Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 червня 2022 року

у справі «RUSISHVILI v. GEORGIA»[1]

за заявою № 15269/13

Щодо відсутності порушення права затриманого на доступ до захисника

Фабула справи: посилаючись на пункт 3 статті 6 Конвенції, заявник скаржився, що йому було відмовлено в доступі до захисника за власним вибором (натомість захисник від держави був призначений незаконно).

Справа стосувалася можливої несправедливості кримінального провадження щодо заявника за обвинуваченням його у вчиненні вбивства. Після смертельної перестрілки в центрі міста Тбілісі 17 жовтня 2011 року заявника було доставлено до поліцейського відділку для допиту. Отримавши інформацію про свої процесуальні права, він, імовірно, відмовився від допомоги захисника. Невдовзі до відділку поліції прибув захисник, із яким зв’язалася сім’я заявника, однак йому не дозволили побачитися із заявником. Через декілька годин заявник зізнався у вчиненні вбивства. Його було офіційно затримано за обвинуваченням у вчиненні вбивства та незаконному придбанні й володінні зброєю. Наступного ранку заявник узяв участь у відтворенні події злочину; під час відеофіксації цієї слідчої дії він зізнався у вбивстві, навів деталі події і назвав спільників. Відповідно до записів відтворення події відбулося за його згодою. Протокол відтворення події підписали заявник, захисник і запрошений слідчий для представництва заявника. 20 жовтня 2011 року заявникові офіційно пред’явили обвинувачення у вчиненні вбивства за обтяжувальних обставин та незаконному придбанні й володінні зброєю. Під час допиту (цього разу за присутності захисника за власним вибором) заявник відмовився визнавати себе винним й указав на своє право зберігати мовчання. Наступного дня заявника було поміщено під варту. Два місяці по тому заявник звернувся із скаргою до грузинської колегії адвокатів стосовно поведінки захисниці, призначеної слідчим. Надалі комісія з питань адвокатської етики встановила, що ця захисниця взяла участь у відтворенні події злочину без згоди заявника або його родини; вона не ознайомилася з матеріалами справи й не обговорювала із заявником стратегію захисту. В результаті її право на заняття адвокатською діяльністю було призупинено на 18 місяців. Тим часом двом спільникам заявника, І. Г. та І. А., були офіційно пред’явлені обвинувачення у вчиненні різних кримінальних правопорушень у зв'язку із вбивством. Під час розслідування було встановлено, що вбивство було організовано І. Г. як помсту за смерть свого сина. Під час досудового слухання справи в травні 2012 року заявник, якого представляли четверо захисників, заперечив свою винуватість. Вимагаючи визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими, захисники вказували, що в перші години затримання заявникові не дозволяли бачитися із захисником за власним вибором і що захисниця, яка супроводжувала заявника під час відтворення події злочину, не була ані так званим державним захисником, ані захисником, призначеним за його згодою. Суддя визнала таку вимогу необґрунтованою та відхилила її. Вона також відхилила вимогу про визнання недопустимими двох звітів експертів, які встановили, що жоден із підозрюваних, зафіксованих на відео, не може бути ідентифікований як заявник, а також про визнання недопустимим списку з 25 свідків сторони захисту, які мали бути викликані до суду, оскільки він не був підписаний обома сторонами провадження і не був відображений у записі про обмін інформацією. Однак, оскільки троє із цих свідків були прийняті для допиту в ролі свідків сторони обвинувачення, суддя дозволила стороні захисту перехресно допитати їх, а їхні письмові показання були прийняті як докази. Заявникові порадили, що з урахуванням характеру висунутих стосовно нього обвинувачень він має право на суд присяжних і що особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення присяжними, має право на одне касаційне оскарження. Під час подальшого розгляду справи судом присяжних у червні 2012 року головуючий суддя відхилив декілька клопотань сторони захисту, в тому числі клопотання І. Г. щодо надання показань про те, що заявник непричетний до вбивства, та одне клопотання стосовно включення висновків одного з експертів про відеозаписи, зроблені на місці злочину. У процесі судового розгляду присяжні заслухали 19 свідків обвинувачення, переглянули відеозаписи з камер спостереження, повідомлення в ЗМІ, численні експертні та судово-медичні висновки й десятки процесуальних документів щодо різних слідчих дій / заходів. 15 червня 2012 року присяжні більшістю голосів (9 проти 3) визнали заявника винним у вчиненні вбивства з обтяжувальними обставинами та незаконному носінні зброї. Суддя виконав рекомендацію присяжних про більш суворе покарання, призначивши 18 років та 2 дні позбавлення волі. В липні 2012 року заявник подав касаційну скаргу, у якій указував, що рішення судді стосовно допустимості доказів були незаконними, що йому було відмовлено в доступі до захисника за власним вибором упродовж перших годин затримання і що захисник від держави був призначений незаконно. Він також зазначав, що його засудження ґрунтувалося на вироку суду присяжних, який не містив жодних причин. Рішенням від 31 серпня 2012 року Апеляційний суд Тбілісі відхилив скаргу заявника як неприйнятну.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи щодо доступу до адвоката та, зокрема, представництва адвокатом за вибором були підсумовані Судом у справі Ibrahim and Others v. the United Kingdom ([GC], № 50541/ 08 та 3 інших, §§ 255-74, 13 вересня 2016 р.) і Dvorski v. Croatia ([GC], № 25703/11, § 76-82, ЄСПЛ 2015) відповідно (щодо новішої інформації див. також Simeonovi v. Bulgaria [GC], № 21980/04, §§ 112-20, 12 травня 2017 р., і Beuze v. Belgium [GC], № 71409/10, §§ 114-50, 9 листопада 2018 р.).

Висновки: Суд відзначає, як видається, що ні суддя під час досудового слухання, ні головуючий суддя не оцінювали твердження про порушення права заявника на доступ до захисника за власним вибором і що жоден із них не з’ясував імовірного / потенційного впливу, який воно могло б мати на загальну справедливість провадження. Водночас Суд підкреслює, що заявник не був особливо вразливим з огляду на його вік чи розумові / психічні здібності; його викривальні показання під час первинного допиту не були представлені присяжним; під час пред’явлення офіційних обвинувачень і впродовж досудового розслідування та самого судового розгляду заявника представляли спочатку двоє, а потім четверо захисників, обраних за його вибором, усі вони мали безперешкодний і повний доступ до доказів обвинувачення. Тому Суд установив, що загальна справедливість кримінального провадження щодо заявника неминуче не була підірвана відсутністю захисника за його вибором в перші години його затримання. Відповідно, порушення пункту 1 та підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції в цьому аспекті не було.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 та пп. (с) п. 3 ст. 6 Конвенції) стосовно ймовірних обмежень права заявника на доступ до захисника за власним вибором.

Ключові слова: засади кримінального судочинства, забезпечення права на справедливий судовий розгляд, провадження за участю присяжних, процесуальний статус затриманого