Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 квітня 2022 року

у справі «Landi v. Italy»

за заявою № 10929/19

Щодо невжиття органами державної влади превентивних і оперативних заходів реагування у зв'язку з рецидивом домашнього насильства

Фабула справи: заявниця скаржилася на невиконання державою свого позитивного зобов’язання за статтею 2 Конвенції, оскільки вона не вжила всіх заходів, необхідних для захисту її життя та життя її дитини від домашнього насильства, вчиненого її партнером.

У цій справі заявниця вказувала, що італійська влада не вжила відповідних заходів для захисту її та її сина від домашнього насильства її партнера, що призвело до вбивства однорічного сина й замаху на позбавлення її життя у 2018 році. В період між 2015 і 2018 роками заявниця та її діти стали жертвами домашнього насильства з боку партнера заявниці – Н.П. Про ці факти повідомлялося органам влади. У 2018 році Н. П. вбив їхню однорічну дитину та намагався позбавити життя заявницю. За результатами кримінального провадження щодо Н.П. заявниці, як цивільному позивачу, було присуджено відшкодування шкоди.

Правове обґрунтування: позитивне зобов’язання, що випливає зі статті 2 Конвенції щодо вжиття оперативних превентивних заходів для захисту особи, життю якої загрожують злочинні дії іншої особи, було вперше сформульовано у справі Osman v. United Kingdom (28 жовтня 1998 р., §§ 115-16, Звіти про судові рішення та рішення 1998-VIII). Згідно з цим рішенням, якщо органи влади знають або повинні були знати, що існує реальний і безпосередній ризик для життя певної особи внаслідок злочинних дій третьої сторони, вони повинні вжити в межах своїх повноважень, усіх заходів, яких можна розумно очікувати від них, щоб уникнути цього ризику. Обсяг і зміст цього обов’язку в контексті домашнього насильства нещодавно було роз’яснено у справі Kurt v. Austria ([GC], № 62903/15, §§ 157-189, 15 червня 2021 р.). Їх можна підсумувати таким чином (там само, § 190):

1. Органи влади повинні негайно реагувати на заяви про домашнє насильство.
2. Коли такі заяви доходять до їх відома, органи влади повинні встановити, чи існує реальний і безпосередній ризик для життя жертви або жертв домашнього насильства, які були виявлені, і тому вони повинні провести комплексну оцінку ризику. Вони повинні належним чином враховувати особливий контекст випадків домашнього насильства під час оцінки реального та безпосереднього характеру ризику.
3. Як тільки ця оцінка висвітлює існування реального та безпосереднього ризику для життя інших осіб, органи влади зобов’язані вжити превентивних оперативних заходів. Ці заходи мають бути адекватними та пропорційними виявленому рівню ризику.

Висновки: стаття 2 Конвенції в цій справі є застосовною, адже заявниця зазнала рецидиву домашнього насильства й замаху на позбавлення її життя, а також у зв’язку із смертю її сина. Італійське законодавство забезпечує належний захист від актів насильства, вчинюваних окремими особами в кожному конкретному випадку. Органам влади було доступно досить широке коло правових та оперативних заходів для адекватного й пропорційного реагування на рівень ризику (летального) в цій справі.

Між 2015 та 2018 роками італійська поліція (The Carabinieri) щоразу, коли Н. П. нападав на заявницю і дітей, проводила незалежне, активне та вичерпне оцінювання ризику, окремо від будь-яких скарг заявниці. Італійська поліція належним чином ураховувала контекст випадків домашнього насильства, вимагаючи вжиття як захисних заходів, так і заходів затримання у світлі ймовірної наявності реальної та неминучої загрози життю заявниці та її дітей. Однак прокурори, відповідальні за оцінювання таких пропозицій, необхідної виняткової старанності / розсудливості шляхом негайного реагування на твердження заявниці про домашнє насильство не продемонстрували. У 2015 році прокурор міг продовжувати провадження, незважаючи на заяву заявниці про відкликання своєї скарги, або принаймні міг здійснити ретельне розслідування упродовж чотирьох місяців, перед тим як остаточно його припинити. У 2017 році прокурор не вжив жодних слідчих заходів та не вчинив жодних дій. Далі, у 2018 році, хоч прокурор ініціював розслідування жорстокого поводження і проведення експертного оцінювання психічного стану Н. П., заявницю не було допитано й жодних захисних заходів так само вжито не було.

Попри інформування італійською поліцією про випадки домашнього насильства з боку Н. П. раніше при розгляді скарг заявниці прокурори не продемонстрували, що вони усвідомлювали конкретний характер та динаміку цього домашнього насильства, хоча були всі відповідні непрямі докази, зокрема ескалація насильства щодо заявниці та її дітей, погрози, постійні повтори нападів і психічне захворювання Н. П. Навіть психіатр Н. П. недооцінив ситуацію, вважаючи напад на заявницю у 2018 році сімейною «сваркою». Незважаючи на запити італійської поліції, органи влади не вжили жодних захисних заходів. Ризик повторюваності насильства ніколи належним чином не оцінювали й не враховували. Окрім пропозицій італійської поліції прокурорам, органи влади не виконали свого обов’язку провести негайне й активне оцінювання ризику поновлення насильства щодо заявниці та її дітей і вжити оперативних захисних заходів для зменшення цього ризику, захисту заявниці та її дітей і засудження поведінки Н.П. Зокрема, стикнувшись із серйозним ризиком жорстокого поводження із заявницею, органи влади залишалися пасивними, а їхня бездіяльність дозволила Н.П. продовжувати погрожувати заявниці, переслідувати її і залишатися безкарним

У світлі наведених вище міркувань органи влади знали або мали знати про реальний та неминучий ризик життю заявниці та її дітей через насильство Н.П. Вони мали оцінити ризик повторення таких правопорушень і вжити відповідних та достатніх заходів для захисту заявниці й дітей. Водночас органи влади не дотримали цього зобов’язання, не відреагувавши ані негайно, як це потрібно у випадках домашнього насильства, ані в будь-який інший час.

Використовуючи відому органам влади на час подій інформацію про наявність реального й неминучого ризику подальшого насильства щодо заявниці та її дітей у зв’язку з імовірною ескалацією домашнього насильства, про яке повідомляла заявниця, й ураховуючи проблеми із психічним здоров’ям Н.П., органи влади не проявили належної ретельності. Вони не оцінили ризику летального наслідку, конкретно спрямованого на контекст, у якому вчиняється домашнє насильство, й, зокрема, становища заявниці та дітей, що могло б слугувати основою для реалізації практичних превентивних заходів із захисту їх від ризику насильства. Грубо ігноруючи широке коло безпосередньо доступних заходів захисту, органи влади, які могли б їх вжити шляхом привертання уваги соціальних і психологічних служб і розміщення заявниці з дітьми в жіночому притулку, не продемонстрували необхідної старанності в запобіганні насильству стосовно заявниці та дітей, що мало наслідком замах на вбивство заявниці й фактичне позбавлення життя її сина. Як визнала GREVIO (група експертів Ради Європи з протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству) при перевірці відповідності національного законодавства статті 55.1 Стамбульської конвенції, згадані вище заходи могли й мали б бути вжиті органами влади згідно з італійським законодавством незалежно від подачі жертвою будь-яких скарг чи сприйняття жертвою зміни ризику.

За цих обставин не можна вважати, що органи влади продемонстрували необхідну старанність. Тому вони не виконали свого позитивного зобов’язання за статтею 2 Конвенції щодо захисту життя заявниці та її сина.

Констатовані порушення: право на життя (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: протидія домашньому насильству, захист права на життя, критерії оцінки ризику життю, ознаки домашнього насильства