Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 червня 2022 року

у справі «KUTSAROVI c. BULGARIE»

за заявою № 47711/19

Щодо ефективності розслідування смерті підозрюваного під час етапування та забезпечення правоохоронними органами належного захисту його права на життя

Фабула справи: заявники скаржилися на три окремі порушення права на життя їхнього сина.

Заявники стверджували, що офіцери поліції, які здійснювали етапування їхнього сина, були відповідальними за його смерть і що розслідування цих подій не було достатньо ефективним. Так, слідчі, які розслідували викрадення потерпілого (бізнесмена), установили, що син заявників був особою, яка зателефонувала дружині потерпілого та вимагала викуп. Вранці 21 січня 2009 року його було затримано поблизу свого будинку в місті Софії та доставлено до відділу боротьби з організованою злочинністю для допиту. Далі заявника доставили до Інституту психології Міністерства внутрішніх справ. Приблизно о 20 годині слідчі вирішили перевести його назад до відділу боротьби з організованою злочинністю, і близько 20:30 поліція надягнула наручники на заведені за спиною руки заявника та посадила його на задні пасажирські місця в автомобілі. Близько 20:55 один з офіцерів повідомив свого керівника, що підозрюваному раптово стало зле. Цьому офіцеру було віддано наказ доставити підозрюваного до лікарні, в якій його госпіталізували о 21:15; о 21:26 він помер.

У 2009 році двоє офіцерів поліції були обвинувачені в ненавмисному вбивстві та ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпеці. Їхню справу направили до місцевого суду міста Софії. Розглянувши цю справу, місцевий суд у 2017 році ухвалив виправдувальний вирок, адже, за висновками експерта, смерть сина заявників настала в результаті серцевої недостатності.

Правове обґрунтування: загальні принципи, що стосуються зобов’язання держави, що випливає зі статті 2 Конвенції, проводити ефективне розслідування у випадку заяв про смерть з вини правоохоронних органів, були згадані в рішенні у справі Armani Da Silva v. United Kingdom ([GC], № 5878/08, §§ 229-239, 30 березня 2016 р.).

Суд повторює, що, враховуючи важливість захисту статті 2 Конвенції, він повинен дуже ретельно досліджувати справи, у яких заподіяна смерть, беручи до уваги не лише дії держави, але й усі обставини справи. Особи, які перебувають під вартою в поліції, перебувають у вразливому становищі, і влада зобов’язана їх захистити. Коли особа помирає під час тримання під вартою в поліції, держава зобов’язана надати правдоподібне пояснення причини смерті (Salman v. Turkey [GC], № 21986/93, § 99, ЄСПЛ 2000-VII). Оцінюючи докази, Суд бере до уваги стандарт доказування «поза розумним сумнівом».

Суд повторює, що перед особами, які затримані, поміщені під варту або щойно заарештовані і які, отже, перебувають у залежності від державних органів, останні зобов’язані захищати їхнє здоров’я. Це передбачає старанне надання медичної допомоги, коли цього вимагає стан здоров’я особи, щоб запобігти летальному результату (Boukrourou and Others v. France, № 30059/15, § 63, 16 листопада 2017 р.). Крім того, Суд нагадує, що обсяг позитивного зобов’язання має тлумачитися таким чином, щоб не покладати непосильний або надмірний тягар на органи влади. Іншими словами, єдиним можливим порушенням позитивного зобов’язання з боку органів влади може бути факт невжиття в межах своїх повноважень заходів, які, з розумної точки зору, без сумніву, пом’якшили б реальний і безпосередній ризик втрати життя (там само, § 64).

Висновки: Суд вирішив, що має розглянути такі три питання:

1. Чи було розслідування обставин смерті сина заявників ефективним? Органи влади, відповідальні за проведення розслідування, вжили всіх розумних заходів для отримання доказів, які стосувалися обставин смерті сина заявників. Тож Суд установив відсутність недоліків та дійшов висновку про те, що розслідування відповідало вимозі достатності/адекватності. Стосовно судового розгляду Суд відзначає що обидва заявники були залучені до кримінального розслідування, що мало наслідком пред’явлення обвинувачення та проведення судового розгляду щодо двох офіцерів поліції. Вони приєдналися до провадження як цивільні позивачі та приватні обвинувачі, користувалися допомогою адвоката за власним вибором та подавали докази до суду. Також заявники подавали клопотання про зібрання додаткових доказів під час судового розгляду. Суд дійшов висновку, що висновки національних судів не були свавільними або передчасними і вони ґрунтувалися на ретельному аналізі всіх зібраних під час розслідування та судового розгляду доказів. Суд зауважує, що виправдувальний вирок щодо офіцерів поліції за пред’явленими обвинуваченнями в ненавмисному вбивстві було ухвалено після ретельного вивчення кримінальної справи по суті. Отже, держава-відповідач виконала свій обов’язок провести ефективне розслідування обставин смерті сина заявників. Тому порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції не було.

2. Чи була смерть сина заявників наслідком насильницьких дій, вчинених агентами держави, які його супроводжували? Оскільки син заявників помер під час перебування під контролем органів влади, держава-відповідач мала надати «достатнє та переконливе пояснення» причин його смерті. Уряд посилався на висновки національних судів про те, що смерть сина заявників настала в результаті раптової зупинки серця. Суд акцентує, що, дійшовши такого висновку, національні суди, зокрема, взяли до уваги значний обсяг судово-медичних та речових доказів, зібраних під час кримінального розслідування та судового розгляду, й навели достатньо підстав для своїх рішень. Тому пояснення органів влади стосовно причини смерті сина заявників здається достатнім та переконливим, а його смерть не стосувалася насильницьких дій офіцерів поліції, які його супроводжували ввечері 21 січня 2009 року. Тому порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції щодо цього не було.

3. Чи дотримали агенти держави свого обов’язку із захисту життя сина заявників? Суд зауважує, що сину заявників раптово стало зле під час руху автомобіля в супроводі чотирьох офіцерів поліції. Офіцери були зобов’язані надати йому медичну допомогу. Суд також підкреслює, що під час розтину були виявлені патологічні зміни в серці та в інших органах сина заявників. Офіцери поліції, які не знали й не могли знати про них, зіткнулися з неочікуваною та непередбачуваною подією. Тому Суд дійшов висновку, що оперативна реакція офіцерів поліції на надання допомоги ув’язненому після того, як він відчув себе зле, вчасний наказ про доправлення його до спеціалізованого медичного закладу для надання невідкладної допомоги й негайне виконання офіцерами поліції цього наказу виключали будь-яке порушення органами влади свого обов’язку захистити життя сина заявників. Тому порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції в цьому контексті не було.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на життя (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: засади кримінального провадження, позитивна відповідальність держави, захист особистих немайнових прав, фундаментальні права людини, принципи доказування у кримінальному провадженні