Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 травня 2022 року

у справі «BOURAS v. FRANCE»

за заявою № 31754/18

Щодо оцінки правомірності застосування сили охоронцем установи виконання покарань до засудженого під час його етапування

Фабула справи: заявники скаржились за ст. 2 Конвенції, що використання жандармом установи виконання покарань сили мало наслідком смерть засудженого - їх сина H.B., який вчинив напад на його колегу в дорозі під час етапування з установи виконання покарань до суду першої інстанції. Заявники стверджували, що використання сили, яка мала наслідком смерть H.B., не було ані крайньою необхідністю, ані пропорційним жодній із цілей, перелічених в пункті 2 статті 2 Конвенції.

H.B. – 23-річний засуджений - 26 серпня 2014 року був застрелений жандармом M.G. у відповідь на напад на його колегу M.R. під час етапування H.B. до суду. Того ж дня прокурор розпорядився про проведення термінового розслідування Департаментом внутрішніх справ національної жандармерії (Inspection générale de la gendarmerie nationale – IGGN). M.G. взяли під варту та чотири рази допитували. M.R. як свідка допитували двічі. За результатами судово-медичної експертизи M.R., проведеної відразу після події, було встановлено наявність на тілі останньої синців та саден тулуба, рук і ніг, набряку верхньої частини правої щоки й декількох слідів подряпин. На землі було знайдено закривавлений ґудзик. Розслідування продовжилося у вигляді судового слідства, порушеного прокурором 28 серпня 2014 року за обвинуваченням у вчиненні нападу службовою особою під час виконання її обов’язків, що спричинило смерть потерпілого без умислу в її заподіянні. Було взято показання декількох свідків, проведено розтин й отримано висновки патологоанатома та балістичної експертизи. За результатами генетичної експертизи було встановлено наявність слідів ДНК H.B. на табельній (службовій) зброї M.R. і на кобурі. Слідчий суддя додав до матеріалів судового слідства результати адміністративного розслідування IGGN щодо обставин етапування. Згідно із цим розслідуванням порушення застосовних правил установлено не було, натомість на майбутнє розробили чотири рекомендації. В остаточній заяві від 24 листопада 2015 року прокурор вимагав припинити провадження щодо M.G. з підстави того, що він діяв із метою правомірного захисту M.R. 19 січня 2016 року заступник голови суду, слідчий суддя у справі, вирішив припинити провадження у зв’язку з тим, що M.G. вистрілив у H.B. в порядку правомірного захисту іншого. Заступник голови суду встановив, що дії M.G. були пропорційними та цілком необхідними у відповідь на напад на M.R. і на безпосередню загрозу її життю, створювану неодноразовими намаганнями H.B. забрати її заряджену зброю, патронник якої мав набої. Далі заступник голови суду відзначив таке: медичне освідування M.R., а також закривавлений ґудзик, знайдений на землі, свідчили про застосоване до неї насильство; кількість та розташування слідів ДНК H.B. на зброї і кобурі M.R. демонстрували, що засуджений навмисне схопив зброю; висновки медичних експертиз підтвердили показання M.G., за якими, окрім усних попереджень, він намагався іншими засобами вплинути на дії H.B., використовуючи фізичну силу й кийок. Батько (другий заявник) скаржився на припинення провадження у справі. Мати (перша заявниця) не скористалася своїм правом на оскарження. Рішенням від 8 вересня 2016 року Слідчий відділ Апеляційного суду міста Кольмар погодився з рішенням про припинення провадження. Рішенням від 9 січня 2018 року Касаційний суд відхилив касаційну скаргу другого заявника.

Правове обґрунтування: Суд посилається на справу McCann and Others v. United Kingdom (27 вересня 1995 р., §§ 146-150 і 200, серія A, № 324), Giuliani and Gaggio v. Italy ([GC], № 23458/02, §§ 174–182 і §§ 208–210, ЄСПЛ 2011 (витяги)) та Makaratzis v. Greece ([GC], № 50385/99, §§ 56 - 60, ECHR 2004 - XI), а також нещодавно у справі Aydan v. Turkey (№ 16281/10, §§ 63 - 71, 12 березень 2013 р.), Armani Da Silva v. Сполучене Королівство ([GC], № 5878/08, §§ 244–248, ЄСПЛ 2016) та Chebab v. France (№ 542/13, §§ 70 і далі, 23 травня 2019 р.), в якій викладено всі загальні принципи, встановлені її прецедентною практикою щодо матеріально-правового аспекту статті 2 Конвенції та застосування смертельної сили. Згідно з матеріально-правовим аспектом статті 2 Конвенції, Суд має перевірити, чи була сила, використана для досягнення вищезгаданої мети, «абсолютно необхідною» і, зокрема, чи була вона строго пропорційною, враховуючи ситуації, з якою стикається правоохоронець. У зв’язку з цим, щоб визначити, чи було застосування потенційно смертельної сили виправданим, Суд перевіряє, чи державний службовець чесно і щиро вірив у необхідність її застосування. З цією метою Суд повинен перевірити суб’єктивну обґрунтованість засудження, повністю врахувавши обставини, за яких мали місце факти (Armani Da Silva, згадане вище, §§ 244-248, і Chebab, згадане вище, § 76).

Висновки: враховуючи складнощі, пов’язані з несенням поліцейської служби в сучасному суспільстві, непередбачуваність поведінки людей та оперативного вибору, який має бути зроблений із точки зору пріоритетів і ресурсів, обсяг позитивного зобов’язання, покладеного на органи влади, має тлумачитися таким чином, аби не покладати на них надмірний тягар. За обставин цієї справи Суд, як і національні суди, рішення яких містили особливо вичерпні обґрунтування, дійшов висновку про те, що M.G. діяв, керуючись щирим переконанням, що життя M.R. було в небезпеці, та справді вірив у необхідність застосування сили. Розслідування не поставило під сумнів істинність або щирість цього переконання, що чітко вбачалося з рішень слідчого судді та Слідчого відділу Апеляційного суду міста Кольмар. Рішення M.G. застосувати свою зброю мало наслідком лише єдиний постріл після того, як словесні попередження та інші спроби припинити напад не мали успіху. Суд підкреслює, що наявність загрози жандармам також підтверджувалася балістичною експертизою, з висновками якої погодився Слідчий відділ Апеляційного суду міста Кольмар. Аналіз свідчив, що одного натиску на спусковий гачок було б достатньо для пострілу і що особа в наручниках могла б це зробити без особливих складнощів. У світлі наведеного, й особливо поведінки H.B. – його умисного нападу на жандарма M.R., намагання захопити її заряджену табельну зброю, в той час як M.G. безуспішно намагався його утримати та взяти під контроль у ситуації, що була особливо небезпечною для обох жандармів, рішення M.G. застосувати вогнепальну зброю за цих обставин могло вважатися виправданим й абсолютно необхідним «для захисту будь-якої особи від незаконного насильства» в розумінні підпункту (а) пункту 2 статті 2 Конвенції.

Стосовно підготовки та управління етапуванням Суд акцентує, що адміністративне розслідування IGGN не встановило жодного порушення правил. Суд не вбачає нічого, що дало б підстави вважати, що з рекомендацій про покращення майбутніх етапувань IGGN було визнано вину чи відповідальність. Зокрема, висновки, зроблені слідчим суддею в його рішенні про припинення від 19 січня 2016 року як щодо етапування з тюрми до суду, так і щодо наданої адміністрацією установи виконання покарань інформації, не демонстрували такого серйозного ризику нападу, який би виправдовував ужиття особливо суворих заходів під час етапування H.B. Тож Суд не міг вважати, що етапування не було підготовлене й здійснене таким чином, аби звести до мінімуму будь-який ризик для життя H.B. та жандармів.

Констатовані порушення: відсутність порушення права на життя (ст. 2 Конвеції).

Ключові слова: захист права на життя, підстави застосування сили, межі крайньої необхідності