Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 травня 2022 року

у справі «BUMBEȘ v. ROMANIA»

за заявою № 18079/15

Щодо притягнення до відповідальності особи за проведення мирної акції протесту проти гірничодобувного проекту за відсутності попереднього повідомлення органів влади

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що остаточне рішення Окружного суду Бухареста від 10 червня 2015 року, яким було підтримано накладене на нього санкцію, порушило його права на свободу вираження поглядів і мирних зібрань, передбачені статтями 10 і 11 Конвенції.

Заявник у цій справі – відомий активіст, член-засновник та голова асоціації «Громадянський рух "Духовна міліція"» (Asociaţia Mișcarea Civică Miliţia Spirituală). Заявник брав участь у кампанії «Врятувати Рошія-Монтане» (Salvaţi Roșia Montană), що була протестним рухом проти запланованого видобутку золота й срібла, що міг пов’язуватися з використанням ціаніду в районі Рошія-Монтане на північному заході Румунії, який із часу свого іменування був унесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Заявник був оштрафований разом із трьома іншими особами за те, що вони прикували себе наручниками до шлагбауму автостоянки, що блокує доступ до штаб-квартири уряду, і тримали плакати. Заявника визнано винним у порушенні встановлених норм соціального співіснування, громадського порядку та миру. У вересні 2013 року заявник оскаржив накладення штрафу до суду. Він указував, що навіть якби це було необхідно для застосування санкції, його діяння були неправильно кваліфіковані поліцією й мали б підпадати під дію Закону № 60/1991 про організацію та проведення публічних зібрань, адже вільне вираження думки не може вважатися антисоціальним актом. Заявник, посилаючись на усталену практику ЄСПЛ, стверджував, що спонтанний протест захищався правом на свободу зібрань, і наголосив, що протест мав мирний характер. Окружний суд міста Бухареста відхилив скаргу. Цей суд указав на законність протоколу поліції, правильну кваліфікацію дій заявника й на те, що санкція була згідно зі статтею 11 Конвенції (свобода зібрань та об’єднання). Заявник оскаржив це рішення в апеляційному порядку, серед іншого зазначивши, що окружний суд не досліджував відеозапис акції протесту та його аргументів щодо свободи вираження поглядів. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції, додавши, що прийняття аргументів заявника про кваліфікацію його діянь означало б те, що багато випадків порушення громадського порядку залишалися б непокараними. Апеляційний суд установив, що протест відбувся в порушення закону, оскільки згідно із законом про протест про нього мало бути повідомлено за три дні. Це рішення було остаточним.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що свобода вираження поглядів становить одну з ключових засад демократичного суспільства, яка передбачає не лише поширення ідей, а й те, як вони поширюються. Однак стаття 11 Конвенції захищає лише право на мирний протест. ЄСПЛ зауважив, що свобода вираження поглядів та свобода мирних зібрань були тісно пов’язані в цій справі. 66. Нарешті, Суд повторює, що будь-які заходи, які перешкоджають свободі зібрань і вираження поглядів, крім випадків підбурювання до насильства чи неприйняття демократичних принципів, завдають шкоди демократії і часто навіть ставлять її під загрозу (див. Fáber v. Hungary, № 40721/08, § 37, 24 липня 2012 р.).

Суд зазначає, що питання свободи вираження поглядів і свободи мирних зібрань тісно пов’язані в цій справі. Дійсно, захист особистих переконань, гарантований статтею 10 Конвенції, є однією з цілей свободи мирних зібрань, закріплених у статті 11 Конвенції (див. Taranenko v. Russia, № 19554/05, § 68, 15 травня 2014 р. з подальшими посиланнями).

Суд повторює, що критерій «необхідності в демократичному суспільстві» вимагає від Суду визначити, чи відповідало оскаржуване втручання «нагальній суспільній потребі».

Він також повторює, що хоча правила, що регулюють публічні зібрання, такі як система попереднього повідомлення, можуть мати важливе значення для для безперешкодного проведення публічних демонстрацій, в тій мірі, якою вони дозволяють владі мінімізувати порушення дорожнього руху та вжити інших заходів безпеки, їх дотримання не може стати самоціллю (див. Novikova and Others, згадане вище, § 163, з подальшими посиланнями). Суд повторює свою незмінну позицію, що ситуація незаконності, наприклад, що виникає за румунським законодавством в результаті проведення демонстрації без попереднього повідомлення, не обов'язково (тобто сама по собі) виправдовує втручання у право людини на свободу зібрань. (див. Kudrevičius and Others, згадане вище, § 150). Іншими словами, відсутність попереднього повідомлення та подальша «незаконність» заходу, який влада вважає зібранням, не дає владі карт-бланш; реакція національних органів влади на публічний захід , як і раніше, обмежена вимогами пропорційності та необхідності, передбаченими статтею 11 Конвенції. (див. Primov and Others v. Russia , № 17391/06, § 119, 12 червня 2014 року, та Novikova and Others, цитоване вище, § 163).

Висновки: у цій справі акція протесту відбулася на площі, вільній для відвідування. ЇЇ було швидко припинено працівниками правоохоронних органів, і заявника разом з іншими учасниками було доставлено до відділку міліції, де вони були оштрафовані після того, як їм майже не дали часу висловити свою думку.

Суд зазначає, що дії заявника й інших учасників протесту полягали в тому, аби привернути увагу суспільства та посадових осіб до видобувного проєкту в районі Рошія-Монтане, що становило загальний інтерес. Пункт 2 статті 10 Конвенції передбачає невеликий обсяг можливостей для обмеження політичних обговорень з питань, що становлять суспільний інтерес. Заявнику було надано мало часу для висловлення своїх думок, і суди розглянули його справу як питання, що головним чином стосувалося попереднього повідомлення, не з’ясувавши фактичних порушень, учинених заявником, і таким чином не урівноважили право на свободу вираження поглядів із необхідністю підтримки суспільного порядку. Фактично в цій справі забезпечення дотримання правил проведення публічних зібрань стало самоціллю. Суд також зазначає, що застосування цих правил до вираження думок – а не лише до зібрань – створить попередні обмеження, які є несумісними з вільним повідомленням ідей і можуть підірвати свободу вираження поглядів. Зрештою, Суд вирішив, що накладений штраф мав стримувальний ефект на публічне вираження поглядів.

З урахуванням наведеного Суд постановив, що втручання в право заявника на свободу вираження поглядів не було «необхідним у демократичному суспільстві», що призвело до порушення статті 10 Конвенції у світлі статті 11 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції у світлі ст. 11 Конвенції).

Ключові слова: надмірний формалізм, право на демонстрації, принципи громадської участі, відповідальність за критику влади, порядок проведення мирних протестів