Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 березня 2022 року

у справі «COMMUNAUTE GENEVOISE D'ACTION SYNDICALE (CGAS) v. Switzerland»

за заявою № 21881/20

Щодо тривалої заборони проведення публічних зібрань у межах заходів із протидії поширенню COVID-19

Фабула справи: асоціація-заявник скаржилася на позбавлення права організовувати публічні події та бути їх учасником після вжиття урядових заходів згідно з Постановою О.2 COVID-19.

Відповідно до Постанови Федеральної ради Швейцарії від 13 березня 2020 року публічні та приватні заходи із 16 березня 2020 року були заборонені. Порушення цієї заборони каралося покаранням у вигляді позбавлення волі або штрафом. Мета діяльності асоціації-заявника полягала в захисті інтересів працівників та організацій-членів, особливо у сфері профспілкових і демократичних свобод. За твердженнями асоціації, вона щорічно організовує десятки подій у кантоні Женева й бере в них участь. 26 травня 2020 року асоціація-заявник звернулася до Суду зі скаргою на те, що після прийняття цієї Постанови вона була вимушена скасувати мітинг, запланований на 1 травня 2020 року, і відкликати свій запит про надання дозволу. Із 30 травня 2020 року заборону зібрань було послаблено (до 30 учасників). Заходи за участю понад 1000 учасників залишалися під забороною до кінця серпня 2020 року. 20 червня 2020 року заборону на проведення публічних заходів було скасовано, проте учасники були зобов’язані носити/використовувати маски.

Правове обґрунтування: принципи, якими повинен керуватися Суд при оцінці того, чи оскаржувані заходи були необхідними в демократичному суспільстві, були перелічені у справі Kudrevičius and Others. Суд також додає, що держава може, відповідно до положень Конвенції, вжити спільних заходів, які застосовуються до заздалегідь визначених ситуацій, незалежно від обставин кожної окремої справи, навіть якщо такі заходи можуть призвести до труднощів у конкретних випадках (Animal Defenders International v. the United Kingdom [ GC], № 48876/08, § 106, ЄСПЛ 2013 (витяги), або Ždanoka v. Latvia [GC], № 58278/00, § § 112-115, ЄСПЛ 2006 - IV). Нарешті, Суд також вважає, що при розгляді пропорційності заходів необхідно враховувати стримуючий ефект, який вони можуть зробити, і зокрема той факт, що попередня заборона зустрічі може утримати потенційних учасників від участі в ній.

Висновки: заборона публічних зібрань, складова частина урядових заходів, спрямованих на боротьбу з COVID-19, становила втручання в реалізацію асоціацією-заявником свого права на свободу зібрань. Таке втручання ґрунтувалося на Постанові О.2 COVID-19 та мало за мету захист здоров’я і прав та свобод інших осіб. При цьому загроза громадському здоров’ю через COVID-19 була дуже серйозною, обізнаність на початку пандемії в симптомах та небезпечності вірусу була досить обмеженою; відповідно, держави мали швидко реагувати впродовж розглядуваного періоду. Суд також урахувує конкуруючі інтереси в досить складних обставинах пандемії та, особливо, позитивне зобов’язання Договірних держав Конвенції захищати життя і здоров’я осіб, що перебувають під їхньою юрисдикцією, згідно зі статтями 2 та 8 Конвенції. Суд дійшов висновку, що повна заборона певного типу поведінки була серйозним заходом, що вимагало вагомих підстав для його виправдання, зокрема шляхом нагляду судами, уповноваженими врівноважувати конкуруючі інтереси. Між 17 березня та 30 травня 2020 року всі заходи, завдяки яким асоціація-заявник могла реалізовувати свою діяльність згідно зі статутною метою, були повністю заборонені. За усталеною практикою Суду загальний захід такого виду вимагає серйозних причин для свого виправдання та особливо ретельного контролю судами, уповноваженими врівноважувати конкуруючі інтереси. Навіть припустивши, що така причина була – необхідність ефективно протидіяти глобальній пандемії COVID-19, з розгляду Суду випливає питання вичерпання національних засобів правового захисту, за яким жодного такого контролю суди, як і Федеральний Верховний суд, не здійснювали. Відповідно, урівноваження конкуруючих інтересів, яке вимагає Суд для цілей оцінки пропорційності такого радикального заходу, не проводилося. Це викликає особливе занепокоєння з точки зору Конвенції, адже загальна заборона зберігалася впродовж значного періоду. Суд додає, що з урахуванням невідкладності вжиття відповідних заходів для протидії безпрецедентній загрозі, яку створив COVID-19 на ранніх етапах пандемії, не обов’язково очікувати, що на національному рівні відбудуться детальні обговорення, особливо в Парламенті, перед тим як вживати невідкладних заходів, спрямованих на боротьбу із цим глобальним лихом. Проте за цих обставин незалежний та ефективний судовий розгляд ужитих виконавчою гілкою влади заходів був тим паче важливим.

Щодо покарання з порушення заборони проведення публічних заходів за спірною Постановою Суд повторює, що застосування кримінальних покарань має виправдовуватися особливо вагомими підставами і що організація мирного зібрання зазвичай не має мати за собою ризик застосування таких покарань. У цій справі до спірної Постанови від 17 березня 2020 року було додано статтю 10d. Згідно із цим положенням будь-яка особа, яка умисно порушить заборону публічних заходів за статтею 6 Постанови, підлягатиме позбавленню волі на строк, що не перевищує три роки, або штрафу (за винятком наявності більш серйозного кримінального правопорушення за Кримінальним кодексом). На думку Суду, ці надто суворі покарання могли мати наслідком стримувальний вплив на потенційних учасників чи групи, які б намагалися організувати такі заходи.

Зрештою Суд підкреслює факт того, що, стикнувшись із всесвітньою кризою у сфері охорони здоров’я, Швейцарія не скористалася статтею 15 Конвенції, яка дозволяла Договірним державам вживати певних заходів із відступу від своїх зобов’язань за Конвенцією під час війни або інших надзвичайних ситуацій, що загрожують життю нації/суспільства. Відповідно, від неї вимагалося дотримання Конвенції згідно з її статтею 1, у межах цієї справи, вимог статті 11 Конвенції щодо наданої державі-відповідачу свободи розсуду. Суд в жодному разі не ігнорує загрозу, яку становить COVID-19 для суспільства та здоров’я населення. Утім він дійшов висновку, що у світлі важливості свободи мирних зібрань у демократичному суспільстві, зокрема з тем та цінностей, поширюваних відповідно до свого статуту асоціацією-заявником, загального характеру й значної тривалості заборони публічних заходів, що перешкоджали діяльності асоціації, і характеру та суворості можливих покарань втручання в реалізацію захищених статтею 11 Конвенції прав не було пропорційним переслідуваній меті. Крім того, національні суди не здійснювали ефективного перегляду спірних заходів у відповідний період. Тому Швейцарія в цій справі перевищила свободу розсуду, надану їй. Тож втручання не було необхідним у демократичному суспільстві в розумінні статті 11 Конвенції і мало місце порушення цього положення.

Констатовані порушення: право на свободу зібрань та об’єднання (ст. 11 Конвенції).

Ключові слова: право на демонстрації, карантинні обмеження, ефективність судового контролю, захист права на охорону здоров'я