Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 квітня 2021 року

у справі «E.G. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA»[2]

за заявою № 37882/13

Щодо порушення державою зобов'язання вжити заходів з виконання вироку у справі за фактом сексуального насильства

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що її право не піддаватися нелюдському та такому, що принижує гідність поводження за статтею 3, та право на повагу до приватного життя за статтею 8 було порушено недотриманням державою своїх позитивних зобов'язань щодо ефективного виконання вироку за злочини сексуального насильства з боку Б.В., зокрема, задоволення прохання Б.В. про амністію та, після скасування цього рішення, відмовою у його розшуку.

Заявниця стала жертвою сексуального насильства, вчиненого трьома особами. У грудні 2009 року троє нападників (які не перебували в місцях позбавлення волі під час кримінального провадження) вироком апеляційного суду були притягнуті до кримінальної відповідальності з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі. Після ухвалення вироку двох із них негайно затримали та помістили під варту. У травні 2010 року органи державної влади видали ордер про розшук третього нападника (В.Б.). Перебуваючи на волі, В.Б. (через свого адвоката) заявив клопотання про звільнення від покарання шляхом застосування Закону про амністію від 2008 року. Його клопотання першочергово було відхилено в суді першої інстанції (як і клопотання одного з інших нападників), але рішенням апеляційного суду його апеляційну скаргу було задоволено в травні 2012 року та застосовано амністію. Кілька ухвалених пізніше рішень було скасовано й знову застосовано амністію до В. Б. Тим часом В.Б. затримали, але звільнили на підставі рішення апеляційного суду від травня 2012 року. Зрештою 18 листопада 2013 року було ухвалено рішення про відмову в задоволенні клопотання В. Б. про застосування амністії, і наприкінці січня 2014 року прокурор повідомив поліцію про скасування рішення про амністію В.Б. та вимагав установити його місцезнаходження. Однак пізніше було встановлено, що 16 листопада 2013 року В. Б. виїхав із Молдови до України. Незважаючи на міжнародний ордер на арешт, виданий у 2015 році, місцезнаходження В. Б. не встановлено.

Правове обґрунтування: держави несуть позитивне зобов'язання, властиве статтям 3 та 8 Конвенції, прийняти положення кримінального законодавства, які ефективно карають за згвалтування, та застосовувати їх на практиці за допомогою ефективного розслідування та судового переслідування (MC c . Bulgaria, § 153, та BV v. Belgium, § 153, № 61030/08, § 55, 2 травня 2017 р.). Це позитивне зобов'язання також вимагає криміналізації та ефективного переслідування будь-якого сексуального акту без згоди (MGC v. Romania, № 61495/11, § 59, 15 березня 2016 року, та Z v. Bulgaria, № 39257/17, § 67, 28 травня 2020 року). У цьому контексті розуміється вимога розумної швидкості та старанності (BV v. Belgium, § 58).

Суд також нагадує, що стосовно статті 2 Конвенції він встановив, що вимога про те, щоб влада провела ефективне кримінальне розслідування, також може бути витлумачена як зобов'язання, що накладає на держави, привести в виконання остаточний вирок без невиправданої затримки. Дійсно, виконання вироку, винесеного в контексті права на життя, має розглядатися як невід'ємна частина процесуальних зобов'язань держави відповідно до цього положення (Kitanovska Stanojkovic and Others v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, §§ 32–33; Akelienė v. Lithuania, § 85; та Makuchyan and Minasyan, цит. вище, § 50).

Висновки: Суд вважає, що підхід, за яким виконання вироку за сексуальне насильство є невід'ємною частиною позитивного зобов'язання, покладеного на держави відповідно до статей 3 та 8 Конвенції, має бути застосований у цій справі.

Щодо питання, чи були достатніми заходи, вжиті владою для виконання вироку В.Б., поза межами періодів, коли застосовувалася амністія, Суд зазначає, що державна влада, схоже, не взяла до уваги перше скасування амністії щодо В.Б., оголошене остаточним рішенням від 29 червня 2012 року. Справді, вони заарештували ВР 22 жовтня 2012 року, але звільнили його того ж дня на підставі рішення від 22 травня 2012 року, яке вже було скасовано і яке на той момент вже не мало юридичної сили. Суд вбачає в цьому, у кращому разі, відсутність координації між різними відомствами держави, що призвело до звільнення В.Б., не маючи на те законних підстав.

Далі Суд зазначає, що останнє рішення про скасування амністії від 18 листопада 2013 року було направлено до компетентного органу для проведення розслідування щодо В.Б. більш ніж через два місяці після його ухвалення (див. пункт 21 вище). У зв'язку з цим він бере до уваги думку прокуратури про те, що ця затримка суперечила внутрішнім положенням. Навіть якщо згодом буде встановлено, що В.Б. покинув країну до 18 листопада 2013 року, Суд вважає, що ця затримка неминуче відсунула дату оголошення владою у розшук на території Спільноти Незалежних Держав. Крім того, він зазначає, що міжнародний розшук було оголошено лише у 2015 році і що ніщо у справі не пояснює цієї затримки. Він вважає, що ці затримки погано узгоджуються з вимогою розумної оперативності та старанності.

Отже, вжиті органами державної влади заходи з виконання вироку/покарання, призначеного В.Б., були недостатніми і не відповідали процесуальному зобов’язанню держави за статтями 3 та 8 Конвенції в цьому контексті.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції) та право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: злочини проти честі і гідності особи, наслідки невиконання вироку, насильницькі злочини, вимоги до виконання вироку