Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 липня 2022 року

у справі «DARBOE AND CAMARA v. ITALY»

за заявою № 5797/17

Щодо мінімальних процесуальних гарантій під час процедури визначення віку мігрантів, які звертаються за міжнародним захистом і стверджують, що вони є неповнолітніми

Фабула справи: заявник скаржився на те, що компетентні органи не визнали його прав як неповнолітнього шукача притулку без супроводу. Він стверджував, що відсутність захисту становила порушення його права на повагу до приватного життя. Він посилався на статті 3 і 8 Конвенції.

Заявник звернувся за міжнародним захистом і стверджував, що є неповнолітнім, зокрема щодо процедури визначення віку. Заявник стверджував, що він заявив про своє неповноліття та усно висловив намір подати заяву про міжнародний захист невдовзі після прибуття до Італії. Місцевий орган охорони здоров’я надав йому медичну картку із зазначенням дати народження, згідно з якою йому було 17 років. Після первинного розміщення в центрі для іноземних дітей без супроводу заявника перевели до центру прийому для дорослих. Через місяць було проведено рентгенівське обстеження його зап’ястя та кисті, на підставі якого заявника вважали повнолітнім. Отримавши зрештою допомогу адвокатів, заявник негайно подав заяву до національного суду, щоб добитися призначення опікуна та визнання його прав, захищених національним законодавством, як неповнолітнього шукача притулку без супроводу. Однак інформації про результати розгляду заяви не було. Після запиту за правилом 39 заявника перевели до центру для неповнолітніх. Його перебування у центрі прийому для дорослих тривало більше чотирьох місяців.

Правове обґрунтування: зобов’язання держав, спрямовані на захист права на приватне життя, є навіть важливішими, коли, як у цій справі, на карту поставлені особисті стосунки неповнолітнього без супроводу в контексті міграції, що робить його чи її особливо вразливим. При цьому в аспекті застосовності статті 8 Суд вважає, що вік – це засіб ідентифікації особи і що процедура оцінки віку особи, яка стверджує, що є неповнолітньою, включно з процесуальними гарантіями має важливе значення для того, щоб гарантувати такій особі всі права, що випливають з її статусу неповнолітньої. Він також підкреслює важливість процедур визначення віку в контексті міграції. Визначення того, чи є особа неповнолітньою, було першим кроком до визнання її прав і вжиття всіх необхідних заходів із догляду. Якщо неповнолітню особу помилково ідентифікують як повнолітню, можуть бути вжиті серйозні заходи, що порушують її права.

Висновки: розглядаючи скаргу заявника по суті, Суд акцентує, що вирішення того, чи був заявник неповнолітнім на момент його прибуття до Італії, не входило в його завдання. Однак Суд переконався, що заявник справді заявив про свій неповнолітній вік у певний момент після прибуття. Отже, Суд досліджував, чи надали національні органи заявнику процесуальні права, що випливають з його статусу як неповнолітнього без супроводу, який просить про міжнародний захист, який, на його думку, передбачав два аспекти: (i) його представництво; (іі) надання адекватної інформації під час процесу визначення віку.

(i) Суд встановив, що неспроможність органів влади негайно призначити заявнику законного опікуна чи представника, перешкодила йому належним чином та ефективно подати запит про надання притулку.

(ii) Незважаючи на те, що заявник заявив, що він неповнолітній, він був поміщений до переповненого приймальника-розподільника для дорослих більше ніж на чотири місяці, оскільки влада не застосувала презумпцію неповнолітності (цю презумпцію Суд визнав невіддільним елементом захисту права на повагу до приватного життя іноземної особи без супроводу, яка заявляє, що є неповнолітньою), а також через недоліки процесуальних гарантій, наданих йому в процесі визначення віку (немає інформації щодо типу процедури визначення віку, яку він проходив, та її можливі наслідки; не було надано медичний висновок із вказівкою на допустиму похибку; відсутність судового рішення чи адміністративного заходу, який би доводив, що заявник був повнолітнім, що унеможливлювало для нього подання апеляції).

Хоча визначення віку особи може бути необхідним кроком у разі сумнівів щодо її неповнолітнього статусу, Суд вважає, що процедуру повинні супроводжувати достатні процесуальні гарантії. Такі гарантії передбачали призначення законного представника чи опікуна, доступ до адвоката, а також поінформовану участь у процедурі визначення віку особи, вік якої викликає сумніви. У зв’язку із цим Суд погоджується, що гарантії, встановлені законодавством Європейського Союзу й міжнародним правом, пішли далі для забезпечення цілісної та багатопрофільної процедури визначення віку. Крім того, він зазначає, що негативного впливу на право заявника на особистий розвиток і встановлення та розвиток стосунків з іншими можна було б уникнути, якби заявника помістили до спеціалізованого центру або до прийомних батьків.

Отже, Суд визнає порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з неспроможністю органів влади діяти з необхідною старанністю для виконання свого позитивного зобов’язання щодо захисту заявника як неповнолітнього без супроводу, який просить міжнародного захисту.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції), заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 Конвенції) у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конвенції.

Ключові слова: процедура отримання міжнародного захисту, захист прав мігрантів, захист прав неповнолітніх осіб, ідентифікація неповнолітніх іноземців, ідентифікація неповнолітніх мігрантів, права дитини, імміграційні спори