Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 жовтня 2022 року

у справі «BASU v. GERMANY»

за заявою № 215/19

Щодо обов'язку державних органів проводити ефективне і незалежне розслідування заяв про можливу расову дискримінацію з боку правоохоронних органів під час перевірки особи в громадському місці

Фабула справи: заявник скаржився, що у поїзді поліція провела перевірку його особи лише з мотивів кольору шкіри, і що національні суди відмовилися належним чином розслідувати це порушення заборони дискримінації.

У липні 2012 року двоє поліцейських провели перевірку особи заявника, громадянина Німеччини індійського походження, та його дочки в поїзді, який щойно перетинав кордон із Чеської Республіки до Німеччини. Заявник запитав поліцейських, чому його перевіряли, а ті сказали, що це була вибіркова перевірка. Пізніше один із них додав, що в цьому потязі часто перевозили контрабанду сигарет, але підтвердив, що жодних конкретних підозр щодо заявника щодо цього не було. Адміністративні суди відмовилися розглядати по суті скаргу заявника про дискримінаційне поводження під час перевірки особи.

Правове обґрунтування: Суд вважає, що не кожна перевірка особи, яка належить до етнічної меншини, досягає необхідного порогу суворості, щоб підпадати під сферу дії права на повагу до приватного життя цієї особи. Цей поріг досягається, лише якщо відповідна особа має аргументовану заяву про те, що вона могла стати об'єктом переслідування через конкретні фізичні чи етнічні характеристики. Така оскаржувана вимога може існувати, зокрема, якщо зацікавлена ​​особа стверджує, що вона (або особи з такими самими характеристики) була єдиною особою (особами), яка піддавалася перевірці, і якщо немає інших підстав для перевірки, або якщо будь-які пояснення службовців, які проводили перевірку, розкривають конкретні фізичні чи етнічні мотиви перевірки. У зв’язку з цим Суд також зауважує, що публічний характер перевірки може вплинути на репутацію особи та її самоповагу.

Суд зазначає, що особу заявника поліція перевіряла публічно, у поїзді. За словами заявника, ця перевірка була проведена лише через його темний колір шкіри, а отже, за расовими ознаками. Він обґрунтував це твердження своїм спостереженням про те, що з осіб, присутніх у різних купе вагона поїзда, він та його дочка були єдиними особами з темним кольором шкіри та єдиними особами, які піддавалися перевірці. Крім того, пояснення, дані співробітником поліції, який проводив перевірку, не виявили жодних інших об’єктивних підстав для переслідування заявника. Тому Суд не може погодитися з аргументом Уряду про те, що за цих обставин, не було жодного аргументованого твердження про те, що заявник зазнав нападу через особливі фізичні або етнічні характеристики. Заявник також стверджував, що перевірка особи за цих умов мала серйозні негативні наслідки для його приватного життя, оскільки він почувався настільки затаврованим і приниженим, що на кілька місяців припинив подорожувати поїздом. Суд вважає, що заявник обґрунтував свій аргумент про те, що перевірка особи поліцією за цих особливих обставин мала достатньо серйозні наслідки для його права на повагу до приватного життя. Отже, перевірка особи, про яку йдеться, підпадає під дію статті 8. Відповідно, стаття 14 застосовна.

Суд вважає, що зобов’язання проводити розслідування слід ще менше виключати в контексті статті 8 щодо дій державних агентів, якщо заявник робить аргументовану заяву про те, що він став мішенню через особливі фізичні чи етнічні характеристики. У контексті аргументованої заяви про расову дискримінацію Суд також повторює, що расова дискримінація, заборонена статтею 14, є особливо кричущим видом дискримінації та, з огляду на її небезпечні наслідки, вимагає від органів влади особливої ​​пильності та активної реакції. У цьому контексті він також посилається на висновок Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) про те, що расова упередженість, зокрема, призводить до стигматизації та відчуження осіб, яких це стосується. Таким чином, ЄКРН підкреслила важливість для держав забезпечення ефективного розслідування поліцією ймовірних випадків расової дискримінації. Більше того, як виявив Комітет ООН з прав людини, перевірка лише осіб із певними фізичними чи етнічними характеристиками негативно впливає на гідність відповідних осіб, а також сприяє поширенню ксенофобських настроїв.

Висновки: Суд вважає, що якщо є аргументована заява про те, що відповідна особа могла стати об'єктом нападу через расові ознаки та такі дії, відповідно до граничних умов, які підпадають під сферу дії статті 8, обов’язок органів влади розслідувати наявність можливого зв’язку між расистськими поглядами та діями державного агента слід розглядати як такий, що належить до їхніх обов'язків за статтею 14 Конвенції, також при розгляді у поєднанні зі статтею 8. Це необхідно для того, щоб захист від расової дискримінації не став теоретичним та ілюзорним у контексті ненасильницьких дій, які підлягають розгляду відповідно до статті 8, щоб забезпечити захист від стигматизації відповідних осіб та запобігти поширенню ксенофобських поглядів.

Визначаючи, чи в цій справі органи державної влади дотримувалися свого зобов’язання вжити всіх розумних заходів для виявлення наявності расистських мотивів для перевірки особи, Суд зауважує, що, як стверджує Уряд, вищий поліцейський орган до Управління федеральної поліції Дрездена, в якому працював поліцейський П., який проводив перевірку, провело внутрішнє розслідування інциденту. Однак, з огляду на ієрархічні та інституційні зв’язки між слідчим органом і державним агентом, який вчинив дане діяння, розслідування в цьому відношенні не можна вважати незалежним. Що стосується провадження в адміністративних судах, Суд зазначає, що ці суди відмовилися розглядати по суті скаргу заявника про дискримінаційне поводження під час перевірки особи. Незважаючи на аргументоване твердження про те, що заявник міг бути жертвою расової упередженості, вони не змогли отримати необхідні докази і, зокрема, не заслухали свідків, які були присутні під час перевірки особи. Вони відхилили позов заявника з формальних підстав, вважаючи, що заявник не мав законного інтересу у винесенні рішення щодо законності перевірки його особи.

За цих обставин Суд робить висновок, що органи державної влади не виконали свого обов’язку вжити всіх розумних заходів, щоб за допомогою незалежного органу з’ясувати, чи відіграло дискримінаційне ставлення будь-яку роль у перевірці особи, і, таким чином, не провели ефективного розслідування з цього приводу. Таким чином, Суд не може зробити висновок щодо того, чи заявник піддавався перевірці особи через його етнічне походження.

Констатовані порушення: заборона дискримінації у поєднанні з правом на повагу до приватного і сімейного життя (ст.14 у поєднанні зі ст.8 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони дискримінації, право на ефективний судовий захист, протидія расизму, недоліки розслідування, право на повагу до приватного життя, порядок ідентифікації особи, принцип рівності, ознаки дискримінації