Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 квітня 2021 року

у справі «E.G. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA»

за заявою № 37882/13

Щодо дотримання шестимісячного строку для подання заяви в контексті тривалого невиконання кримінального покарання за злочини сексуального насильства

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що її право не піддаватися нелюдському та такому, що принижує гідність поводження за статтею 3, та право на повагу до приватного життя за статтею 8 було порушено недотриманням державою своїх позитивних зобов'язань щодо ефективного виконання вироку за злочини сексуального насильства з боку Б.В., зокрема, задоволення прохання Б.В. про амністію та, після скасування цього рішення, відмовою у його розшуку.

Заявниця стала жертвою сексуального насильства, вчиненого трьома особами. У грудні 2009 року троє нападників (які не перебували в місцях позбавлення волі під час кримінального провадження) вироком апеляційного суду були притягнуті до кримінальної відповідальності з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі. Після ухвалення вироку двох із них негайно затримали та помістили під варту. У травні 2010 року органи державної влади видали ордер про розшук третього нападника (В.Б.). Перебуваючи на волі, В.Б. (через свого адвоката) заявив клопотання про звільнення від покарання шляхом застосування Закону про амністію від 2008 року. Його клопотання першочергово було відхилено в суді першої інстанції (як і клопотання одного з інших нападників), але рішенням апеляційного суду його апеляційну скаргу було задоволено в травні 2012 року та застосовано амністію. Кілька ухвалених пізніше рішень було скасовано й знову застосовано амністію до В. Б. Тим часом В.Б. затримали, але звільнили на підставі рішення апеляційного суду від травня 2012 року. Зрештою 18 листопада 2013 року було ухвалено рішення про відмову в задоволенні клопотання В. Б. про застосування амністії, і наприкінці січня 2014 року прокурор повідомив поліцію про скасування рішення про амністію В.Б. та вимагав установити його місцезнаходження. Однак пізніше було встановлено, що 16 листопада 2013 року В. Б. виїхав із Молдови до України. Незважаючи на міжнародний ордер на арешт, виданий у 2015 році, місцезнаходження В. Б. не встановлено.

Правове обґрунтування: що стосується застосування шестимісячного строку до ситуацій, які тривають, то не всі ситуації, які тривають, є однаковими (Mocanu and Others v. Romania [ВП], п. 262). Тому, хоча існували очевидні відмінності між різними ситуаціями, що тривають, ЄСПЛ наголошує, що заявники повинні подавати свої скарги «без зайвої затримки», як тільки стає очевидною відсутність реальної перспективи успішного/сприятливого результату або прогресу всередині держави (Sokolov and Others v. Serbia (ухв.), п. 31 in fine).

Висновки: у цій справі у відповідь на аргумент Уряду про те, що заявниця мала подати свою заяву впродовж шести місяців з моменту ухвалення рішення про амністію у травні 2012 року, ЄСПЛ зазначає, що в центрі уваги її скарг за статтями 3 та 8 Конвенції перебувала фактично безкарність В.Б. за вчинений щодо неї злочин сексуального насильства. Конкретні недоліки, виявлені нею у зв’язку із цим (застосування стверджувано незаконної амністії та подальша бездіяльність органів влади з розшуку В.Б.), були нерозривно пов’язані між собою, що означало, що весь період невиконання кримінального покарання може розглядатись як єдине ціле для цілей шестимісячного правила. Нічого не вказувало Суду на те, що приведення вироку В.Б. до виконання в ході відповідного національного провадження стало нереальним, і Суд відхилив заперечення Уряду.

Констатовані порушення: заява визнана прийнятною (ст.35 Конвенції).

Ключові слова: строки подання скарг, правило шести місяців, злочини проти честі і гідності особи, наслідки невиконання вироку