Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 жовтня 2022 року

у справі «ŻUREK v. POLAND»

за заявою № 39650/18

Щодо порушення права судді на висловлення своєї думки стосовно судової реформи

Фабула справи: посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявник стверджував, що його звільнення з посади спікера регіонального суду в поєднанні з рішеннями влади перевірити його фінансові декларації і його роботу мало на меті його покарання за критику урядових змін у законодавстві й застерегти інших суддів від подібних дій.

Заявник у цій справі є суддею Краківського регіонального суду й займав посаду судді-спікера. Він також був прессекретарем Національної ради правосуддя (далі – Рада), конституційного органу в Польщі, який гарантував незалежність судів та суддів. Справа стосувалася звільнення заявника з Ради до закінчення строку його повноважень і його скарги на те, що він не мав жодного засобу правового захисту для оскарження втрати ним своєї посади. Справа також стосувалася його твердження про реалізацію кампанії, щоб змусити його мовчати. Уперше заявника було обрано до Ради у 2010 році, а пізніше переобрано у 2014 році на другий чотирирічний термін. У 2014 році заявника було обрано спікером Ради, й у цій ролі він був одним з головних критиків змін у системі правосуддя, ініційованих законодавчою та виконавчою владою нового Уряду, що прийшов до влади у 2015 році. Зокрема, заявник указував на загрозу судовій незалежності, яка містилася в пропозиціях Уряду. Проте його повноваження як члена Ради були достроково припинені через набрання чинності новим законодавством у межах широкомасштабної реформи системи правосуддя. Зокрема, зміни до Закону про Національну раду правосуддя 2017 року передбачали, що судові члени Ради відтепер обиралися не суддями, а Сеймом (Sejm) (нижня палата Парламенту) і що новообрані члени негайно замінюють тих членів, які були обрані згідно з попереднім законодавством. Тому коли Сейм 6 березня 2018 року обрав 15 суддів новими членами Ради, повноваження заявника були припинені. Він не отримував жодного офіційного повідомлення. Як наслідок, заявник перестав бути спікером Ради. На початку 2018 року заявника також було звільнено з посади спікера Краківського регіонального суду. На підтримку своїх доводів у ЄСПЛ заявник подав інформацію щодо низки вжитих органами влади стосовно нього заходів , зокрема: – Центральне антикорупційне бюро провело аудит фінансових декларацій заявника за період із листопада 2016 року до квітня 2018 року; – Міністерство юстиції ухвалило рішення про проведення перевірки (інспекції) роботи заявника в Краківському регіональному суді у квітні 2017 року, а також розсекретило його фінансову декларацію за червень 2018 року. Заявник також указав, що щодо нього було ініційовано принаймні п’ять дисциплінарних проваджень, які все ще тривають.

Правове обґрунтування: Суд визнав у своїй прецедентній практиці застосовність статті 10 до державних службовців загалом (див. Vogt v. Germany, 26 вересня 1995 р., § 53, серія A, № 323, і Guja v. Moldova [GC], № 14277/04, § 52, ЄСПЛ 2008), а також члени судової влади (див., серед багатьох інших, Wille, згадане вище, §§ 41-42; Harabin v. Slovakia (ріш.), № 62584/00, ECHR 2004 - VI («Harabin (dec.), 2004»); і Baka, згадане вище, § 140). У справах щодо дисциплінарних проваджень проти суддів або їх звільнення чи призначення Суд повинен був спочатку з’ясувати, чи оскаржуваний захід становив втручання у здійснення заявником свободи вираження поглядів – у формі «формальності, умови, обмеження чи покарання» – чи оскаржуваний захід просто вплинув на здійснення права обіймати державну посаду під час відправлення правосуддя, права, яке не закріплено Конвенцією. Для того, щоб відповісти на це запитання, обсяг заходу має бути визначений шляхом його розгляду в контексті фактів справи та відповідного законодавства (див. Wille, згадане вище, §§ 42-43; Harabin (déc.) , 2004, цит. вище; Kayasu v. Turkey, №№ 64119/00 і 76292/01, §§ 77-79, 13 листопада 2008 р.; Kudeshkina, згадане вище, § 79; Poyraz v. Turkey, № 15966/06, §§ 55-57, 7 грудня 2010 р.; Harabin v. Slovakia, № 58688/11, 20 листопада 2012 р.; Baka, згадане вище, § 140; та Miroslava Todorova v. Bulgaria, № 40072/13 , § 153, 19 жовтня 2021 р.).

Якщо Суд встановив, що оскаржувані заходи були виключно або головним чином результатом використання заявником своєї свободи вираження поглядів, він вирішив, що мало місце втручання у право, передбачене статтею 10 Конвенції. Конвенція (див. Baka, згадане вище, § 151; Kayasu, згадане вище, § 80; Kudeshkina, згадане вище, §§ 79-80; і Cimperšek v. Slovenia, № 58512/16, § 58, 30 червня 2020 р.). У випадках, коли він, навпаки, вважав, що заходи були в основному пов’язані зі здатністю заявника виконувати свої обов’язки, він вирішив, що втручання за статтею 10 не було (див. Harabin, згадане вище рішення, § 151; Köseoğlu v. Turkey (déc.), №. 24067/05, §§ 25-26, 10 квітня 2018 р.; Simić v. Bosnia‑Herzegovina (déc.), №. 75255/10, § 35, 15 листопада 2016 р.; Harabin (dec.) 2004, цит. вище; і Miroslava Todorova, згадане вище, § 154).

З цією метою Суд бере до уваги причини, на які посилаються органи влади, щоб виправдати відповідні заходи (див., наприклад, Harabin (déc.), 2004, згадане вище; Kövesi v. Romania, № 3594/19, §§ 184-187, 5 травня 2020 р.; і Goryaynova v. Ukraine, § 79; Köseoğlu, згадане вище, § 25; і, mutatis mutandis, Nenkova-Lalova v. Bulgaria, № 35745/05, § 51, 11 грудня 2012 р.). Незважаючи на це, він повинен провести незалежну оцінку всіх доказів, у тому числі будь-яких висновків, які можна зробити з фактів у цілому та з доводів сторін (див. Baka, згадане вище, § 143). Він, зокрема, повинен враховувати послідовність відповідних подій у їх сукупності, а не як окремі випадки (там само, § 148; див. також Kövesi, § 188 і Miroslava Todorova, § 155, обидва цитовані вище).

Крім того, оскільки є будь-які prima facie докази, що підтверджують версію подій, представлену заявником, і вказують на існування причинно-наслідкового зв’язку між оскарженими заходами та свободою вираження поглядів, Уряд має довести, що заходи, про які йдеться, були вжиті з інших причин (див.Baka, §§ 149-151; Kövesi, § 189; і Miroslava Todorova, § 156, усі цитовані вище).

Висновки: Уряд стверджував, що вжиті стосовно заявника заходи були нейтральними й застосовувалися до всіх суддів, а тому втручання в його свободу вираження поглядів не було. Однак Суд з’ясував, що ці заходи мають розглядатися в контексті загального фону послідовних реформ Уряду, направлених на послаблення незалежності судових органів, і, зокрема, що всі ці заходи були вжиті після публічних заяв заявника (в інтерв’ю, онлайн-статтях та на YouTube-каналі Ради впродовж 2015–2018 років), які містили критику пропонованих Урядом законів і політики щодо системи правосуддя. Суд також установив, що такі заходи були вжиті органами, контрольованими чи призначеними виконавчою гілкою влади, і що, як видається, вони не були викликані будь-якими обґрунтованими порушеннями з боку заявника в тому, що стосується аудиту його фінансів та перевірки роботи.

Суд відзначає те, що заявник, як суддя та член / спікер Ради, не лише мав право й обов’язок висловлювати свою думку на захист верховенства права та суддівської незалежності. Він справді був одним із найважливіших представників суддівської спільноти в Польщі, який послідовно захищав ці основоположні цінності, виступаючи із заявами з професійної точки зору. Тому в його випадку необхідний високий ступінь захисту свободи вираження поглядів, а також суворий нагляд за будь-яким втручанням у його права.

Ретельно дослідивши вжиті стосовно заявника заходи, Суд підкреслює, що аудит було розпочато через деякі неуточнені порушення і тривав він 17 місяців без будь-яких конкретних результатів, хоча перевірка роботи заявника в Краківському регіональному суді була розпочата лише через день після отримання анонімного листа, який по суті стосувався його критики судової реформи, а не будь-якої імовірної неправомірної поведінки або здатності виконувати свої суддівські функції. Крім цього, рішення про звільнення заявника з посади судді-спікера цього суду було ухвалено без отримання думки Ради Краківського регіонального суду (the Board (Kolegium) of the Cracow Regional Court), як того вимагає національне законодавство.

Суд установив, що акумуляція таких заходів може бути охарактеризована як стратегія, направлена на залякування (чи навіть примушення до мовчання) заявника через його погляди. На основі наявних матеріалів Суд дійшов висновку про відсутність будь-якого іншого правдоподібного мотиву. Крім цього, такі заходи, безсумнівно, мали «стримувальний вплив», адже вони не заохочували участь не лише заявника, а й інших суддів у публічних обговореннях законодавчих реформ, які стосуються судової системи, та глобально з питань, які стосуються незалежності правосуддя. З урахуванням першочергової важливості свободи вираження поглядів із питань, що становлять суспільний інтерес, Суд визнає, що мало місце порушення права заявника на свободу вираження поглядів і що таке втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві». Відповідно, було порушено статтю 10 Конвенції.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: професійні права суддів, суддівське самоврядування, право на вільне вираження поглядів, відповідальність суддів, незаконне переслідування, принцип незалежності судової влади