Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 червня 2022 року

у справі «GROSAM v. THE CZECH REPUBLIC»

за заявою № 19750/13

Щодо недостатніх процесуальних гарантій в процедурі призначення непрофесійних членів дисциплінарного суду та їх захисту від зовнішнього тиску

Фабула справи: посилаючись. зокрема, на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник, скаржився що його право на справедливий судовий розгляд було порушено через те, що він не мав можливості оскаржити рішення Вищого адміністративного суду, яке, на його думку, охоплювалося сферою дії кримінального закону, хоча цей суд не можна вважати «вищим судом» через його склад та відсутність достатніх гарантій як стосовно компетентності, так і стосовно незалежності, оскільки він складався із шести членів, лише двоє з яких були професійними суддями. Так, заявник оскаржував склад дисциплінарної палати Вищого адміністративного суду, а саме те, як його було визначено, та наслідки для розглядуваної справи. Серед іншого, він скаржився, що професійних суддів було менше (двоє із шести членів) і що процедура відібрання інших чотирьох членів (народних засідателів / присяжних) не мала достатніх гарантій, аби забезпечити їхню незалежність та професійну компетентність, що поставило під сумнів незалежність та неупередженість дисциплінарної палати загалом.

Заявник у цій справі був виконавцем і як представник вільної професії від імені держави відповідав за виконання рішень, що мали статус остаточних, таких як остаточні рішення цивільних судів, арбітражні рішення, нотаріальні або виконавчі написи. Міністр юстиції, будучи ініціатором порушення дисциплінарного провадження, звернувся до дисциплінарної палати Вищого адміністративного суду з питанням про відкриття провадження стосовно заявника щодо двох епізодів імовірно неправомірної поведінки. Заявник стверджував, що його вина має бути доведена відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу, адже цей Кодекс має застосовуватися за замовчуванням. Дисциплінарний суд визнав заявника винним й ухвалив рішення про накладення санкції у вигляді штрафу в розмірі близько 12 650 євро. Заявник подав безуспішну конституційну скаргу, у якій стверджував про недотримання кримінального процесуального права, зокрема принципу презумпції невинуватості, обов’язку суду збирати докази та права на апеляцію. Крім цього, він указував, що його було обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення і дисциплінарний суд не є «вищим судом» в розумінні Протоколу № 7 до Конвенції. Конституційна скарга заявника була відхилена. Конституційний суд зауважив, що він розглядає питання дотримання норм не звичайних законів, а лише конституційного права, і визнав, що дисциплінарний суд навів переконливі та логічні підстави для свого рішення. Цей суд дійшов висновку, що «…аргументи заявника [не призвели] до висновку про обґрунтованість конституційної скарги».

Правове обґрунтування: право на справедливий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 вимагає, щоб справа розглядалася «незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». Поняття «незалежність» і «неупередженість» тісно пов’язані між собою і, залежно від обставин, можуть вимагати спільного розгляду (див. Ramos Nunes de Carvalho e Sá, згадане вище, §§ 150 і 152; див. також, щодо їх тісного взаємозв’язку, §§ 153-56; і Denisov v. Ukraine [GC], № 76639/11, §§ 61-64, 25 вересня 2018 р.). Ці дві концепції також взаємодіють із концепцією «суду, встановленого законом» у значенні пункту 1 статті 6 (див. Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland [GC], № 26374/18, §§ 218 і далі, §§ 231 і далі, а також § 295, 1 грудня 2020 р.).

Суд постановив, що «незалежність» означає необхідну особисту та інституційну незалежність, необхідну для неупередженого прийняття рішень, і, отже, це є необхідною умовою неупередженості. Він характеризує як стан розуму, який вказує на несприйнятливість судді до зовнішнього тиску як питання моральної цілісності, так і низку інституційних та операційних механізмів, включаючи процедуру, за якою судді можуть бути призначені таким чином, щоб забезпечити їх незалежність і критерії, засновані на заслугах, які повинні забезпечувати захист від неналежного впливу та/або необмеженого розсуду інших державних органів як на початковому етапі призначення судді, так і під час виконання ним або її обов’язків (див. Guðmundur Andri Ástráðsson , згадане вище, § 234). Термін «незалежний» стосується незалежності від інших органів влади (виконавчої влади та парламенту) (див. рішення у справі Beaumartin v. France від 24 листопада 1994 року, § 38, серія A, № 296 - B), а також стосовно сторін (див. Sramek v. Austria від 22 жовтня 1984 р., § 42, серія A, № 84). Дотримання цієї вимоги оцінюється, зокрема, на підставі встановлених законом критеріїв, таких як спосіб призначення членів трибуналу та тривалість їх повноважень, або наявність достатніх гарантій проти ризику зовнішнього тиску (див., наприклад, Ramos Nunes de Carvalho e Sá, згадане вище, §§ 153-56). Питання про те, чи створює орган видимість незалежності, також має значення (там само, § 144; Oleksandr Volkov, згадане вище, § 103; і Grace Gatt v. Malta, № 46466/16 , § 85, 8 жовтня 2019 р.).

Висновки: перш за все, Суд розглядає питання лише об’єктивної неупередженості.

(а) Вимога «незалежного суду / трибуналу». Дві третини членів палати становили «народні засідателі / присяжні» – представники конкретних юридичних професій. Така процедура видається розумною, оскільки членів призначав голова дисциплінарного суду шляхом жеребкування зі списку присяжних. Однак ключове питання в цій справі полягало в прозорості процедури призначення присяжних дисциплінарного суду, зокрема системи висунення осіб до списків, з яких відбиралися присяжні. Голова дисциплінарного суду вів декілька списків присяжних. Список присяжних містив десять відібраних головою Палати державних виконавців без будь-яких заздалегідь установлених критеріїв відбору чи інших прозорих процедур. Єдиною об’єктивною умовою було те, що кандидати мали займати свої посади впродовж трьох років та відповідати суб’єктивній вимозі доброчесності / добропорядності. Інакше голова мав повну дискрецію щодо цього вибору.

Щодо наявності гарантій від зовнішнього тиску, то дві третини членів палати, присяжні, працювали й отримували заробітну плату зовні, що неминуче передбачало їхню матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від основних роботодавців, а тому могло поставити під загрозу їхню незалежність та неупередженість. Міністр юстиції наділений широкими повноваженнями щодо державних виконавців і вправі ініціювати дисциплінарне провадження проти будь-якого державного виконавця та бути стороною дисциплінарного провадження. Міністр юстиції – вища посадова особа, яка здійснює нагляд за всіма державними виконавцями, зокрема двома присяжними дисциплінарного суду. У зв’язку із цим винагорода державних виконавців (зокрема, тих, які є присяжними в дисциплінарній палаті) ґрунтувалася на положеннях, якими керувалося Міністерство юстиції. Відповідно, винагорода двох членів дисциплінарної палати залежала безпосередньо від Міністерства юстиції, керівник якого був також ініціатором дисциплінарного провадження. Міністр юстиції також може ініціювати дисциплінарне провадження стосовно прокурорів, а саме стосовно членів дисциплінарної палати. Тому в ситуації, коли, як у цій справі, Міністр юстиції ініціює дисциплінарне провадження, виник ризик того, що принаймні двоє (лише державні виконавці) або навіть троє членів дисциплінарної палати (коли жеребкуванням до складу палати обирають прокурора) не можуть загалом бути повністю неупередженими щодо державного виконавця, якого Міністр юстиції бажає покарати. Наведене саме по собі може викликати сумніви щодо обов’язкової особистої та інституційної незалежності, необхідної для процесу ухвалення рішень, що також є передумовою неупередженості. Це було посилено відсутністю процесуальних гарантій стосовно складення списку присяжних, а також, як видається, відсутністю гарантій проти зовнішнього тиску, коли їх призначали для розгляду певної справи. Зрештою, що стосується ознак видимості незалежності, то з вказаних вище причин Суд не може вважати процес попереднього відбору прозорим, чітким і таким що забезпечував достатні процесуальні гарантії незалежності. Крім того, це стосувалося того, що спосіб призначення присяжних у цій справі повністю відрізнявся від загальних умов призначення присяжних за чеською правовою системою, оскільки вони не обиралися або не відбиралися за встановленою процедурою і процес відбору був цілком у руках осіб, які висували кандидатури. До того ж відсутність гарантій від зовнішнього тиску та те, що принаймні один із присяжних був приближеним до Міністра юстиції, також вплинули на видимість незалежності.

(b) Вимога «неупередженого трибуналу / суду». Питання незалежності та неупередженості тісно пов’язані. За національним законодавством, не було територіальної юрисдикції для виконання судових рішень, тобто особа, яка бажала скористатися послугами виконавця, могла звернутися до будь-кого з них за власним вибором. Відповідно, двоє державних виконавців, що перебували у складі присяжних дисциплінарної палати та розглядали справу заявника, а саме одна третина від усього складу палати, були його безпосередніми конкурентами. Загалом у світлі наведеного зрозуміло, що правове регулювання створення дисциплінарної палати для державних виконавців, яка розглядала і вирішувала справу заявника, не пропонувало достатніх гарантій незалежності та неупередженості присяжних, а отже дисциплінарної палати загалом.

(c) Чи були ефективно розглянуті й усунені національними судами твердження стосовно права на «незалежний і неупереджений трибунал/суд». Жодної апеляції на рішення дисциплінарного суду не передбачалося. Тому заявник у своєму розпорядженні мав лише конституційну скаргу. Подальший контроль Конституційного суду не мав повної юрисдикції, адже цей суд розглянув справу заявника лише в аспекті відповідності оскаржуваного рішення конституційному праву, що унеможливлювало розгляд відповідних обставин. Такі обмежені судові повноваження не давали змоги Конституційному суду розглянути справу й навести причини для свого рішення в тому ж обсязі, що і суд з повною юрисдикцією. Тому Конституційний суд не міг провести повний перегляд і у випадку державних виконавців не міг усунути недоліки, допущені дисциплінарною палатою.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: незалежність судових органів, процедура формування дисциплінарного органу, безсторонність судових органів, справедливість судового розгляду