open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № «LOBZHANIDZE AND PERADZE v. GEORGIA»
Це рішення містить правові висновки

Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 27 лютого 2020 року

у справі «LOBZHANIDZE AND PERADZE v. GEORGIA»

за заявою №№ 21447/11 та 35839/11

Щодо порушення прав обвинуваченого на захист і оскарження ухваленого in absentia вироку

Фабула справи: один із заявників, пан Lobzhanidze, скаржився, що органи влади не повідомили його про обвинувачення проти нього та слідчий під час третьої групи проваджень призначив захисника без надання йому можливості обрати його самостійно і що це зробило неможливим перегляд засудження по суті, що є порушенням пункту 1 та підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

Справа стосувалася трьох груп пов’язаних між собою проваджень щодо заявника пана Lobzhanidze. Протягом 2000–2004 років пан Lobzhanidze обіймав посаду голови ради директорів двох компаній з видобутку золота та міді в Грузії. Третя група проваджень була порушена проти пана Lobzhanidze за дзвінки до судді, який розглядав другу групу проваджень проти нього та його тещі, з метою впливу на суддю задля ухвалення рішення на користь заявника. В цьому провадженні пану Lobzhanidze було призначено захисника. У вересні 2010 року пан Lobzhanidze був заочно (in absentia) засуджений до покарання у виді одного року позбавлення волі за грубе втручання в діяльність судді. Його наступна заява про дозвіл на подачу апеляції, подана за межами встановленого законом місячного строку з тієї підстави, що він не знав про призначення адвоката та ухвалений судом першої інстанції вирок, була відхилена. Призначене за результатами розгляду другої групи проваджень покарання було зменшене, а щодо третьої групи проваджень до пана Lobzhanidze була застосована амністія.

Правове обґрунтування: право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист адвокатом, у разі потреби – офіційно призначеним, є одним з основних аспектів справедливого судового розгляду, хоч і не є абсолютним (див. Ibrahim and Others v. the United Kingdom [GC], nos. 50541/08 та 3 інших, § 255, 13 вересня 2016 року; Simeonovi v. Bulgaria [GC], no. 21980/04, § 112, 12 травня 2017 року; та Beuze v. Belgium [GC], no. 71409/10, § 123, 9 листопада 2018 року). Обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення особа не втрачає такого права лише через свою відсутність у суді. Для забезпечення справедливості системи кримінального правосуддя вкрай важливо забезпечити належний захист обвинуваченого в суді як першої, так і апеляційної інстанцій (див. Sejdovic v. Italy [GC], no. 56581/00, § 91, ECHR 2006-II, з наступними посиланнями). Відповідні принципи стосовно вибору юридичного представництва були коротко викладені в рішенні ЄСПЛ у справі Dvorski v. Croatia ([GC], no. 25703/11, §§ 81-82, ECHR 2015).

Висновки: Суд зауважує, що в процесуальній записці слідчого згадувалося, що перший заявник доручив йому зв’язатися з його адвокатом, який був призначений у межах другої групи проваджень. Це навряд чи можна вважати усвідомленою та розумною відмовою від права (передбаченого національним законодавством) на захист своїх інтересів обраним за власним вибором захисником. Однак без будь-якої спроби зв’язатися із захисником заявника (чиї контакти мали б бути відомі слідчому з урахуванням їхньої попередньої взаємодії) і не вказавши жодних причин для свого рішення, слідчий вирішив призначити адвоката в межах надання правової допомоги. Суд підкреслює, що хоча органи влади знали про місцезнаходження заявника, вони не інформували його про рішення призначити безоплатного захисника, а не захисника, обраного за власним вибором. Крім того, питання призначення безоплатного захисника, як видається, не виникало під час наступного судового розгляду в суді першої інстанції. Також, як видається, заявника не було поінформовано про його засудження судом першої інстанції до спливу строку на подачу апеляції.

Зокрема, з урахуванням незаперечуваної відсутності контакту між заявником та безоплатним адвокатом під час провадження в суді першої інстанції і нездатності безоплатного адвоката подати апеляцію без згоди заявника право на оскарження ухваленого in absentia вироку могло бути реалізовано тільки після того, як стверджував заявник у судах, як він дізнався про ухвалений щодо нього вирок. Утім, національні суди, які розглянули клопотання заявника про надання дозволу на подачу апеляції поза межами строку на оскарження, не розглянули його доводи, що стосувалися імовірно незаконних обставин навколо призначення безоплатного захисника чи як наслідок цього – нездатності подати апеляцію на засудження в межах установленого строку. Найважливіше, що при відхиленні остаточним рішенням клопотання заявника про надання дозволу на оскарження засудження судом першої інстанції, апеляційний суд висновив, що наявні в його розпорядженні матеріали не свідчили про бажання заявника провести слухання апеляції за його відсутності, як цього вимагає положення закону щодо процедури оскарження засуджень in absentia. Однак Суд зауважує, що у відповідному законі не уточнювалося, яким чином таке бажання мало б висловлюватися. Тому така відмова без розгляду наявності довіреності із широкими повноваженнями, виданої заявником адвокату після того, як він, найімовірніше, дізнався про ухвалений щодо себе вирок, і надання його адвокату права ініціювати та підтримувати всі скарги в національних судах замість себе становили недостатньо обґрунтоване й надмірно формальне застосування апеляційним судом процесуальної норми.

Означені міркування є достатніми для Суду, аби встановити, що обставини призначення безоплатного захисника (замість обраного заявником за власним вибором) і відмова національних судів із формальних підстав (без розгляду ключових аргументів заявника) дозволити подати апеляцію поза межами встановленого строку на оскарження за конкретних обставин цієї справи призвели до того, що заявник не зміг домогтися перегляду свого засудження по суті з порушенням гарантій справедливого суду.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 та пп. (с) п. 3 ст. 6 Конвенції) стосовно скарги першого заявника щодо третьої групи проваджень.

Ключові слова: процедура судового розгляду, заочне провадження, право на справедливий судовий розгляд, умови розгляду справи in absentia, порушення порядку призначення захисника, право на правову допомогу

Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: