Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 березня 2022 року

у справі «BJARKI H. DIEGO v. ICELAND»[1]

за заявою № 30965/17

Щодо обмеження права на адвоката стосовно особи, неповідомленої про її статус як підозрюваної

Фабула справи: Заявник скаржився, що він давав показання прокурору, не знаючи, що є підозрюваним, а тому не мав можливості скористатися своїми правами на захист. Також Заявник скаржився на те, що його право на незалежний і безсторонній суд було порушено через нібито фінансові інтереси судді Верховного Суду, який засідав у колегії у його справах, а саме В.М.М.

Справа стосувалася судового розгляду щодо заявника – посадовця колишнього банку «Kaupþing» – за вчинення шахрайства шляхом зловживання службовим становищем після фінансової кризи 2008 року. Заявника, не інформуючи про його статус як підозрюваного, допитали. Інформація про активи одного із суддів у цьому банку з’явилася лише після ухвалення остаточного рішення в його справі. Глобальна ліквідна криза 2008 року насамперед відобразилася на ісландському банківському секторі. Три найбільші банки збанкрутіли, зокрема «Kaupþing», директором кредитного відділу та членом кредитного комітету якого був заявник. Унаслідок банківської кризи було створено спеціальну прокуратуру. Вона розпочала декілька розслідувань щодо банку «Kaupþing», у тому числі стосовно заявника. В межах розслідування спеціальний прокурор прослуховував телефон заявника. Під час двох таких розслідувань заявника було допитано як свідка. В рамках процедури допиту з розслідування Holt у 2010 році заявник не користувався допомогою захисника та, імовірно, не був поінформований про наявність у нього цього права. Коли заявника вдруге допитали у 2011 році у зв’язку із цим розслідуванням, його адвокат був присутнім і заявник дізнався про те, що є підозрюваним. Під час кожної розмови заявника інформували про його право зберігати мовчання та не свідчити проти себе під час допиту. У 2013 році заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні семи епізодів шахрайства шляхом зловживання службовим становищем. Заявникові двічі не вдавалося припинити провадження у справі через прослуховування його телефону та надання протоколів його розмов як доказів. 26 червня 2015 року районний суд визнав Заявника винним за шістьома епізодами шахрайства, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі на два роки і шість місяців. Заявник оскаржив цей вирок, пізніше вказавши, що його допитували як свідка, а не підозрюваного, а тому провадження у справі має бути припинено. Верховний суд частково скасував вирок суду першої інстанції, засудивши Заявника за всіма сімома епізодами злочинної діяльності.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що захист, передбачений пунктами 1 та 3 (a) і (c) статті 6, поширюється на особу, яка є обвинуваченою у кримінальному провадженні, в автономному конвенційному значенні цього терміна. «Кримінальне обвинувачення» існує з моменту, коли особа офіційно повідомлена компетентним органом про звинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, або з моменту, коли на її становище істотно вплинули дії, вжиті органами влади як внаслідок підозри проти нього (див. Ibrahim and Others v. the United Kingdom [GC], № 50541/08 та 3 інших, § 249, 13 вересня 2016 р., та Simeonovi v. Bulgaria [GC], № 21980/04 , §§ 110-11, 12 травня 2017 р.).

Загальні принципи щодо права бути поінформованим про обвинувачення згідно зі статтею 6 § 3 (a) Конвенції були підсумовані у справі Sejdovic v. Italy ([GC], № 56581/00 , §§ 89-90, ECHR 2006 ‑ II). Загальні принципи щодо права на доступ до адвоката згідно зі статтею 6 § 3 (c) Конвенції та його значення для загальної справедливості провадження були підсумовані у справі Beuze v. Belgium ([GC], № 71409/10, §§ 120-50, 9 листопада 2018 р.). Різноманітні фактори, які необхідно брати до уваги під час оцінки впливу процесуальних недоліків на досудовій стадії на загальну справедливість кримінального провадження, перераховано в Ibrahim and Others (§ 274).

Висновки: з урахуванням того, що спеціальний прокурор санкціонував прослуховування телефону Заявника, обґрунтовуючи це підозрою імовірної участі останнього в злочинній діяльності й порушуючи, зрештою, проти нього кримінальне провадження, Суд переконаний у тому, що на час допиту заявник був підозрюваним. Отже, проти нього існувало «кримінальне обвинувачення» для цілей статті 6. Тому він мав би мати кримінальний захист за пунктом 3 статті 6 Конвенції. Суд зауважує, що хоча Заявника поінформували про обов’язок казати правду та право не свідчити проти себе, він не був чітко повідомлений про свій статус як підозрюваного. Крім того, первинно Заявника не інформували про право на правову допомогу, що привело Суду до висновку, що Заявникові така допомога надана не була.

Уряд стверджував, що право на доступ до адвоката було менш важливим для Заявника, оскільки він сам був юристом Верховного Суду, а тому мав знати про свої права. У зв’язку з цим Суд вважає, що хоча знання закону Заявником могло поставити його в менш невигідне становище, ніж інших підозрюваних у подібній ситуації, це не позбавляє його прав на захист, захищених пунктом 3 статті 6, і не позбавляє істотного впливу на оцінку стверджуваної несправедливості провадження.

Таким чином, жодних вагомих підстав для обмеження права на адвоката не було. Суд підкреслює твердження Уряду про те, що Заявник безпосередньо не робив інкримінувальних заяв під час допитів. Однак він надав показання про процес прийняття рішень у банку та свою роль у цьому. Суд повторює, що право не свідчити проти себе не обмежується фактичними зізнаннями чи безпосередньо інкримінувальними заявами; для цього достатньо суттєво вплинути на становище обвинуваченого.

Зауважуючи також про прослуховування телефону Заявника спеціальним прокурором, Суд дійшов висновку, що Уряд не продемонстрував, як розслідування не порушило справедливості провадження. Крім того, національні суди, розглянувши скаргу Заявника, не вважали, що він не був поінформований про свій статус як підозрюваного під час допиту.

Отже, було порушено пункт 1 і підпункти (а) та (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) щодо вимоги незалежного та неупередженого суду. Порушено право на справедливий суд (п. 1 і пп.пп. (а) та (с) п. 3 ст. 6 Конвенції) щодо права бути невідкладно поінформованим про обвинувачення/права на правову допомогу за своїм вибором.

Ключові слова: фінансові злочини, принципи здійснення правосуддя, гарантії права на правову допомогу, правовий статус підозрюваного, захист прав обвинуваченого