Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 березня 2022 року

у справі «SHORAZOVA v. MALTA»

за заявою № 51853/19

Щодо відсутності процесуальних гарантій для тривалого блокування майна особи у зв'язку з наданням міжнародної правової допомоги в межах кримінального провадження стосовно неї

Фабула справи: заявниця скаржилася, що Республіка Мальта не мала б виконувати запит про правову допомогу й ухвалювати рішення про блокування/замороження, про що просили казахстанські органи влади, оскільки чинний режим не забезпечував жодних гарантій справедливого суду.

У 2013 році мальтійські органи влади отримали запит про надання правової допомоги стосовно заявниці та її чоловіка Алієва, політичного діяча, у зв'язку зі злочинами, які, ймовірно, вчинені в Казахстані. Це передбачало допит свідків і збирання доказів. На той час влада Казахстану проводила розслідування за обвинуваченням у шахрайстві та відмиванні грошей з боку заявниці та її чоловіка. Заявниця та її чоловік про це поінформовані не були. Отримавши вимогу органів влади Казахстану, у 2014 році мальтійські органи влади ухвалили рішення про блокування/замороження активів подружжя на Мальті, яке було чинним на час розгляду справи в ЄСПЛ і неодноразово продовжувалося Кримінальним судом кожні шість місяців. В червні 2014 року подружжя ініціювало конституційне компенсаційне провадження за статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вказуючи на відсутність гарантій дотримання їхніх прав у Казахстані, що повинно було мати наслідком відмову Мальти співпрацювати в межах запитів про правову допомогу. Алієв та заявниця також звернулися з вимогою до суду припинити всі провадження на Мальті. У квітні 2019 року Конституційний суд, підтвердивши висновки рішення суду першої інстанції, підтримав їхні скарги за статтею 6 Конвенції, проте відхилив їхню скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважаючи, що рішення про блокування активів було тимчасовим заходом, який був законним, вчиненим у суспільних інтересах та пропорційним переслідуваній меті. Після передачі цієї заяви Уряду 23 липня 2021 року Кримінальний суд скасував рішення про блокування/замороження активів, указавши, що оскільки кримінальне провадження щодо заявниці, яке б тривало в Казахстані, відсутнє, спірне рішення не було обґрунтоване згідно з мальтійським законодавством.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що, згідно з його прецедентним правом, стаття 1 Протоколу № 1, яка по суті гарантує право власності, складається з трьох окремих правил: перше, яке виражене у першому реченні першого пункту та носить загальний характер, встановлює принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься у другому реченні того ж пункту, охоплює позбавлення майна та ставить його в залежність від певних умов. Третя, що міститься у другому пункті, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання власності відповідно до спільних інтересів. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, викладеного у першому правилі (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy [GC], №№ 1828/06 та 2 інших, § 289, 28 червня 2018 р.).

Замороження активів у контексті кримінального провадження з метою збереження їх у наявності для погашення потенційного фінансового штрафу підлягає аналізу відповідно до другого пункту статті 1 Протоколу № 1, який, серед іншого, дозволяє державам контролювати використання майна для забезпечення сплати штрафів (див., наприклад, Apostolovi v. Bulgaria, № 32644/09, § 91, 7 листопада 2019 року та прецедентне право, яке там цитується; і, нещодавно, Karahasanoğlu v. Turkey, № 21392/08 та 2 інші, § 144 від 16 березня 2021 року щодо тимчасових заборон, які перешкоджають заявнику користуватися та розпоряджатися своїми активами). У таких випадках Суд повинен встановити, чи був захід законним і «відповідав суспільним інтересам», і чи існувало розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див., наприклад, Džinić v. Croatia, № 38359/13, §§ 61-62, 17 травня 2016 р.).

Крім того, не можна ігнорувати важливість процесуальних зобов’язань за статтею 1 Першого протоколу № 1. Таким чином, Суд неодноразово наголошував, що, незважаючи на те, що стаття 1 Першого протоколу не містить чітких процесуальних вимог, судове провадження щодо права на мирне володіння своїм майном також повинно надавати особі розумну можливість викласти свою позицію компетентним органам з метою ефективного оскарження заходів, що перешкоджають здійсненню прав, гарантованих цим положенням (див. згадане вище рішення G.I.E.M. S.R.L. and Others, § 302 і цитована там прецедентна практика). Таким чином, втручання в права, передбачені статтею 1 Протоколу № 1, не може бути легітимним за відсутності змагального провадження, яке відповідає принципу рівності сторін, що дозволяє обговорювати аспекти, важливі для результату справи. Для того, щоб забезпечити виконання цієї умови, застосовні процедури повинні розглядатися із загальної точки зору (там же).

Висновки: Суд зауважує, що рішення про блокування активів, яке було чинним майже вісім років, не відповідало закону з самого початку, оскільки, на думку Кримінального суду, заявниця не мала і ніколи не мала статусу обвинуваченого чи підсудного в Казахстані, а лише підозрюваного. Суд висновує, що рішення про блокування становило втручання в майнові права заявниці. Хоча Судне може заміняти собою національні органи з ухвалення рішення про законність цього заходу, він визнає незадовільним те, що впродовж восьми років законність цього питання і становища заявниці національними судами ретельно не досліджувалася. Це вказує на серйозну проблему на національному рівні. Суд робить висновок про наявність достатніх доказів, які б вказували на політичний мотив провадження в Казахстані. Тому питання того, чи був суспільний інтерес у прийнятті мальтійськими органами влади рішення про блокування активів за обставин цієї справи, заслуговувало особливого розгляду національними судами. Суд підкреслює важливість взаємної правової допомоги за Конвенцією Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (на статті 18 якої ґрунтувалося клопотання влади Казахстану про замороження активів заявниці та її чоловіка), зауважуючи, що це має відбуватися з дотриманням міжнародних стандартів прав людини.

Крім цього, Суд відзначаючи, що заявниці не було висунуто обвинувачень у будь-якій іншій країні Європи, незважаючи на численні розслідування і ситуацію в Казахстані щодо будь-якого кримінального провадження, яке могло б бути порушене проти заявниці, сумнівається, чи справді боротьба зі злочинністю слугувала суспільному інтересу, переслідуваному в цій справі. Саме рішення про блокування Суд вважає жорстким та обмежувальним заходом, адже воно стосувалося всього майна заявниці на Мальті й жоден національний суд не оцінив його ступеня у зв’язку з «обвинуваченнями» ані на момент ухвалення рішення, ані під час наступних продовжень його дії. Так само не було здійснено оцінювання того, зважаючи на обставини справи, чи був законним та пропорційним застосований захід. Суд також акцентує, що продовження дії рішення було автоматичним без проведення засідання у справі заявниці. Зрештою, Кримінальний суд втрутився і скасував рішення лише після того, як скарга була передана Уряду. Загалом Суд встановлює, що процедури ухвалення та продовження дії рішення про блокування/замороження активів не дозволяло заявниці захистити себе від свавілля і що суди конституційної юрисдикції цього недоліку не усунули. Тому було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Констатовані порушення: захист права власності (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: міжнародна судова юрисдикція, порушення права власності, порядок надання міжнародної правової допомоги, політичні репресії, право на мирне володіння майном