Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2022 року

у справі «ANATOLIY YEREMENKO v. UKRAINE»

за заявою № 22287/08

Щодо необґрунтування судами рішень про притягнення журналіста до цивільної відповідальності за публікацію статті стосовно ймовірної корупції в судах

Фабула справи: заявник скаржився на те, що судові рішення про видалення статті з веб-сайту до розгляду справи про наклеп і притягнення його до відповідальності за публікацію оскаржуваної статті порушили статтю 10 Конвенції.

Стаття, написана заявником в щотижневій національній аналітичній газеті «Дзеркало тижня», стосувалася імовірної судової корупції, зокрема вироку, ухваленого в м. Донецьку на підставі підробленої копії документа, що містилась у справі. Заявник також описав у статті схему дій, притримуючись якої сторони у справі могли отримати бажаний результат розгляду справи в суді, навіть якщо їхня позиція була програшною. Судді Господарського суду Донецької області та Донецького апеляційного господарського суду звернулися до Ворошиловського районного суду м. Донецька (районний суд) із заявою про вжиття запобіжних заходів і забезпечення доказів. 8 квітня 2005 року районний суд зобов’язав редакцію «Дзеркала тижня» видалити статтю з вебсайту газети. Заявник, газета та Ч. (сторона у справі, якої також стосувалася стаття) подали апеляцію на це рішення, зазначивши, зокрема, що тимчасовий запобіжний захід, такий як видалення статті з вебсайту, не був передбачений національним законодавством тощо. 26 серпня 2005 року Апеляційний суд Донецької області залишив рішення районного суду без змін. Заявник безуспішно подав касаційну скаргу. Зазначені вище судові рішення були виконані, а оскаржувану статтю було видалено з вебсайту газети в невстановлену дату, але не пізніше ніж 18 серпня 2005 року. 28 березня 2005 року А., голова Донецького апеляційного господарського суду, та Б., колишній заступник голови Донецького окружного адміністративного суду, надіслали листа до головного редактора «Дзеркала тижня» з вимогою спростувати інформацію, опубліковану в статті від 12 березня 2005 року. 23 квітня 2005 року після ухвали про тимчасовий запобіжний захід, постановленої районним судом, «Дзеркало тижня» опублікувало продовження попередньої статті із зазначенням А. та Б. авторами листа з проханням про спростування. 18 квітня і 18 серпня 2005 року ті самі позивачі подали позови про наклеп проти заявника, Ч. та редакції «Дзеркала тижня». Зрештою національні суди дійшли висновку, що твердження, що містилися в цих пунктах, були наклепницькими, а їх публікація призвела до заподіяння моральної шкоди всім позивачам. Суд зобов’язав редакцію «Дзеркала тижня» опублікувати спростування тверджень, що містилися у восьмому та дев’ятому абзацах статті, а заявника загалом було зобов’язано сплатити еквівалент 331 євро відшкодування моральної шкоди та 430,51 євро відшкодування судових витрат.

Правове обґрунтування: щоб визначити, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен з’ясувати, чи відповідало воно «нагальній суспільній потребі». Договірні держави мають певну свободу розсуду при оцінюванні наявності такої потреби, але ця свобода йде пліч-о-пліч із європейським наглядом, охоплюючи як законодавство, так і рішення щодо його застосування, навіть ті, які ухвалив незалежний суд. Тож Суд уповноважений постановляти остаточне рішення стосовно сумісності «обмеження» зі свободою вираження поглядів, захищеною статтею 10 Конвенції (див. Peruzzi v. Italy, № 39294/09, § 45, 30 червня 2015 року). Також Суд повинен визначити, чи є причини, наведені національними органами влади для виправдання втручання, «відповідними та достатніми» і чи було втручання «пропорційним законним цілям, які переслідувалися». Суд повторює, що при оцінюванні пропорційності втручання характер і суворість накладених санкцій також є факторами, які слід брати до уваги. Як уже зазначав Суд, втручання у свободу вираження поглядів може мати негативний вплив на здійснення цієї свободи. Раніше Суд визначив низку критеріїв, які є доречними для встановлення балансу між правом на свободу вираження поглядів та необхідністю підтримувати авторитет судової системи (див., наприклад, справу Benitez Moriana and Iñigo Fernandez v. Spain, №№ 36537/15 і 36539/15, §§ 44–45 і 47–49, 9 березня 2021 року) і які мають застосовувати національні суди (див. Goryaynova v. Ukraine, № 41752/09, § 52, 8 жовтня 2020 року). Суд вважає доречними такі критерії для розгляду конкретних обставин цієї справи: (i) внесок у дебати з питання, що становить суспільний інтерес; (ii) характер оскаржуваної публікації та міркування національних судів; (iii) характер і суворість накладеного покарання.

Суд повторює, що, з одного боку, питання щодо функціонування судової влади належать до суспільних інтересів, тому, як правило, надається високий рівень захисту свободи вираження поглядів із таких питань, а влада, відповідно, має особливо вузькі межі розсуду; з іншого боку, судді мають бути захищені від деструктивних нападів, а авторитет судової влади має підтримуватися.

Концепція відповідальної журналістики вимагає, щоб журналісти перевіряли точність і достовірність інформації, наданої громадськості, у розумному обсязі, а також дотримувалися закону під час виконання своєї професійної діяльності (див. Pentikäinen v. Finland [GC], № 11882/10, § 90, ECHR 2015).

Висновки: найперше Суд зауважує, що стаття, про яку йде мова, включно з тезами в оскаржуваних пунктах, обговорювала стверджувану практику хабарництва в національних судах – тема, яка явно становила законний інтерес для широкої громадськості, але водночас, могла підірвати авторитет судової влади, якщо була викладена у формі наклепу. У цій справі національні суди взагалі не досліджували, чи стосувалася публікація суспільного інтересу, зосереджуючись виключно на правдивості оскаржуваних тверджень і завданні шкоди репутації суддів. Ігноруючи аналіз важливості питання суспільних інтересів у спорі, національні суди не врахували суттєвої функції, яку преса виконує в демократичному суспільстві, і не взяли участь у забезпеченні балансу щодо необхідності підтримки авторитету судової влади. Такий аналіз був особливо важливим з огляду на тему публікації – нібито незаконна поведінка суддів, а отже авторитет судової влади.

Суд зауважує, що заявника – журналіста – було притягнуто до цивільної відповідальності за статтю, опубліковану в газеті. У своїх рішеннях національні суди значною мірою спиралися на висновок про те, що оскаржувані заяви не були оціночними судженнями, а складалися з фактичної інформації. Суд вважає, що напрям розгляду цієї справи полягає не в розрізненні між викладенням фактів і оціночними судженнями, а в тому, що заявник був визнаний відповідальним за те, що повідомив думку третьої сторони, а саме Ч. Суд надає важливого значення тому факту, що один з оскаржуваних пунктів статті, як це справді встановили національні суди, був викладений у формі інтерв’ю. Покарання журналіста за сприяння поширенню заяв, зроблених іншою особою в інтерв’ю, серйозно перешкоджатиме внеску преси в обговорення питань, що становлять суспільний інтерес, і не повинно встановлюватися, якщо немає особливо серйозних причин для цього

Беручи до уваги наведену вище прецедентну практику, Суд зазначає, що в цій справі національні суди не розрізнили заяви, зроблені Ч., і повідомлення про такі заяви заявником, не уточнивши, чи може заявник нести відповідальність згідно із законом за передачу заяв цієї особи, чітко вказуючи, хто був автором. Як наслідок, заявник був притягнутий до відповідальності за заяви, які не надходили від нього, а були чітко ідентифіковані як надані іншою особою.

Суд звертає увагу, що не стверджувалося, що заявник отримав інформацію, про яку йдеться, незаконним шляхом. Національні суди дійшли висновку, що заявник не зміг перевірити інформацію, вміщену в оскаржуваних заявах, перед їх публікацією і таким чином не виконав своїх журналістських обов’язків. Проте як у своїх письмових поясненнях, так і на слуханнях у національних судах заявник запевняв, окрім іншого, що твердження Ч. засвідчувалися матеріалами кількох справ, які розглядали згадані в статті суди, і що заявник виявив це в контексті власного журналістського розслідування, опублікувавши серію аналітичних статей. Заявник надав копії цих матеріалів до судів, які розглядали позов про наклеп. Однак національні суди не змогли надати належного обґрунтування, украй формально відхиляючи, аргументи заявника із цього приводу.

Суд зауважує, що характер і суворість накладених покарань є додатковими факторами, які слід враховувати при оцінюванні пропорційності втручання. Крім того, Суд мав переконатися, що покарання не є формою цензури, яка має на меті перешкодити пресі висловлювати критику. У контексті дебатів на тему суспільного інтересу така санкція, імовірно, утримає журналістів від участі в публічному обговоренні питань, що впливають на життя громади. Так само вона може перешкоджати пресі виконувати її завдання як постачальника інформації та суспільного наглядача. У цій справі заявника було зобов’язано сплатити 331 євро відшкодування моральної шкоди. Хоча ця сума, безсумнівно, не була надзвичайно високою, вона не була символічною чи незначною в Україні у відповідний час. Крім того, національні суди зобов’язали видалити статтю з вебсайту та опублікувати спростування. Суд нагадує, що відносно помірний характер штрафу як вид санкцій не буде достатнім, щоб звести нанівець ризик негативного впливу на здійснення права на свободу вираження поглядів. За цих обставин те, що провадження мало цивільний, а не кримінальний характер і що сума компенсації, яку зобов’язали сплатити заявника, була відносно помірною, не применшує важливості того, що національні суди не обґрунтували свої рішення щодо «прийнятної оцінки відповідних фактів» і не навели «відповідні та достатні» причини, які приводять Суд до висновку, що оскаржуване втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві».

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції) у зв’язку з рішеннями національних судів у справах про дифамацію.

Ключові слова: дифамаційні спори, відповідальність преси, захист прав журналіста, вимоги до судових рішень, дискредитація судових органів