Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 грудня 2022 року

у справі «VASARÁB AND PAULUS v. SLOVAKIA»

за заявами №№ 28081/19 та 29664/19

Щодо безпідставного непроведення судом дослідження доказів, наданих стороною захисту

Фабула справи: заявники, яких було визнано винними у вбивстві, а другого заявника також - у незаконному зберіганні вогнепальної зброї, та засуджено до 22 і 25 років позбавлення волі відповідно, посилаючись на пункти 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, скаржились на те, що національні органи влади, тобто слідчі органи та суди загальної юрисдикції, не заслухали свідків, яких вони просили дати свідчення на їхню користь як на досудовому провадженні, так і під час судового розгляду. Заявники хотіли, щоб їх допитали для з'ясування обставин справи та пояснення стосунків між фігурантами справи, а також для того, щоб оскаржити показання свідків, на підставі яких зрештою було встановлено їхню вину. Вони стверджували, що, встановлюючи фактичні обставини справи та їхню вину, суди спиралися виключно на обвинувальні докази, надані державним обвинувачем, і не навели достатніх підстав для відмови у дослідженні жодного з доказів, запропонованих стороною захисту. На їхню думку, це порушило принцип рівності сторін і зробило провадження несправедливим.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що згідно зі статтею 6 Конвенції допустимість доказів є насамперед питанням, яке регулюється національним законодавством, і завдання Суду полягає не в тому, щоб винести рішення щодо того, чи були показання свідків належним чином прийняті як докази, а в тому, щоб встановити, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах Van Mechelen and Others v. the Netherlands, від 23 квітня 1997 року, п. 50, доповіді 1997-ІІІ, та Perna v. Italy, ВП[GC], N 48898/99, § 29, ECHR 2003-V). Підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції не вимагає присутності та допиту кожного свідка з боку обвинуваченого, основною метою цього положення, на що вказують слова "за однакових умов", є забезпечення повної "рівності сторін" у цьому питанні (див. Engel and Others v. the Netherlands, 8 червня 1976 р., § 91, серія A, № 22; Vidal v. Belgium, 22 квітня 1992 р., § 33, серія A, № 235 - B; і Murtazaliyeva v. Russia [GC], згадане вище, § 139).

В останньому згаданому рішенні (§ 158) Суд сформулював наступний трискладовий тест для оцінки того, чи було дотримано право на виклик свідка захисту відповідно до підпункту "d" пункту 3 статті 6: (1) чи було клопотання про допит свідка достатньо обґрунтованим і таким, що має відношення до предмета обвинувачення; (2) чи розглядали національні суди доречність цих показань і чи надали достатні підстави для свого рішення не допитувати свідка під час судового розгляду; і (3) чи не підірвало рішення національних судів не допитувати свідка загальну справедливість судового провадження.

Висновки: судовий розгляд справи заявників відбувався, по суті, на підставі доказів обвинувачення, без жодних ознак того, що будь-які докази, запропоновані обвинуваченням, не були б прийняті та досліджені судами. Іншими словами, всі докази, надані стороною обвинувачення, були досліджені судами. На відміну від цього, жоден з доказів, наданих заявниками, не був досліджений, незважаючи на те, що вони послідовно заявляли відповідні клопотання протягом усього провадження на всіх його стадіях. КПК передбачає, що одним з основоположних принципів кримінального провадження у Словаччині є те, що органи прокуратури повинні з однаковою ретельністю розслідувати обставини, які свідчать як проти осіб, яким висунуто обвинувачення, так і ті, що свідчать на їхню користь. Однак немає жодних ознак того, що вони зробили це за фактами цієї справи. Навпаки, картина, що випливає з фактів справи, свідчить про те, що органи влади розглядали лише одну версію фактів і активно відмовлялися розглядати версію, викладену заявниками.

Крім того, Суд зазначає, що ключові свідки Б., С. та Д. самі були потенційно причетні до різних основних фактів і що припущення першого заявника про те, що вони могли обмовити заявників в обмін на імунітет, як видається, не призвело до проведення будь-яких слідчих дій. Це не було виправлено жодною перевіркою, в контексті повторних заяв заявників, припущення, зробленого Б. та Д. в інших провадженнях, про те, що їх примушували до обмови другого заявника

У зв'язку з цим Суд повторює, що використання показань, наданих свідками в обмін на імунітет або інші переваги, може поставити під сумнів справедливість провадження проти обвинуваченого і може підняти складні питання в тій мірі, в якій за своєю природою такі показання відкриті для маніпуляцій і можуть бути зроблені виключно з метою отримання переваг, запропонованих в обмін, або з метою особистої помсти. Тому не можна недооцінювати ризик того, що особа може бути звинувачена і притягнута до відповідальності на підставі неперевірених тверджень, які не обов'язково є безкорисливими.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (пункти 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції).

Ключові слова: оцінка доказів, порядок збирання доказів, права сторони захисту, процедура дослідження доказів, принципи судочинства