Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 грудня 2021 року

у справі «SELÇUK BARIŞ AND OTHERS V. TURKEY»

за заявою № 66828/16

Щодо законності звільнення працівників за участь в неофіційному страйку

Фабула справи: заявники скаржилися на те, що їхні профспілкові права були порушені у зв’язку з їх звільненням за участь у страйку та відхиленням судами їхніх позовів щодо поновлення на роботі та компенсації. Вони стверджують, що розірвання контрактів відповідних працівників, а саме тих, хто звернувся з таким проханням, є несумісним із зобов’язанням щодо рівного ставлення щодо припинення трудових договорів з метою стримування інших працівників, які продовжувати працювати та перешкоджати працівникам висувати свої законні вимоги.

Заявники – працівники компаній – були звільнені через те, що вони припинили роботу в період страйків, оголошених не профспілкою, а більшістю працівників, які масово вийшли з попередньої профспілки, в якій більше не були впевнені. Значна їх частина, зокрема й заявники, вирішили приєднатися до іншої профспілки. Мета їхніх дій полягала в тому, аби висловити протест у зв’язку з процедурою перемовин попередньої (визнаної) профспілки з роботодавцем про укладення колективного договору, а також імовірним тиском роботодавця на їхній вибір щодо того, приєднатися до цієї профспілки чи залишатися в попередній. Заявники оскаржили свої звільнення до судів, проте безуспішно. На думку Касаційного суду, згідно з установленими ним обставинами звільнення заявників обґрунтовувалися їх участю у страйку, організованому поза межами діяльності профспілки, а не тим, що заявники хотіли припинити членство в одній профспілці й стати членами іншої.

Правове обґрунтування: у цій справі Суд повинен спочатку відповісти на питання застосовності статті 11 Конвенції до страйку, проведеного окремими працівниками поза офіційною сферою діяльності профспілки.

Суд зазначає, що, згідно з його усталеним прецедентним правом, страйки в принципі захищені статтею 11 Конвенції. Однак він вважає, що страйк, захищений статтею 11, є інструментом, доступним профспілці для захисту професійних інтересів своїх членів. Він ніколи не визнавав, що страйк, який проводиться не профспілкою, а членами цієї профспілки або особами, які не є її членами, також може користуватися захистом статті 11 (див., зокрема, Karaçay v. Turkey, № 6615/03, 27 березня 2007 року, та прецедентне право, узагальнене у справі Association of Academics v. Iceland, № 2451/16, §§ 24-27, 15 травня 2018 року). Всі ці справи стосувалися страйкових дій або дій, схожих на страйк (див. у зв'язку з цим справа Dilek and Others v. Turkey, № 74611/01 та 2 інших, 17 липня 2007 р.), вжитих профспілкою. Іншими словами, страйки у принципі захищені статтею 11 лише в тій мірі, якою вони організовані профспілковими органами і розглядаються як фактично складові - а не тільки передбачувані - частина профспілкової діяльності.

Суд також вважає, що згідно з прецедентним правом Європейського комітету з соціальних прав збереження права на страйк за профспілками сумісне зі статтею 6 § 4 Європейської соціальної хартії за умови, що створення профспілки не вимагає надмірних формальностей.

Висновки: Конституційний суд зазначив, що цей страйк не був організований профспілкою для захисту інтересів працівників, що в ході акції деякі працівники вийшли з даної профспілки, щоб вступити до іншої профспілки, і, отже, неможливо прирівняти цю акцію до діяльності профспілки. Конституційний суд уточнив, що право на страйк є частиною права на організацію, але в даному випадку акцію не було проведено в рамках профспілкової організації,

Суд зазначає, що раніше заявники скаржилися на те, що їхні права за статтею 11 були порушені у зв'язку з їх звільненням "за участь у страйку". Таким чином, вони не стверджують, що їхнє звільнення було засноване на тому, що вони хотіли вийти з профспілки "Türk Metal" і вступити до іншої профспілки. Інакше кажучи, умови членства у профспілці взагалі не були предметом позову. У будь-якому випадку факти справи, встановлені Касаційним судом, не дозволяють зробити такий висновок. Крім того, заявники не заперечують, що вони не дотримувалися процедур, передбачених внутрішнім законодавством для проведення страйку, організованого профспілкою. Згідно з фактами, встановленими з документів, поданих сторонами, навіть неясно, чи залишили заявники "Türk Metal" і чи вступили вони до іншої профспілки. Усі заходи, вжиті роботодавцем, були пов’язані з невідновленням працівниками своєї роботи й не ґрунтувалися на їх членстві в конкретній профспілці. Тому питання про те, чи могли заявники вийти з профспілки та вступити до іншої профспілки, у цій справі не розглядається. Згідно з фактами, встановленими Касаційним судом, їхнє звільнення було засноване на їхній участі у страйку поза межами профспілкових дій, а не на їхньому бажанні покинути Türk Metal і вступити до іншої профспілки.

На думку Суду, заявники не могли фактично відстоювати своє право на свободу зібрань, захищене статтею 11 Конвенції, оскільки вони не були звільнені: за участь в організованій профспілкою демонстрації; за утвердження професійних інтересів у межах діяльності профспілки; за вихід із конкретної профспілки; за неприєднання до конкретної профспілки. З цього випливає, що скарга заявників за статтею 11 Конвенції несумісна ratione materiae з положеннями Конвенції і має бути відхилена відповідно до статей 35 § 3 і 4 Конвенції.

Констатовані порушення: заява визнана неприйнятною (п.п. 3 і 4 ст.35 Конвенції).

Ключові слова: право на створення організацій, порядок проведення страйку, захист прав працівників, незаконність звільнення