Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2022 року

у справі «ZAKARPATTYA REGIONAL UNION OF CONSUMER COOPERATIVES AND OTHERS v. UKRAINE»

за заявою № 65719/10 та 2 інших

Щодо невиправданої затримки в судовому розгляді повторної касаційної скарги, поданої до внесення змін до процесуального законодавства

Фабула справи: перший заявник - обласна спілка споживчих товариств - скаржився, на обмеження його права на доступ до суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції після ухвалення Конституційним Судом України рішення про тлумачення юрисдикції Верховного Суду України з розгляду господарських справ, а також на те, що було порушено його право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

У грудні 2002 року перший заявник звернувся з позовом до Господарського суду Закарпатської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Розгляд справи неодноразово відкладався. Затримка в розгляді справи, період якої тривав близько двох років та дев’яти місяців, зумовлювалася неявкою представника першого заявника до суду, клопотаннями першого заявника про відкладення розгляду справи до розгляду правоохоронними органами різних скарг, пов’язаних із предметом спору, й необхідністю того, аби сторони справи ознайомлювалися з неодноразовим збільшенням заявником обсягу своїх вимог. В липні 2007 року Господарський суд Закарпатської області відмовив першому заявникові в задоволенні позову. Із цим погодився і апеляційний суд 20 вересня 2007 року. 24 січня 2008 року, розглянувши наступну касаційну скаргу, Вищий господарський суд України (ВГСУ) скасував згадувані вище рішення і направив справу до Господарського суду Закарпатської області на новий розгляд. 3 квітня 2008 року Верховний Суд України як касаційний суд другої інстанції відхилив касаційну скаргу відповідача на рішення ВГСУ від 24 січня 2008 року. 10 лютого 2009 року Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення про відмову в задоволенні вимог першого заявника. Це рішення підтримали апеляційний суд та ВГСУ 29 липня і 3 грудня 2009 року відповідно. 29 грудня 2009 року перший заявник подав повторну касаційну скаргу до ВГСУ на ухвалу цього ж суду від 3 грудня 2009 року. Ця скарга була направлена до Верховного Суду України. 31 травня 2010 року ВГСУ повернув повторну касаційну скаргу першого заявника із супровідним листом, підписаним працівником апарату (секретаріату) суду: «У своєму рішенні від 11 березня 2010 року Конституційний Суд України ... вирішив, що конституційний статус Верховного Суду України є таким, що він ... не уповноважений діяти як суд касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів. … Відповідно, постанови (ухвали) вищого спеціалізованого суду не можуть бути оскаржені до Верховного Суду України. З огляду на викладене, касаційна скарга [заявника] ... та додані до неї матеріали повертаються [заявнику]».

Правове обґрунтування: загальні принципи доступу до суду були узагальнені в рішенні Суду у справі Zubac v. Croatia ([GC], no. 40160/12, §§ 76–82, 5 квітня 2018 року. Суд не ставить під сумнів загальновизнаний принцип негайного набрання чинності процесуальними змінами щодо провадження, що триває (див. Brualla Gomez de la Torre v. Spain, 19 грудня 1997 року, § 35, Reports of Judgments and Decisions 1997-VIII). Цей принцип було також підтверджено у справі Vorobyeva v. Ukraine ((dec.), no. 27517/02, 17 грудня 2002 року), у якій заявниця не скористалася засобом правового захисту, запровадженим під час судового розгляду. Суд нагадує, що доступність, ясність та передбачуваність законодавчих положень і судової практики, особливо в тому, що стосується форми, строків та строків давності, забезпечують ефективність права на доступ до суду. Хоча розвиток судової практики не суперечить належному відправленню правосуддя, в попередніх справах, коли зміни національної судової практики відображалися на цивільних провадженнях, розгляд яких тривав, Суд не встановлював порушення, якщо було очевидно, що сторони добре знали або принаймні розумно передбачали те, як розвивається законодавство, і що правової невизначеності їхньої правової ситуації не було (див. загальні принципи та посилання на усталену практику, Petko Petkov v. Bulgaria, no. 2834/06, § 32, 19 лютого 2013 року).

Висновки: повернення касаційної скарги першого заявника від 29 грудня 2009 року без її розгляду становило обмеження права на доступ до суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції. На думку Суду, ключове питання, яке підлягало розгляду, полягало в тому, чи була відмова ВГСУ передати повторну касаційну скаргу першого заявника до Верховного Суду України передбачуваною, а отже сумісною з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції.

В цій справі Суд зауважує, що повторна касаційна скарга першого заявника була повернута через п’ять місяців після її подання. Жодних дій упродовж цього часу вчинено не було, хоча процесуальне законодавство встановлювало десятиденний строк для передачі ВГСУ разом із доводами сторін матеріалів справи до Верховного Суду України з моменту подачі касаційної скарги. У зв’язку із цим, не роздумуючи над можливим результатом розгляду повторної касаційної скарги першого заявника, якби вона була направлена до Верховного Суду України у встановлений процесуальними нормами строк, ЄСПЛ погодився з аргументом першого заявника, що було розумно очікувати, що його скарга мала перспективи бути розглянутою. У світлі наведеного Суд вважає, що в результаті невиправданої затримки в розгляді повторної касаційної скарги першого заявника, поданої до ухвалення Конституційним Судом України свого рішення, обмеження її права на доступ до суду не було передбачуваним.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) щодо права на доступ до Верховного Суду України за заявою № 65719/10. Відсутність порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) стосовно необґрунтованої тривалості провадження за цією ж заявою.

Ключові слова: доступ до правосуддя, принцип правової визначеності, межі компетенції касаційного суду, наслідки зміни законодавства, право на судовий захист, принцип «розумність строків розгляду справи судом»