Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 липня 2022 року

у справі «KATSIKEROS v. GREECE»

за заявою № 2303/19

Щодо відповідних та достатніх підстав для встановлення обмежень при визначенні графіку побачень біологічного батька з дитиною

Фабула справи: Заявник скаржився, що обмеження, накладені національними судами при встановленні його графіку спілкування з донькою, порушили його право на повагу до його сімейного життя відповідно до статті 8 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд вважав, що передбачуване сімейне життя може, у виняткових випадках, підпадати під дію статті 8, зокрема у випадках, коли той факт, що сімейне життя ще не було повністю встановлене, не було з вини заявника (порівняйте Pini and Others v. Romania, №№ 78028/01 та 78030/01, §§ 143 та 146, ECHR 2004-V). Зокрема, якщо цього вимагають обставини, "сімейне життя" має поширюватися на потенційні відносини, які можуть скластися між позашлюбною дитиною та природним батьком. Далі Суд повторює, що стаття 8 захищає не лише «сімейне», а й «приватне» життя. Традиційний підхід інститутів Конвенції полягає у тому, що близькі відносини, які не є "сімейним життям", зазвичай підпадають під сферу "приватного життя" (див. Znamenskaya, цитована вище, § 27, з подальшими посиланнями). Таким чином, у контексті провадження щодо встановлення чи оскарження батьківства Суд дійшов висновку, що визначення правових стосунків чоловіка з його законною чи передбачуваною дитиною може стосуватися його «сімейного» життя, але це питання можна залишити відкритим, оскільки справа, безсумнівно, стосується приватного життя цього чоловіка відповідно до статті 8, яка охоплює важливі аспекти його особистої ідентичності (див. Rasmussen v. Denmark, 28 листопада 1984 р., § 33, серія A №. 87; Nylund, цит. вище; Yildirim v. Austria (déc.), №. 34308/96 , 19 жовтня 1999 р.; і Backlund v. Finland, №. 36498/05, § 37, 6 липня 2010 р.).

Визначаючи, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд посилається на принципи, встановлені в його прецедентному праві. Він має розглянути, чи, у світлі справи в цілому, причини, наведені для виправдання втручання, були доречними та достатніми для цілей пункту 2 статті 8 (див., зокрема, TP and KM v. the United Kingdom, [GC], № 28945/95 , § 70, ЄСПЛ 2001 - V, і Sommerfeld v. Germany [GC], № 31871/96, § 62, ЄСПЛ 2003 - VIII). Межі розсуду, що надаються відповідним національним органам влади, змінюватимуться відповідно до характеру питань та важливості інтересів, які поставлені на карту. Таким чином, Суд визнав, що органи влади користуються широкою свободою розсуду при вирішенні питань опіки. Тим не менш, потрібний більш суворий контроль щодо будь-яких додаткових обмежень, таких як обмеження, що накладаються цими органами на батьківські права доступу, та щодо будь-яких правових гарантій, покликаних забезпечити ефективний захист права батьків та дітей на повагу до їх сімейного життя. Такі подальші обмеження створюють небезпеку того, що сімейні стосунки між маленькою дитиною та одним або обома батьками будуть фактично обмежені (див. Elsholz v. Germany [GC], №25735/94, § 49, ECHR 2000-VIII, і Kutzner v. Germany, №. 46544/99, § 67, ECHR 2002 – I). Стаття 8 вимагає, щоб національна влада забезпечувала справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків, і щоб у процесі встановлення балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які, залежно від їх характеру та серйозності, можуть переважати інтереси батьків. Зокрема, згідно зі статтею 8, батько не може мати права на вжиття таких заходів, які можуть завдати шкоди здоров’ю та розвитку дитини (див. Elsholz, згадане вище, § 50; T.P. and K.M. v. the United Kingdom, згадане вище, § 71; Ignaccolo‑Zenide v. Romania, № 31679/96 , § 94, ЄСПЛ 2000-I; і Nuutinen v. Finland, № 32842/96, § 128, ЄСПЛ 2000-VIII).

Висновки: Суд вважає, що передбачувані відносини заявника з його біологічною дитиною не підпадають під захист "сімейного життя" за статтею 8. Однак він зазначає, що в будь-якому випадку питання про те, чи є графік побачень заявника з М. надмірно обмежувальним, навіть якщо він не підпадає під поняття "сімейне життя", стосується важливої частини особи заявника і, отже, його "приватного життя" за змістом пункту 1 статті 8.

Суд зазначає, що національні суди встановили обмежувальний графік побачень між заявником та його дочкою. Зокрема, обмеження стосувались кількості годин, які він міг проводити з нею, місця, де відбувався контакт, та осіб, які мали бути присутніми в кімнаті, а саме матері дитини, К.П., та родича за її вибором. Що стосується причин, наведених національними судами для цих обмежень, вони посилалися на молодий вік М., та той факт, що вона звикла до виключної опіки матері, а також відсутність близькості між заявником і М., оскільки заявник вирішив не дотримуватися розкладу побачень, встановленого судом першої інстанції, з причин, подібних до тих, які наводилися в Суді. Апеляційний суд вважав, що М. не повинна ночувати в будинку свого батька, доки його інтерес до неї не стане безсумнівним і поки вони не познайомляться один з одним, інакше це потенційно може завдати шкоди емоційному та розумовому розвитку М. Вони також взяли до уваги той факт, що заявник вирішив не підтримувати тісні стосунки зі своєю донькою, оскільки він відмовився бачитися з М. на умовах, встановлених судом першої інстанції. Що стосується присутності К.П та її родича під час побачень, національні суди визнали це необхідним на прохання К.П. Національні суди додатково включили рекомендації для обох батьків утримуватися від повідомлення своїй дитині про напруженість між ними, а також рекомендацію для K.П. спробувати встановити контакт між заявником і М.

На думку Суду, причини, наведені національними судами, були доречними. Зокрема, вони ґрунтували свої висновки на найкращих інтересах дитини, визначених обставинами справи. У своїй аргументації вони надавали великого значення відсутності близькості між заявницею та М., її дуже молодому віку та вибору заявника не дотримуватися розкладу побачень, встановленого судом першої інстанції, і таким чином дійшли висновку, що побачення заявника з М. спочатку повинні бути обмежені, поки батько та дочка не почнуть знайомитися один з одним і поки не стане зрозумілою зацікавленість першого у формуванні стосунків із його донькою. На думку Суду, обмеження, накладені на побачення заявника з М., не були настільки суворими, щоб завадити заявнику створити міцні стосунки з нею, але дозволяли поступове встановлення зв’язку між ними. Також зазначається, що відповідні обмеження були поступово послаблені, оскільки протягом наступних шести місяців після винесення рішення апеляційним судом заявник міг проводити більше часу з М., а протягом другого року після винесення рішення він міг зустрічатися з М. без присутності матері та в інших місцях, крім її дому. Що стосується аргументу заявника про те, що йому слід було дозволити проводити більше часу зі своєю дитиною, щоб вони могли зблизитися, Суд зауважує, що національні суди, які постійно розглядали справу та виносили рішення з вичерпним обґрунтуванням, були в кращому становищі, ніж Суд, щоб встановити справедливий баланс між інтересами М. жити у спокійній обстановці та інтересами заявника частіше бачитися з дочкою.

Беручи до уваги вищевикладене та межі розсуду держави-відповідача, Суд переконаний, що процесуальний підхід грецьких судів був розумним за цих обставин і надав достатні матеріали для прийняття обґрунтованого рішення щодо питання побачень в конкретній справі. Отже, Суд може визнати, що процесуальні вимоги, викладені в статті 8 Конвенції, були дотримані. Звідси випливає, що причини, наведені національними судами для виправдання втручання в приватне життя заявника, були доречними та достатніми для цілей пункту 2 статті 8 і що національні органи влади не перевищили межі своєї свободи розсуду. Відповідно, порушення статті 8 Конвенції у цій справі не було.

Констатовані порушення: відсутність порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: усталені сімейні відносини, захист прав батьків, захист прав дитини, зміст права на приватне життя, фактичні шлюбні відносини