Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 червня 2022 року

у справі «TELIATNIKOV v. LITHUANIA»

за заявою № 51914/19

Щодо відсутності у члена релігійної спільноти права не проходити військову строкову службу й альтернативну (невійськову) службу

Фабула справи: посилаючись на статтю 9 Конвенції, заявник скаржився на те, що йому як служителю Свідків Єгови було відмовлено в праві відмовитися від військової служби, незважаючи на його істинні переконання щодо цього, і на відсутність у зв’язку із цим можливості проходження цивільної служби.

Заявник у цій справі є громадянином Литви 1994 року народження, проживає в районі Конак (провінція Ізмір, Туреччина). Він член Свідків Єгови – релігії, яка виступає проти військової служби для своїх членів. Заявник підвищив свій статус до священника. У Литві Свідки Єгови є зареєстрованою релігійною громадою, але не однією з дев’яти визнаних державою традиційних релігій. У червні 2015 року заявника призвали на строкову військову службу. Він звернувся до частини, пояснивши, що має відмовитися від військової служби та від будь-якої допоміжної цивільної служби через своє «навчене за Біблією сумління», посилаючись на статтю 9 Конвенції та статтю 26 Конституції. На той час служителі дев’яти традиційних релігій були звільнені від військової служби. У вересні 2015 року в задоволенні прохання заявника про звільнення було відмовлено, а питання щодо цивільної служби залишилося без розгляду. Це рішення було підтримано Міністерством національної оборони з посиланням на конституційний обов’язок усіх громадян проходити військову службу. Заявник розпочав судове провадження, стверджуючи, що він повинен бути звільнений від військової служби через статус служителя, і наголошуючи на дискримінації Свідків Єгови у відповідному законі. Очікуючи рішення Конституційного суду в подібній справі, Вільнюський регіональний адміністративний суд зупинив провадження. Конституційний суд у своєму рішенні, серед іншого, зазначив таке: «... свобода сповідувати та поширювати релігію чи переконання не може слугувати виправданням для ... недотримання законів ... [Кожен] повинен дотримуватися Конституції та законів ... З-поміж іншого, це означає, що на підставі своїх переконань, сповідування релігії чи вірувань ніхто не може відмовитися від виконання конституційно встановлених обов’язків, [таких як] обов’язок громадянина проходити військову службу чи альтернативну службу національної оборони, або вимагати звільнення від цих обов’язків». Після відновлення провадження у квітні 2019 року Вищий адміністративний суд ухвалив остаточне рішення, вказавши, що конституційний обов’язок громадянина проходити обов’язкову військову службу чи альтернативну службу національної оборони поширюється на служителів традиційних і нетрадиційних церков або релігійних організацій у Литві. Відповідно до Конституції не було жодних підстав для звільнення заявника від військової служби чи альтернативної служби національної оборони.

Крім того, заявник звертає увагу на те, що, як було зазначено Комітетом ООН з прав людини, програма альтернативної служби національної оборони Литви не передбачає альтернативної цивільної служби, незалежної від військового контролю та нагляду. Серед інших факторів, рішення про те, чи задовольняти прохання про виконання такої служби, чи ні, приймає військове керівництво, таким чином не надаючи необхідних гарантій неупередженості та незалежності. На думку заявника, влада Литви була зобов’язана або повністю звільнити його від призову на військову службу, або відкласти його призов до моменту, коли Литва прийме закон, що передбачає справжню альтернативну цивільну службу. Як наслідок, заявник підлягає призову на військову службу та відповідним адміністративним та кримінальним покаранням, пов’язаним із відмовою від неї.

Правове обґрунтування: згідно з усталеною практикою Суду відмова від проходження військової чи альтернативної служби може бути проявом релігійних переконань тієї чи іншої особи (див. Adyan and Others v. Armenia, № 75604/11, § 60, 12.10.017). Загальні принципи свободи думки, совісті та релігії, як однієї з основ «демократичного суспільства» за значенням Конвенції, а також свободи розсуду держав у цій сфері були викладені у справі Adyan and Others (цитовано вище, §§ 63-65). Суд конкретно постановив, що будь-яка система обов'язкової військової служби накладає важкий тягар на громадян. Він буде прийнятним, якщо він розподіляється на справедливій основі і якщо звільнення від цього обов’язку базується на серйозних і переконливих підставах. Система, яка накладає на громадян зобов’язання, яке потенційно має серйозні наслідки для тих, хто відмовляється від військової служби, наприклад, обов’язок служити в армії, не беручи до уваги вимоги совісті та переконань особи, не зможе знайти справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та окремої людини (див. Bayatyan, згадане вище, §§ 124 і 125).

Висновки: хоча заявник у цій справі не був засуджений за будь-який злочин у цьому аспекті, Суд усе ж вирішив, що відмова надати йому статус особи, яка відмовилася від військового обов’язку, була втручанням у його щирі / істинні релігійні переконання. Таке втручання мало підставу в національному законодавстві й випливало з конституційного обов’язку громадян щодо забезпечення громадської безпеки. Суд нагадує, що обов’язкова військова служба накладає важкий тягар на окремих громадян. Необхідно було знайти баланс між необхідністю розділити тягар військової служби та совістю (віросповіданням) особи. Вищий адміністративний суд не з’ясував, чи справді були вагомі причини для того, аби не звільняти заявника від військової служби. Натомість цей суд послідовно ставив конституційні зобов’язання осіб перед державою вище від права на свободу віросповідання. Загалом литовська система обов’язкової військової служби не забезпечила балансу між потребами суспільства загалом та особами, які відмовляються від військової служби з релігійних міркувань і які хочуть зробити певний вклад у суспільство будь-яким іншим чином.

Щодо відстрочки військового обов’язку – варіанту, на який посилається Уряд – Суд може лише зауважити, що цей варіант не лише є тимчасовим рішенням, як стверджував заявник, але, як пояснив Вищий адміністративний суд, він тягне за собою такі кроки, як зобов’язання заявника подати прохання про визнання його придатним до військової служби, які, здається, погано співвідносяться з правом заявника на відмову від військової служби з мотивів совісті.

Щодо альтернативної цивільної служби Суд вказує, що це не є реальною альтернативою, оскільки вона є частиною військової структури, а призовники в усіх положеннях іменувалися «військовослужбовцями строкової служби». Державам необхідно було створювати альтернативи поза структурами військового командування. Зрештою, Суд встановлює, що неповага держави до заперечень заявника проходити військову службу з релігійних міркувань не була «необхідною в демократичному суспільстві», що порушило статтю 9 Конвенції.

Констатовані порушення: порушення свободи думки, совісті і релігії (ст. 9 Конвенції).

Ключові слова: захист прав служителів релігії, право на свободу совісті, право на свободу думки, право на свободу віросповідання, обов'язковість військової служби