Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 червня 2022 року

у справі «RUSISHVILI v. GEORGIA»

за заявою № 15269/13

Щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду про визнання касаційної скарги засудженого неприйнятною

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник, зокрема, скаржився, що його засудження ґрунтувалося на вироку суду присяжних, який не містив причин, що його касаційна скарга була відхилена апеляційним судом в необґрунтований спосіб.

Справа стосувалася можливої несправедливості кримінального провадження щодо заявника за обвинуваченням його у вчиненні вбивства. 15 червня 2012 року присяжні більшістю голосів (9 проти 3) визнали заявника винним у вчиненні вбивства з обтяжуючими обставинами та незаконному носінні зброї. Суддя виконав рекомендацію присяжних про більш суворе покарання, призначивши 18 років та 2 дні позбавлення волі. В липні 2012 року заявник подав касаційну скаргу, у якій указував, що рішення судді стосовно допустимості доказів були незаконними, що йому було відмовлено в доступі до захисника за власним вибором упродовж перших годин затримання і що захисник від держави був призначений незаконно. Він також зазначав, що його засудження ґрунтувалося на вироку суду присяжних, який не містив жодних причин. Рішенням від 31 серпня 2012 року Апеляційний суд Тбілісі відхилив скаргу заявника як неприйнятну.

Правове обґрунтування: спосіб застосування пункту 1 статті 6 до провадження після оскарження залежить від особливостей провадження, яке стосується; необхідно брати до уваги всю процесуальну систему внутрішнього правового порядку та роль конкретного суду в ньому (див., зокрема, справу Botten v. Norway від 19 лютого 1996 року, § 39, Звіти про рішення та рішення 1996- I, and Lazu v. the Republic of Moldova, № 46182/08, § 33, 5 липня 2016 р.). Хоча пункт 1 статті 6 зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна розуміти як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент. Таким чином, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто підтвердити мотиви рішення суду нижчої інстанції (див. García Ruiz v. Spain [GC], № 30544/96, § 26, ECHR 1999-I; Hirvisaari v. Finland, № 49684/99, § 30, 27 вересня 2001 р.; і Stepanyan v. Armenia, № 45081/04, § 35, 27 жовтня 2009 р.).

Висновки: Суд дійшов висновку, що апеляційний суд зобов’язаний ретельно вивчити обґрунтованість та характер тверджень заявника й загальніше оцінити те, яким чином застосовувалися відповідні процесуальні гарантії для забезпечення справедливості суду присяжних. Хоча цілком можливо, що така оцінка була проведена апеляційним судом, у своєму рішенні він не роз’яснював, чому твердження заявника були необґрунтованими й чому не варто дозволяти подачу касаційної скарги. Суд установив, що така ситуація була особливо проблематична через те, що це був один із перших судових розглядів присяжними після реформи Кримінального процесуального кодексу Грузії у 2010 році. З урахуванням характеру порушених заявником процесуальних питань та їх нерозгляду під час підготовчого судового розгляду та головуючим суддею в межах суду присяжних і з огляду на те, що поставлено на карту, наведені заявником аргументи в касаційній скарзі заслуговували ретельної та детальної відповіді в мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Тбілісі. Ненадання такої відповіді призвело до висновку Суду про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо цього аспекту.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) через необґрунтованість рішення про визнання касаційної скарги заявника неприйнятною.

Ключові слова: вмотивованість судового рішення, вимоги до судового рішення, право на перегляд судових рішень, провадження за участю присяжних