що поліція навіть не розпочала кримінального розслідування, не кажучи вже про серйозне розслідування тверджень заявниці про серйозну загрозу, кримінальне правопорушення, яке переслідується ex officio згідно з національним законодавством, до повідомлення щодо цієї заяви Уряду-відповідачу. І навіть більше, на думку Суду, влада ніколи не робила серйозних спроб отримати комплексний погляд на справу заявниці загалом, включно з домашнім насильством, якого вона зазнавала раніше, що є необхідним у таких справах. Викладених вище міркувань достатньо, щоб Суд дійшов висновку, що влада Хорватії не змогла ефективно розслідувати твердження особливо вразливої жертви зґвалтування про серйозну загрозу її життю, що є порушенням статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: протидія домашньому насильству, захист прав жертви, запобігання повторній віктимізації, доктрина позитивних зобов'язань держави, захист від насильства, бездіяльність правоохоронних органів