Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 червня 2022 року

у справі «STRAUME v. LATVIA»

за заявою № 59402/14

Щодо неправомірності притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності через його активну діяльність на посаді голови профспілки

Фабула справи: посилаючись на статтю 11 Конвенції у світлі статті 10 Конвенції, заявниця скаржилася на негативні наслідки, яких вона зазнала через написаний як головою профспілки лист до державних органів. На підставі статті 6 Конвенції вона скаржилася на закритий судовий розгляд її апеляційної скарги й на те, що рішення судів не проголошували публічно.

У 2005 році заявниця почала працювати офіцером служби управління польотами (диспетчером) у державній авіаційній компанії «Latvijas Gaisa Satiksme» (LGS). У 2011 році компанія запропонувала заявниці підписати оновлену посадову інструкцію, що вона і зробила, проте з приміткою, у якій висловила свою незгоду з пунктом щодо просування по службі, який ставив у нерівне становище осіб, які взяли відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами. Через рік заявниця підписала переглянуту посадову інструкцію. У 2011 році заявниця стала головою нової профспілки авіадиспетчерів Латвії. Профспілка просила LGS надати роз’яснення стосовно нещодавнього наказу про графіки роботи авіадиспетчерів. Компанія відповіла, що навчальна робота має проводитися поза звичайними робочими змінами, що мало б вважатися додатковою роботою і оплачуватися окремо. В наступному листуванні профспілка стверджувала, що навчальна робота не фіксувалася, а тому інструкторам не виплачували додаткові виплати, на які вони мали право. Профспілка підкреслила, що це, серед іншого, може вплинути на безпеку польотів, і стверджувала, що рада LGS не дотримувалася відповідних положень закону (що порушувало законні права працівників LGS) та неналежним чином керувала активами компанії. Профспілка відзначила суспільну важливість ситуації. Також вона вказала: «Незважаючи на те, що профспілка неодноразово намагалася знайти конструктивне вирішення цього питання шляхом переговорів, ситуація стала некерованою і серйозно загрожує як якості обслуговування авіакомпаній, так і здатності LGS зростати й конкурувати на міжнародному ринку». Заявниця від імені голови профспілки підписала відповідного листа, адресованого Міністрові транспорту й іншим посадовим особам. У відповідь 19 авіадиспетчерів звернулися до LGS, аби дистанціюватися від листа профспілки, імовірно, під тиском LGS. Агентство цивільної авіації вказало, що заяви профспілки стосовно безпеки польотів були «надзвичайними», зазначаючи, що такі питання мали б порушуватися через відповідні канали. Рада LGS закликала всіх членів профспілки підписати листи, в яких зазначити про гарантію дотримання ними стандартів безпеки, погрожуючи тим, що відмова підписати такий лист призведе до можливого відсторонення / зупинення діяльності. LGS закликав членів профспілки не «шукати допомоги ззовні», оскільки це може лише їм нашкодити. В результаті заявницю було відсторонено від здійснення нею своїх обов’язків та обмежено в доступі до будівлі. Низка авіадиспетчерів у підтримку заявниці написали листи. Згідно із зазначеними в цих листах твердженнями працівники, які висловлювали позитивне ставлення до заявниці, наприклад вітали її з днем народження, зазнавали утисків / переслідувань від компанії. Після відсторонення заявницю змушували перебувати в простої, тобто приходити на роботу, проте не виконувати своїх обов’язків. Зрештою розслідування рекомендувало звільнити заявницю. Під час спору впродовж деяких періодів LGS припинила виплачувати заявниці заробітну плату. Заявниця оскаржила вжиті LGS заходи до суду. Компанія подала зустрічний позов, вимагаючи повного припинення дії трудового контракту заявниці, посилаючись на втрату до неї довіри через відмову підписати оновлену посадову інструкцію й умисне поширення неправдивих відомостей про LGS. За результатами закритого провадження суд першої інстанції задовольнив зустрічну позовну заяву. Суд указав, що заявниця написала листа від себе й без необхідності створила кризу своїми заявами, поставивши під сумнів свою здатність виконувати покладені на неї посадові обов’язки. Суд дійшов висновку про недоцільність посилання у її справі на права людини. Заявниця оскаржила це рішення. LGS успішно звернулася до апеляційного суду з проханням провести закритий судовий розгляд з міркувань безпеки правил польотів. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції. Далі, розглянувши касаційну скаргу, Верховний суд у лютому 2014 року, підтримав ці рішення. Жодне з них публічно не проголошували. Заявницю було переобрано головою профспілки 1 лютого 2013 року. Під час цього провадження у внутрішніх звітах, а також звітах національних та міжнародних органів висловлювали занепокоєння щодо дотримання LGS правил контролю за повітряними рухом і безпекою.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що пункт 1 статті 11 представляє свободу профспілок як особливий аспект свободи об’єднання. Конвенція гарантує свободу захисту професійних інтересів членів профспілок шляхом профспілкових дій, проведення та розвиток яких Договірні Держави повинні як дозволяти, так і уможливлювати. Таким чином, профспілка має бути вільною у боротьбі за захист інтересів своїх членів, а її окремі члени мають право, щоб захистити свої інтереси, на те, щоб цю профспілку почули (див. Ognevenko v. Russia, № 44873, §§ 54-55, 20 листопада 2018 р.; Wilson, National Union of Journalists and Others v. the United Kingdom, № 30668/96 та 2 інших, § 42, ECHR 2002 - V; та National Union of Belgian Police v. Belgium, 27 жовтня 1975 р., § 39, серія A № 19). Одним із важливих елементів права на об’єднання є право профспілки намагатися переконати роботодавця прислухатися до того, що він говорить від імені своїх членів (див. Demir and Baykara v. Turkey [GC], № 34503/97, §§ 143 і 145, ECHR 2008; Wilson, National Union of Journalists and Others, згадане вище, § 44; Trade Union of Police in the Slovak Republic and Others, згадане вище, § 54; і ek Gıda İş Sendikası v. Turkey, № 35009/05, § 33, 4 квітня 2017 р.).

Відповідно, члени профспілки повинні мати можливість висловити своєму роботодавцю вимоги, за допомогою яких вони прагнуть покращити становище працівників своєї компанії. Профспілка, яка не має можливості вільно висловлювати свої ідеї в цьому відношенні, позбавлена ​​основного засобу дії. Отже, з метою гарантування значущого та ефективного характеру прав профспілок національні органи влади повинні забезпечити, щоб непропорційні покарання не переконували представників профспілок від прагнення виражати та захищати інтереси своїх членів (див. вищенаведені справи Palomo Sánchez and Others, § 56, і Szima, § 28; див. також цитовані вище справи Wilson, National Union of Journalists and Others, § 46, і Trade Union of the Police in the Slovak Republic and Others, § 55). Якщо заяви явно стосуються профспілкової діяльності, їх санкціонування важко узгодити з прерогативами профспілкового лідера (див. згадане вище рішення у справі Szima, § 32). Навіть мінімальні санкції перешкоджають членам профспілок вільно брати участь у своїй діяльності (див. Doǧan Altun v. Turkey, № 7152/08, § 50, 26 травня 2015 р.).

Захист від свавільних, незаконних і невиправданих обмежень, гарантований статтею 11, не обмежується заборонами та відмовою у дозволі на здійснення прав, передбачених Конвенцією, але також включає заходи покарання, вжиті після того, як такі права були використані, включаючи різні дисциплінарні заходи (див. цитовані вище справи Ezelin, § 39; Ognevenko , § 61; і Trofimchuk v. Ukraine, № 4241/03, § 35, 28 жовтня 2010 р.).

Висновки: розглядувані заходи мали легітимну мету захисту прав інших (у цій справі – роботодавця заявниці). Питання, яке залишалося з’ясувати, – чи дотримали органи влади справедливого балансу між правами заявниці та її роботодавця. Варто з’ясувати контекст, у межах якого були зроблені заяви (зокрема, чи становили вони частину законної профспілкової діяльності); характер заяв (зокрема, чи було перевищено межі допустимої критики); завдану роботодавцеві або іншим особам шкоду; характер і суворість санкцій чи інших наслідків. Як установив Суд, заявниця підписала заяву як голова профспілки і це було частиною профспілкової діяльності, пов’язаної з роботою членів профспілки. Суд вважає, що національні суди не оцінили, чи мали зроблені в заяві висновки достатню фактологічну основу й чи були вони насправді допустимою критикою. Вони також не перевірили висловлені факти, покладені в основу заяв, а лише те, чи існували заявлені потенційні наслідки. Суд вказує, що лист був професійною оцінкою потенційного впливу виявлених недоліків, яка мала достатню фактологічну основу, і не міг розглядатися як необґрунтований докір LGS. Наслідки для заявниці були вкрай суворими й цілком могли мати стримувальний вплив на членів профспілок. Крім того, Суд вирішив, що більшість дій LGS були явно направлені на чинення тиску на членів профспілок. Загалом ужиті в цій справі заходи не були пропорційними переслідуваній легітимній меті і тому не були «необхідними в демократичному суспільстві», що порушує статтю 11 Конвенції, взяту разом зі статтею 10 Конвенції.

Констатовані порушення: свобода зібрань та об’єднання (ст. 11 Конвенції) у світлі ст. 10 Конвенції.

Ключові слова: право поширювати інформацію, захист прав працівників, спори із роботодавцями, принципи діяльності профспілки, соціально-економічні права профспілки, право на свободу вираження поглядів, право на свободу об'єднання у профспілки