Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 січня 2022 року

у справі «TABAK v. CROATIA»

за заявою № 24315/13

Щодо невикористання позивачем своїх процесуальних прав для поставлення під сумнів неупередженості експерта, що мав зв’язки з відповідачем у справі про відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що йому не було забезпечено справедливого суду, адже національні суди обґрунтовували свої рішення думкою експерта, який працював у компанії, що була відповідачем у справі Заявника.

У 1995 році Заявник потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, у зв'язку із чим пошкодив коліно. В 1999 році йому було призначено пенсію по інвалідності. У межах цього судового розгляду було подано три висновки експертів. За висновками першого експерта, хірурга та судового експерта на постійній основі, підставою для призначення Заявникові інвалідності була не травма коліна, отримана в ДТП, а, найімовірніше, зміни в хребті. Заявник заперечував проти цього висновку в частині підстави визнання інвалідності. За висновками другого експерта (судового експерта на постійній основі з питань дорожнього руху), було встановлено, що ДТП настала внаслідок неприпустимої швидкості руху обох сторін. Заявник не заперечував проти цих висновків. Компанія-відповідач запропонувала отримати висновок третього експерта, спеціаліста з охорони праці (В. Б.). Експерт, зокрема, мав оцінити зв’язок між отриманою в ДТП травмою Заявника та ступенем його працездатності. На думку експерта, травма коліна погіршила наявне захворювання в Заявника, а хвороба коліна продовжила тривалість лікування його травми.

У частині вимоги Заявника про виплату йому втраченого заробітку справа розглядалася національними судами неодноразово. Останнім рішенням від 5 березня 2012 року суд першої інстанції визнав позовні вимоги Заявника в цій частині необґрунтованими та відхилив їх. У своєму рішенні суд посилався на експертний висновок В. Б. про те, що причина непрацездатності Заявника після 26 серпня 1995 року не була пов’язана з ДТП.

16 березня 2012 року Заявник подав апеляційну скаргу, в якій скаржився на серйозне порушення відповідного цивільного процесуального законодавства на тій підставі, що суд першої інстанції призначив експерта В. Б., яка, за доступною загалу інформацією, працювала медичним експертом у генеральній дирекції компанії-відповідача, а також була головою правління її дочірньої компанії. Апеляційний суд визнав скаргу Заявника необґрунтованою, посилаючись, зокрема, на бібліографічні відомості В. Б.: на час подання нею висновку компанія-відповідач не була її роботодавцем; у 1995 році вона була медичним експертом у генеральному правлінні цієї компанії; з березня 2004 року до її виходу у відставку/на пенсію (дата не відома) вона була головою правління дочірньої компанії відповідача. Апеляційний суд також указав, що Заявник не міг висловлювати зауваження щодо неупередженості експерта під час апеляційного розгляду. Подана пізніше конституційна скарга до Конституційного суду, у якій Заявник стверджував про упередженість експерта у справі та наявність підстав для її відводу, була також відхилена у зв’язку з її необґрунтованістю.

При цьому Заявник пояснив, що І.Д., адвокат, який представляв його інтереси під час розгляду справи в першій інстанції, не мав жодних особистих чи професійних контактів з В.Б. і не знав про її зв’язок із компанією-відповідачем. В апеляційному провадженні він найняв нових адвокатів, які дізналися про цей зв’язок і порушили питання про відсутність неупередженості в апеляції на рішення суду першої інстанції. Однак суд другої інстанції відмовився розглядати це питання, а його конституційна скарга була безрезультатною.

Правове обґрунтування: пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом і чітко не вимагає, щоб експерт, заслуханий цим самим судом, відповідав таким же вимогам (див. Sara Lind Eggertsdóttir v. Iceland, no. 31930/04, § 47, 5 липня 2007 року, та Letinčić v. Croatia, no. 7183/11, § 51, 3 травня 2016 року). Однак висновок експерта, якого призначив компетентний суд для з’ясування питань, що виникають у справі, ймовірно, матиме суттєве значення для оцінки цим судом відповідних питань. Вимога незалежності є особливо важливою при отриманні медичних висновків від експертів, які повинні мати формальну та фактичну незалежність від осіб, причетних до подій (див. Bajić v. Croatia, no. 41108/10, § 95, 13 листопада 2012 року). У своїй практиці ЄСПЛ визнавав, що відсутність неупередженості призначеного судом експерта за певних обставин може призвести до порушення принципу рівності сторін, притаманного поняттю справедливого суду (див. Bönisch v. Austria, 6 травня 1985 року, §§ 30–35, Series A no. 92, та Brandstetter v. Austria, 28 серпня 1991 року, § 33, Series A no. 211). Зокрема, варто враховувати такі фактори, як процесуальну позицію / статус експерта та його роль у відповідному провадженні (див. Sara Lind Eggertsdóttir, цит. вище, § 47, та Letinčić, цит. вище, § 51) (пункт 60 рішення).

Висновки: у цій справі національні суди мали з’ясувати, чи компанія-відповідач була зобов’язана відшкодувати збитки Заявникові внаслідок травми, яку він отримав у результаті ДТП Враховуючи предмет національного провадження, роль висновку В. Б. у цьому провадженні та її керівної посади в компанії-відповідачу і її дочірньому підприємстві, ЄСПЛ зазначає, що неупередженість В. Б. могла бути або, принаймні, здаватися такою, яка викликає сумніви, і що побоювання Заявника щодо цього можна вважати розумними та об’єктивно виправданими.

Однак, Заявник, який користувався правовою допомогою у провадженні в суді першої інстанції, не діяв із належною ретельністю стосовно особи, яка була призначена експертом у його справі, і не скористався своїми процесуальними правами щодо цього. Справді, в такій важливій справі можна було б очікувати, з точки зору національного законодавства та практики, що Заявник запитає інформацію про особу, призначену експертом у його справі, та заявить експерту відвід під час розгляду справи в суді першої інстанції. Оскільки це питання під час розгляду справи в суді першої інстанції не порушувалося, апеляційний суд не міг його розглядати.

З урахуванням того, що така ситуація переважно й об’єктивно покладена у вину Заявникові, на думку Суду, негативні наслідки такої ситуації мають покладатися саме на нього.

ЄСПЛ також наголошує на тому, що національні суди не просто допустили як доказ звіт експерта В. Б., а й просили її надати додатковий висновок із метою розгляду нез’ясованих питань та заслухали її під час відкритого судового розгляду в присутності сторін, які мали змогу ставити свої питання. Національні суди не можна обвинувачувати в тому, в який спосіб вони оцінили висновок експерта В. Б.

ЄСПЛ дійшов висновку, що Заявник ефективно брав участь у процедурі призначення й отримання висновків експертів, які були використані під час розгляду його вимог по суті, і що факт нерозгляду судом апеляційної інстанції його скарги на неупередженість експерта В. Б., ситуацію щодо чого переважно та об’єктивно спричинив Заявник, не порушував право на справедливий суд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутність порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: правовий статус експерта, процедура судового розгляду, оцінка доказів, транспортні правопорушення, оцінка висновку експерта