Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 березня 2022 року

у справі «TOLEDO POLO against Spain»

за заявою № 39691/18

Щодо відсутності екстериторіальної юрисдикції держави для здійснення кримінального провадження на підставі національного законодавства за фактом смерті військовослужбовця на території третьої держави

Фабула справи: заявниця скаржилась, що розслідування обставин смерті її сина не було ані ефективним, ані здатним привести до судового переслідування відповідної особи.

Син заявниці був військовослужбовцем Збройних сил Іспанії. На час подій у справі він був відряджений до Лівану в межах миротворчої місії, запровадженої Радою безпеки ООН. Його вбили під час несення служби на спостережній вежі в перестрілці між Ізраїлем та Хезболлою, унаслідок якої ізраїльська артилерія потрапила у вежу. Заявниця вважала, що за іспанським кримінальним законом ці дії є злочином, і безуспішно намагалась ініціювати провадження, проте національні суди висновили, що такі дії не охоплювалися юрисдикцією іспанського кримінального закону.

Правове обґрунтування: у своєму рішенні у справі Güzelyurtlu and Others Суд виклав принципи, що стосуються існування "юрисдикційного зв'язку" для цілей статті 1 Конвенції у випадках, коли смерть настала за межами території Договірної держави, щодо якої виникло процесуальне зобов'язання за статтею 2 Конвенції.

У справі Hanan v. Germany ([GC], № 4871/16, 16 лютого 2021 р.) Суд вважав, що принцип, встановлений у справі Güzelyurtlu and Others, полягає в тому, що порушення національного кримінального розслідування або провадження щодо смертей, що сталися за межами юрисдикції ratione loci держави і не в межах здійснення її екстериторіальної юрисдикції само по собі було достатнім для встановлення юрисдикційного зв’язку між цією державою та родичами жертви – не застосовується до цієї справи. Суд посилався на той факт, що випадки смерті, розслідувані німецькою владою, відбулися в контексті екстериторіальної військової операції в рамках мандату, наданого Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй, що діє згідно з Розділом VII Статуту Організації Об’єднаних Націй, за межами території Договірних держав Конвенції (там само, § 135). Однак, повторивши, що навіть якщо в Договірній Державі не було розпочато розслідування або розгляд, "особливі характеристики" справи можуть встановити юрисдикційний зв'язок, що призводить до процесуального зобов'язання, що накладається статтею 2 (див. Güzelyurtlu and Others, цитувалося вище, § 190), Суд вважає, що це також стосується екстериторіальних ситуацій поза правовим простором Конвенції, а також подій, що відбуваються на стадії активних бойових дій збройного конфлікту. (див. Hanan, згадане вище, § 136, з посиланням на Georgia v. Russia (II), згадане вище, §§ 329-32).

Висновки: ця справа відрізняється від справи Hanan v. Germany [GC] тим, що смерть, імовірно, була завдана не військовослужбовцями Збройних сил держави-відповідача, а Збройними силами третьої держави, яка не є Договірною Державою за Конвенцією. Крім того, фактична та правова ситуація в цій справі відрізнялася від справи Hanan декількома важливими аспектами в тому, що стосується підходу ЄСПЛ до наявності «юрисдикційного зв’язку» для цілей статті 1 Конвенції. Крім того, Меморандум про взаєморозуміння між ООН та Іспанією стосовно Тимчасових сил ООН в Лівані не стосувався ситуацій, коли відряджені військовослужбовці Іспанії були жертвами будь-яких злочинів чи правопорушень, учинених під час несення служби. Принцип, який полягає в тому, що ініціювання кримінального розслідування або провадження на національному рівні у зв’язку із смертю поза межами юрисдикції ratione loci держави-відповідача може задіяти юрисдикцію, також не є застосовним до цієї справи. Хоча військовий суддя і головний слідчий суддя порушили попереднє кримінальне розслідування за фактом смерті за національним законом, про юрисдикцію можна було б стверджувати, лише якщо національні суди мали б здатність установити наявність умислу в учиненні злочину, що спричинив загибель особи. Національні суди вказали, що цього в цій справі не було, тому обставини не давали підстав для екстериторіальної кримінальної юрисдикції Іспанії.

В контексті попереднього кримінального розслідування не було ніяких підстав, аби стверджувати, що іспанська влада не змогла встановити, чи мала місце юрисдикція Іспанії. Було зроблено медичні аналізи, з місця події злочину зібрано докази й допитано низку свідків. Крім цього, було запитано детальний звіт Тимчасових сил, а іспанські військові були відряджені до Ізраїлю для того, щоб із перших уст дізнатися про розслідування, проведені ізраїльською владою. Далі як військовий суддя, так і головний слідчий суддя, діючи за власною ініціативою, в день події порушили провадження (навіть до подачі заявником своєї скарги). Ці процедури не обмежувалися з’ясуванням обґрунтованості компенсації, а передбачали визначення конкретного походження артилерійського снаряду, обставин / контексту його запуску та відповідальних за нього сил, адже відповідальність взяла на себе держава Ізраїль. ООН, Збройні сили Ізраїлю та іспанські суди провадили окремі розслідування, діючи від власного імені. Їхні результати були предметом парламентського контролю, коли Міністр оборони виступив в Конгресі депутатів й детально навів результати цих розслідувань. Суд також усвідомлює обмеження законних повноважень Іспанії на вжиття подальших слідчих заходів на території Лівану й той факт, що смерть настала під час перестрілки між Ізраїлем та Хезболлою на півдні Лівану.

Суд також не встановив будь-яких особливих ознак, за якими обставини цієї справи підпадали б під сферу дії юрисдикції Іспанії для цілей статті 1 Конвенції:

1. лише громадянство загиблого не становило особливої ознаки;
2. спостережна вежа, на якій стався випадок, розташовувалася в секторі, очолюваному Іспанією, і на час подій перебувала під керівництвом іспанського генерала. Проте ця ділянка була розміщена в Лівані й не була ані під ефективним контролем Іспанії, ані під її прапором. У зв’язку з цим Суд зазначає, що, на відміну від Hanan, у цій справі Іспанія не може вважатися зв’язаною будь-якими зобов’язаннями міжнародного гуманітарного права щодо розслідування інциденту, оскільки основна відповідальність за таке розслідування лежить на Ізраїлі, державі, яка не є учасником Конвенції;
3. ізраїльська влада не була позбавлена можливості в силу будь-яких юридичних чи практичних причин провести належне розслідування, яке в принципі виключало можливість виникнення ситуації безкарності;
4. не було ознак того, що Іспанія не співпрацювала з Ізраїлем у межах співробітництва в кримінальних справах та відповідно до вимог процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

З огляду на наведене національні рішення про відсутність екстериторіальної юрисдикції для здійснення кримінального провадження при застосуванні національного законодавства не вважалися свавільними чи явно необґрунтованими.

Констатовані порушення: заява визнана неприйнятною (п.п.3 (а) та 4 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: захист права на життя, міжнародна юрисдикція, універсальна юрисдикція держави, межі кримінального провадження