Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 червня 2022 року

у справі «XAVIER LUCAS v. FRANCE»

за заявою № 15567/20

Щодо надмірного формалізму у зв'язку з відмовою суду прийняти апеляційну скаргу, подану в паперовому вигляді замість електронної

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявник скаржився на порушення його права на доступ до суду у зв'язку з тим, що відхилення його заяви про скасування рішення арбітра без розгляду по суті через неподання її в електронному вигляді становило порушення його права на доступ до суду.

На час подій у справі заявник – пан Lucas – та компанія «Financière Vauban» були членами іншої компанії – «Édifices de France». У членів «Édifices de France» виник фінансовий спір, вирішення якого вони передали до арбітра. Рішенням від 15 листопада 2013 року арбітр установив, що заявник та компанія «Financière Vauban» мають спільно й солідарно сплатити визначені суми коштів. Заявник звернувся до апеляційного суду з метою скасування цього рішення. Його адвокат підготував відповідну заяву в паперовій формі та надіслав її до канцелярії суду. Відповідачі заперечили проти її розгляду, оскільки заяву не було подано в електронному вигляді. 29 січня 2015 року суддя, який здійснював нагляд за підготовкою справи, вказав, що заява, в принципі, має подаватися в електронному вигляді згідно зі статтею 1495 та пунктом 1 статті 930-1 Цивільного процесуального кодексу (далі – Кодекс). Однак суддя з’ясував, що заявник обґрунтував невиконання цієї вимоги зовнішніми факторами в розумінні пункту 2 статті 930-1 Кодексу, і вирішив, що ця заява може бути розглянута по суті. Це рішення було оскаржено. Рішенням від 17 березня 2016 року апеляційний суд підтвердив, що заява заявника про скасування рішення може бути розглянута по суті. Суд відзначив, що ані Порядок від 30 березня 2011 року (на виконання статті 930-1 Кодексу), ані угода від 10 січня 2013 року між цим судом та десятьма асоціаціями адвокатів, які перебувають під юрисдикцією цього суду, не передбачали, що заяви про скасування рішення арбітра мають охоплюватися дією вимоги про їх подання в електронному вигляді. Апеляційний суд зауважив, що наявна онлайн-форма не давала змоги користувачам зазначити точне юридичне визначення виду / типу відповідної заяви та правоздатність сторін. Тому заявника не можна звинувачувати в тому, що він не подав свою заяву в електронному вигляді. Пізніше це рішення стало предметом касаційного перегляду, в результаті якого 26 вересня 2019 року касаційний суд скасував його без направлення справи на подальший розгляд. Касаційний суд дійшов висновку, вказавши, що така заява має бути подана лише в електронному вигляді.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що право на доступ до суду має бути «конкретним і ефективним», а не «теоретичним і ілюзорним» (Bellet v. France, 4 грудня 1995 року, § 36, серія A, № 333-B). Однак право на доступ до суду не є абсолютним і піддається непрямим обмеженням, оскільки за своєю природою воно вимагає регулювання з боку держави, яка має певну свободу розсуду в цьому відношенні (Baka v. Hungary [GC], № 20261/12, § 120, 23 червня 2016 р., і Ali Riza v. Switzerland, № 74989/11, § 73, 13 липня 2021 р.). Це регулювання держави може змінюватися в часі та просторі відповідно до потреб і ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 28 травня 1985 р., § 57, Series A, № 93, та Stanev v. Bulgaria [GC], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Однак застосовані обмеження не можуть обмежувати доступ, відкритий для особи, таким чином або в такому обсязі, щоб порушити саму суть права. Крім того, вони несумісні з пунктом 1 статті 6 лише якщо вони переслідують законну мету та якщо існує розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та переслідуваною метою (див., серед інших джерел, Zubac v. Croatia [GC], № 40160/12, § 78, 5 квітень 2018).

Критерії, що стосуються розгляду обмежень доступу до вищого рівня юрисдикції, були узагальнені Судом у справі Zubac (цитована вище, §§ 80-99). Щоб оцінити пропорційність обмеження, про яке йде мова, Суд бере до уваги наступні фактори: (i) його передбачуваність в очах позивача (Henrioud v. France, № 21444/11, §§ 60-66, 5 листопада 2015 р., Zubac, згадане вище, §§ 85 і 87-89, і CN v. Luxembourg, № 59649/18, §§ 44-50, 12 жовтня 2021 р.), ii) чи довелося заявнику нести надмірний тягар через будь-які помилки, допущені під час провадження (Zubac , згадане вище, §§ 90-95 і цитована судова практика) та iii) чи це обмеження просякнуте надмірним формалізмом (Běleš and Others v. Czech Republic, № 47273/99, §§ 50-51, ECHR 2002 – IX, Henrioud, згадане вище, § 67, і Zubac, згадане вище, §§ 96-99). Дійсно, застосовуючи правила процедури, суди повинні уникати як надмірного формалізму, який підривав би справедливість процедури, так і надмірної гнучкості, яка призвела б до придушення процесуальних умов, встановлених законами (Walchli v. France, № 35787/03, § 29, 26 липня 2007 р.).

Висновки: Касаційний суд указав, що заява мала бути подана в електронному вигляді згідно зі статтями 1495 та 930-1 Кодексу, і скасував рішення від 17 березня 2016 року без направлення справи на подальший розгляд. Суд зазначає, що своїми діями касаційний суд позбавив заявника можливості домогтися розгляду законності арбітражного рішення суддею, який розглядає заяви про скасування таких рішень. Щодо передбачуваності обмеження доступу до суду Суд підкреслює, що стаття 1495 Кодексу містила положення, за яким заяви про скасування арбітражного рішення мають відповідати вимогам статті 930-1 Кодексу. На думку Суду, ці положення у своїй сукупності встановлюють чітку вимогу надавати матеріали справи в електронному вигляді. Суд не бачить розумної причини для відступу від висновку касаційного суду про те, що реалізація порядку й угоди про місцеву процедуру не можуть виключати дію Кодексу, обмежуючи цим сферу його застосування. Тому Суд вказує, що такі положення були передбачуваними.

У контексті того, чи було обмеження необхідним, Суд наголошує, що вимога електронної подачі стосувалася проваджень, у яких представництво було обов’язковим. На практиці вона функціонує через цифрову платформу, спільну для загальних та господарських судів, доступ до якої мають лише адвокати. Суд зазначає, що не було нереалістично або нерозумно вимагати від адвокатів, для яких комп’ютер давно є необхідним для роботи, використовувати таку платформу. Однак Суд установив, що аби подати заяву про скасування в електронному вигляді через цю платформу, адвокат заявника мав би заповнити форму, використовуючи неточні юридичні визначення. Як продовжує Суд, Уряд не довів, що конкретна інформація про те, як подавати таку заяву, була надана користувачам. Крім того, незаперечуваним твердженням заявника було й те, що ні в апеляційних, ні в інших судах не було справ, на які в той час можна було б посилатися. Суд зазначає, що, подаючи заяву в паперовій формі, адвокат заявника не проявив особливої недбалості, оскільки пункт 2 статті 930-1 Кодексу дозволяв таке як виняток. Відповідно, Суду не здається, що заявник може бути відповідальним за таку процесуальну помилку. Хоча Суд не має ставити під сумнів правову аргументацію, завдяки якій касаційний суд вирішив скасувати рішення апеляційного суду, проте він повторює, що, застосовуючи процесуальні норми, суди мають уникати надмірно формального підходу, який може зашкодити справедливості провадження.

В цій справі Суд зазначає, що конкретні наслідки мотивування касаційного суду видаються особливо суворими. Надаючи перевагу принципу/правилу, що провадження в апеляційному суді має порушуватися шляхом подачі заяви в електронному вигляді, й заперечуючи практичні перешкоди, з якими зіткнувся заявник при його реалізації, касаційний суд обрав формалістичний підхід, що не був необхідним для забезпечення правової визначеності або належного відправлення правосуддя, а тому вважався надмірним. Суд дійшов висновку, що на заявника було покладено непропорційний тягар, що порушив належний баланс між легітимним занепокоєнням із належного дотримання формальностей, пов’язаних із порушенням провадження, з одного боку, та доступом до суду, з іншого.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: електронне судочинство, обов’язковість електронної процедури, оскарження рішень арбітражних судів, порушення права на перегляд судових рішень, обмеження доступу до правосуддя, процесуальний формалізм, право на справедливий судовий розгляд, недопустимість надмірного формалізму, правовий пуризм